Цілі та завдання

Складові навчально-виховного процесу

Педагогіка — це, перш за все форма мислення. Ш.Амонашвілі

Не треба нічого вигадувати, треба тільки побачити нові ідеї в реальній школі і вміти сказати їм «Так».

Метою традиційної системи навчання є передача досвіду одно­го покоління іншому, обмін інформацією, переважно в один бік: від старшого покоління молодшому, від учителя —учню. Головними компонентами змісту освіти є знання та уявлення про світ, основи наук (поняття, закони, факти, події, терміни, відомі способи та алгоритми діяльності), що надає жорстку регламентацію, догма­тизм знань. Переважними методами навчання є інформаційний — повідомлення знань, репродуктивний — відтворення знань. Зміст освіти подається в розгорнутому вигляді у логічній послідовності. Ця логіка закладається у навчальних підручниках, цю логіку «про­пускає» крізь себе вчитель. Учню залишається тільки засвоїти і відтворити інформацію. Разом із засвоєнням диференційованих знань учні засвоюють і репродуктивний спосіб мислення. При цьо­му зберігається авторитарний стиль викладання вчителем «повто­рюй за мною», «роби як я», авторитарний стиль поведінки.

Сучасне замовлення суспільства, розвиток освіти вимагають оновлення навчально-виховного процесу, що означає зміну цілей та змісту навчання, пошук продуктивних методів навчання та актив­них форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Для того щоб навчальний процес був ефективним, його необхі­дно спрямовувати, для чого визначають цілі, задачі та модель ба­жаного результату.

Ніяку справу не можна добре зробити, коли не відомо, чого хочуть досягти. А.С. Макаренко

Під ціллю навчання розуміють ідеальну модель бажаного ре­зультату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть в процесі спеці­ально організованої системи послідовної взаємодії вчителя та учня " [39,с. 40].

Ціль — це операційна постановка і прогноз майбутнього. М.М. Поташнік вважає, що ціль повинна не тільки визначати об­раз бажаного результату, а бути якомога більше конкретизованою. «Ціль — це граничне конкретний охарактеризований якісно, а де це можливо і кількісно, образ результату, що очікується, якого дитина, школа можуть реально досягти до суворо визначеного мо­менту часу» [62, с. 36]. Під операційною постановкою цілі мається на увазі, що при її визначенні завжди існує механізм (технологія, спосіб), який дозволяє перевірити вірність відповідності результа­ту до встановленої мети.

Цілі розрізняють:

1. За джерелом і способом утворення:

— внутрішні (ініціативні), які формуються людиною або соці­альною системою самостійно в процесі їх діяльності;

— зовнішні, які задаються ззовні (суспільством).,

2. За масштабом значення і почасового обсягу:

— ціль-ідеал — це той кінцевий результат, до якого можна тільки прагнути, постійно наближаючись;

— стратегічні цілі — це довгостроковий бажаний результат у близькому майбутньому;

— тактичні цілі — визначаються як проміжний бажаний резуль­тат у близькому майбутньому;

— оперативні цілі — визначаються як бажаний результат у теперішню мить [39, с. 39].;

Спираючись на цю класифікацію, для моделювання і організації навчально-виховного процесу вчителю треба уявляти собі загальні цілі суспільства перед освітою, цілі, які передбачають бажаний ре­зультат при викладанні навчальної дисципліни, проміжні цілі та цілі конкретного уроку, які виходять із загальних.

В навчальних програмах мета художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі визна­чається як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формуван­ня потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі худож­нього осмислення світу.

Цілі конкретизуються у постановці конкретних завдань. У кожній навчальній програмі визначаються як загальні, так і специфічні завдання. Б.М. Йєменський пропонує згруповувати за­дачі курсу образотворчого мистецтва за такими напрямками:

1. Мистецтво як культура відношення до всіх явищ життя. Ця група задач фактично вбирає в себе зміст мистецтва, який вира­жається чеп«*з моральні, етичні, емоційно-ціннісні критерії суспіль­ства (культуру відношення до суспільства, людини, світу речей, світу природи). Це завдання виховання, сприйняття, оцінювання.

2. Мистецтво як творчість — розвиток асоціативно-образного мислення, здатності зв'язувати у свідомості далекі одне від одного явища, бачити загальну систему, здатність народжувати у власній свідомості на основі сприйняття життя художній образ і вміти його сприймати у творах мистецтва. Це завдання розвитку.

3. Мистецтво як мова, система мов, що грунтується на таких вихідних поняттях як композиція, лінія, колір, об'єм, простір. А застосування їх у різних мовах різне. Це завдання оволодіння знан­нями, уміннями та навичками [41, с. 62-63].

Аріадна Жукова так говорить про головне завдання мистецтва:

«Головне завдання мистецтва спільне із задачами філософії та на­уки: мистецтво вчить людину жити, воно передає їй досвід, відкрит­тя і роздуми попередніх поколінь. Все це так. Але Й сама мова ми­стецтва, П' чисто образна сторона варті найбільшого дивування і захоплення. В цьому плані вміння досягти ілюзорності наближуєть­ся до життя так, щоб воно саме здавалося «живим» — вершина діяльності художника» [17, с. 44].

В навчальних програмах з образотворчого мистецтва головні завдання визначаються таким чином:

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітариого, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньо­му світі; вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні минулого.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу уні­версальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури по­чуттів.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва; усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетич­ної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей щодо продуктивної худож­ньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригі­нальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва; оволодіння основами художньо-образної мови і вира­жальними можливостями художніх матеріалів та різних видів ху­дожніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у твор­чості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності [16,54].

Дата добавления: 2014-01-07