Жанри образотворчого мистецтва

Дизайн

Зміст цього терміну має різні тлумачення: створення прекрас­них форм, речей; або — створення речей, які б мали ринковий по­пит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника — конструктора в галузі проектування масової промис­лової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Дизайн близько зв'язаний з іншими видами мистецтва: його важко відокремити від архітектури, коли йде проектування інтер'є­рів, від прикладного мистецтва при створенні нових видів меблі або

посуду.

Розглядають дизайн одягу, інтер'єру громадського користуван­ня і дизайн промислового інтер'єру; художники-дизайнери беруть участь в проектуванні автотранспорту, ЕОМ і космічних ракет.

Наприкінці XIX ст. була визнана необхідність участі художни­ка в конструюванні промислової продукції і дизайн'почав швидко розвиватися. У 1919 р. в Німеччині було створено першу школу ди­зайнерів «Баухауз», яка стала справжньою лабораторією сучасної архітектури і художнього конструювання. В Росії у 1920 р. були створені Московські державні вищі художньо-технічні майстерні, що були школою радянського дизайну.

Найцікавіші художники, що вийшли звідти, були В. Татлін, Л. Попова. В післявоєнні роки велику роль відіграло в розвитку вітчизняного дизайну АХБ — Архітектурно-художнє бюро.

В середині XX ст. з'явилось поняття «фірмовий стиль», що роз­робляється дизайнерами. Ядро фірмового стилю — символ, піктог­рама, знак, навколо якого групуються елементи, що відображають різні сторони діяльності фірми. Розробляється ціла система емблем товарів, обираються певні кольори, стиль і форма упаковки, рек­лами та ін.

Першою такий стиль створила німецька фірма «Браун». Комер­ційний успіх фірмових стилів був таким великим, що в 70-х роках дизайн займався більше фірмовим стилем, ніж безпосередньо про­дукцією.

В країнах Заходу дизайн поділяється на два основні типи:

стаф-дизайн — дизайнерські відділи всередині одної фірми чи

підприємства;

незалежний дизайн — самостійні дизайн-фірми, дизайн-бюро,

що обслуговують різні підприємства.

У мистецтві стародавності» середніх віків і Відродження не було чіткого поділу між жанрами. Тільки в XVII-—ХУШ ст. естетика кла­сицизму створила строго визначену, нормативну, ієрархічну жан-

рову систему. У цей час у Франції входить до вжитку і термін «жанр».

Портрет — зображення людини з метою передати схожість — відомий з часів Стародавнього світу. Релігійні потреби спонукали древніх єгиптян до створення, мабуть, найвищих досягнень в пор­треті в ті часи. Згадаємо неперевершений по виразності й красі інди­відуальних рис скульптурний портрет цариці Нефертіті роботи скульптора Тутмеса. Прекрасні портрети грецької і, особливо, римської культури.

Портрет існує у всіх видах образотворчого мистецтва і має кілька типів: моясе бути зображена голова або голова і верхня частина фігу­ри (погрудний портрет з руками чи без рук, поколінний портрет); а може бути і портрет в повний зріст — фігурний портрет.

Якщо портретовано не одну людину, а більше, то це — парний або груповий портрет. Єсімейний портрет. Так званий парадний портрет зображує людину величною, урочистою.

Не у всі історичні періоди існував цей жанр. Так, в епоху серед­ньовіччя зображення людини було заборонено християнською релі­гією. Розквіт цього жанру знов починається з епохи Відродження.

Пейзаж — зображення місцевості, як елемент або фон викори­стовувався у живопису з давніх часів. Але як самостійний жанр пейзаж існує зХУІІ ст., він виник в стилі класицизму в творчості Н. Пуссена (героїчний пейзаж з фігурами героїв в античній міфо­логії) і К. Лоррена. Майстром пейзажу був і Пітер Брейгель (XVI ст.), але його пейзаж не має самостійного значення, він завж­ди наповнений фігурами людей.

Починаючи з творчості Клода Лоррена, пейзаж займає само­стійне місце в мистецтві. Але пейзажі класицизму не були реаль­ним зображенням природи. Це були умовні дерева, умовна міс­цевість — це був ідеальний пейзаж.

