Основи образотворчої грамоти

1. Композиція (від лат. сотрозШоп — «створення», «зібрання*, «розташуванням) е формою художнього вираження автором свого задуму. Композиція — це творча організація картини, скульптури тощо; це процес створення гармонійного твору.

Існують певні основні закони композиції, виконанняяких доз­воляє досягнути гармонійності і повноти виявлення задуму.

Закон цілісності: єдність цілого і частин, у вивершеній компо­зиції нічого не можна змінити без руйнування цілого. Колір, лінії форми, світлотінь, всі деталі повинні бути врівноваженими та єди­ними, нічого не можна ні додати, ні вилучити. '

Закон пропорційності і ритму: усі частини і деталі повинні бути пропорційними, ритмічними та гармонійними.

закон підлеглості всіх засобів задуму: всі художні засоби ви­користовуються цілеспрямовано, підкорені єдиній цілі розкриття задуму.

Закон новини: кожний художній твір має розповісти щось нове.

Крім цих законів, кожний вид образотворчого мистецтва має свої більш конкретні закони і правила.

Кожний художній твір має свій сюжетно-композиційний центр. В кожному творі ми сприймаємо симетрію чи асиметрію його час­тин, динаміку (рух) або статику (покій).

Нас заспокоюють плавні горизонтальні лінії і викликають по­чуття піднесеності, величі вертикальні лінії і т.д. Все це — область дії композиції.

2. Перспектива — зображення простору і предметів на площині таким чином, щоб створити уявність глибини і об'єму. Цей термін походить від латинського «реузрісеге» — правильно, гарно бачити. Особливість будови вашого органу зору так», що предмети при віддаленні зменшуються (кришталик ока е зменшувальною лінзою).

Деякі правила Перспективи були відомі ще 2000 років тому, ними користувалися майстри фресок Помпеї. Але науковий розви­ток перспектива отримала лише в епоху Відродження.

Основні закономірності лінійно! перспективи: предмети з віддален­ням зменшуються і на лінії обрію перетворюються на крапку; пара­лельні лінії, що віддаляються в глибину, здаються, наближеними.

Вибір точки зору, рівня обрію визначається композицією кар­тини, творчою задачею автора.

Існує два види побудови перспективи — фронтальна і кутова. При фронтальній перспективі паралельні лінії, що віддаляються в глибину, спрямовані в точку сходу,-що лежить на обрії проти ока глядача. Така точка — головна точка сходу. Лінії, що паралельні площині картини, залишаються паралельними (вертикальні лінії дверей, горизонтальні лінії карнизів, шпали рельсів).

Кутова побудова перспективи легко зрозуміла при зображенні коробки, що повернута під кутом до глядача..

Ми маємо дві точки сходу справа та зліва від головної. Коло в перспективі має форму еліпса.

8. Кольорознавство. Колір є найспецифічнішою для живопису виражальною можливістю. Його експресія, особливість викликати різноманітні відчуття, асоціації посилює емоційність відображен­ня, зумовлюючи відображально-виражальний і декоративні можливості живопису. В творах живопису колір створює цілісну систему (колорит). Звичайно, використовуються взаємопов'язані кольори та їх відтінки (кольорова гама), хоча існує також живопис із відтінками одного кольору (монохромний живопис). Кольорова композиція забезпечує колористичну єдність твору, впливаючи на його сприймання глядачем.

Колір та світло з давніх часів вивчали і фізики, і художники. Біле сонячне світло складається із світла різної довжини хвиль, різного кольору. Природне явище розкладення світла на кольори — райдуга. В ній один колір безперервно переходить в інший, маючи безліч відтінків.Ми звикли розрізняти сім кольорів райдуги, сім кольорів у сонячному спектрі: червоний, оранжевий, жовтий, зе­лений, блакитний, синій, фіолетовий.

Усі кольори прийнято ділити на теплі й холодні.

Теплі — це жовті, оранжеві й червоні. Це фарби осіннього лист’я, надвечірнього неба, спілих яблук; колір вогню і сонця сприй­мається як мажорне звучання. Світлі й яскраві кольори діють раді­сно, на відміну від темних і тьмяних.

Холодні — це сині, блакитні й фіолетові. Це фарби веба, надве­чір'я, тіні на снігу. Вони створюють враження.спокою, легкості та простору. Є кольори, які можуть бути водночас і холодними, і теп­лими. Це, наприклад, зелений. Все залежить від того, яку фарбу до зеленої додати — жовту чи синю. Є кольори змішані. Змішуючи синю і червону фарби, одержимо фіолетовий або ліловий колір, в залежності від того, якої фарби більше. Синій, жовтий, червоний — основні кольори.

Синя та жовта фарби дадуть зелений колір, а жовта з черво­ною — оранжевий.

Фіолетовий, оранжевий, зелений — додаткові кольори. Сполу­чення зеленого і червоного, оранжевого і синього, жовтого і фіоле­тового, а також чорного і білого кольорів називають контрастом.

Сполучення сусідніх в сонячному спектрі близьких кольорів — нюанс. Білий і чорний кольори називають ахроматичними.

Неабияку роль у створенні правдивого та емоційно-сильного кольорового строю відіграє закономірне переміщення холодних і теплих відтінків. Протиставлення цих відтінків у тіні та на світлі є однією з основних властивостей живописного зображення.

Емоційне сприйняття кольору залежить від суб'єктивних і об'єктивних причин, індивідуального смаку, настрою й народних традицій.

Відчуття кольору є важливою формою естетичного відчуття вза­галі.

Все кольорове багатство, весь різноманітний розклад кольору повинен входити у загальний локальний колір, організовуватись в єдиний суцільний кольоровий силует. У свою чергу кольори по­винні поєднуватись між собою у гармонійну єдність у співвідно­шенні із загальним кольоровим рядом (кольоровим тоном).

Великими колористами світу є Монтічеллі, Делакруа, Матісс, ван Гог, В. Суриков, В. Сєров, М. Врубель, В. Борисов-Мусатов, О. Шовкуненко, М. Сар'ян, М. Глущенко, Ф. Кричевський та ін.

Дата добавления: 2014-01-07