Найдавніші реальні пейзажі — це італійські ведути — точні пейзажі і міські види Венеції та інших міст Італії XVIII ст. (худож­ники Каналетто, Франческо Гвардт та ін.). Видатними майстрами реалістичного пейзажу були «малі» голландці (XVII—XVIII ст.), англієць Джон Констебл (XVIII — початок XIX ст.) і французькі художники барбізонської школи (К. Коро, Ф. Мілле та ін.) та імпре­сіоністи XIX ст. (Е. Мане, К. Моне, К. Піссаротаін.). Великий вклад в розвиток цього жанру внесли російські та українські митці:

І. Левітан, В. Полєнов, Ф. Васильєв, С. Васильківський, Н. Ромазін.

Розглядають такі типи пейзажу: природний, морський (мари­на), гірський, міський (урбаністичний, від слова «урбан» — місто), сільський.;;

Жанр пейаажу існує не в усіх видах образотворчого мистецтва. Так, він майже відсутній в скульптурі.

Натюрморт (фр. паї-цге — природа, тогі — мертвий, англ. зіііі Іііе — тихе, або непорушне життя) — жанр, головним чином, стан­кового живопису, Зображує неживі речі: вази, квіти, овочі і фрук­ти, музичні інструменти» Як самостійний жанр, натюрморт веде свій початок з епохи Відродження, від стилю класицизму XVII ст.

Період розквіту натюрморту — XVII ст. у творчості іспанських і голландських художників-реалістів.,

Нове піднесення натюрморту було пов'язане з творчістю майст­рів пост-імпресіонізму, для яких світ речей є однією з основних тем (П. Сезанн, В. ван Гог).

З початку XX ст. натюрморт був, власне, творчою лабораторією живопису. У Франції майстри фовізму (А. Матісс та ін.) йдуть шля­хом виявлення декоративно-експресивних можливостей кольору та фактури, а представники кубізму (Ж.Брак, П. Пікассо та ін.) праг­нуть стверджувати нові засоби передачі простору й форми.

У російськомумистецтві натюрморт з'явивсяу XVIII ст., його значення зростає на рубежі XIX—XX ст. (М. Врубель, В. Борисов-Мусатов, К. Коровін, І. Грабарь). У XX ст. цей жанр розвивають П. Кончаловський, М. Мешков, М. Сар'ян, Ю. Піменов, А. Акопян, українські майстри М. Глушенко, А. Петрицький, О. Шовкуненко.

Анімалістичний жанр — зображення тварин, це найдавніший жанр, бо першим зображенням первісної людини був звір. Надзви­чайні взірці зображень тварин ми зустрічаємо в мистецтві Старо­давнього Китаю, Японії, Стародавнього Єгипту, Риму. Цьому жан­ру приділяли увагу П. Рубенс і А. Дюрер, Е. Делакруа і П.Жеріко, В. Суриков, В.М.Васнєцов та багато інших митців.

Історичний жанр — картини на історичний сюжет, наприклад, твори В. Сурикова, І.Ю.Рєпіна. Це також один з найдавніших жанрів, бо, починаючи з стародавнього світу, люди завжди нама­галися залишити нащадкам пам'ять про видатні події в стелах (пли­та фараона Мармера), фресках, картинах.

Батальний жанр — сцени баталій, військових дій. Картини (а цей жанр, перш за все, притаманний живопису, потім графіці) цього жанру дозволяють нам побачити очима художника сцени головних подій війн різних народів далеких і близьких часів. Видатними баталістами були В. Верещагін, М. Ґреков.

Побутовий жавр — сцени побуту, сцени реального життя, сьо­годення. Наприклад, В. вви Гог «їдоки картоплі», Б.Є.Мурільо «Хлопець з собакою». Твори побутового жанру ще називають жан­ровими. Час становлення жанру — XVII ст. (творчість Д. Веласке-са та малих голландців). Багато художників зверталися до нього у подальші часи, велике місце він займав у творчості російських ху­дожників-передвижників.

Релігійио-міфологічяий жанр існує з часів зародження перших релігійних уявлень первісної людини. Він включає в себе дуже широке коло художніх творів, які зображають богів, героїв міфів різних народів; картини, скульптури на релігійні та міфологічні сюжети. Цей жанр містить у собі незліченні шедеври світового мистецтва.,

Дата добавления: 2014-01-07