Зародження виховання

Відтворити картину зародження виховання досить складно тому, що до нашого часу, на жаль, не збереглося ґрунтовних джерел, які дозволили б це зробити. Вивчення пім’ятників матеріальної та духовної культури, мови, фольклору певною мірою допомагає створити уяву про виховання. Важливу роль у цьому відіграють етнографічні дані про життя племен, що зберегли риси первісного ладу. До предметів і знаків виховання можна віднести знахідки археологів. Свідоцтва про виховання, що було у давніх людей, донесли народні ігри, обряди, розваги, фольклор. Плідним засобом пізнання є вивчення приказок, прислів’їв.

До провідних причин виникнення виховання, що зумовлені як біологічною, так і соціальною сутністю людини відносять: інстинкт збереження роду в батьків, інстинкт наслідування дій батьків у дітей, свідоме прагнення до передачі трудових навичок наступним поколінням тощо. Бажання розуміти фактори виникнення виховання та етапи його становлення спонукали появу вже у другій половині XIX ст. кількох підходів щодо розуміння цього явища. Серед встановлених підходів досить чітко виділяються: біологічний, психологічний, релігійний та соціальний (трудовий). До традиційних відносять: - еволюційно-біологізаторський підхід (Спенсер Г., Летурно Ш., Сімпсон Дж., Еспінас А.); - психологічний підхід (Монро П.).

Зокрема, основоположниками еволюційно-біологізаторського підходу щодо виникнення виховання відстоювали вульгарні еволюціоністські позиції. При цьому доводили, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім живим організмам: як хребетним, так і безхребетним. Зокрема, у книзі “Еволюція виховання у різних людських рас” Ш.Летурно доводить, що виховання виникло за межами людського суспільства, тобто раніше, ніж з’явилася людина. На основі спостереження за тваринами Ш.Летурно робить висновок, що виховання існує вже у тваринному світі: кішка вчить кошенят ловити мишей, а качка – каченят плавати. Отже, за Ш.Летурно, людина, з’явившись на світ, наслідує вже встановлені, підготовлені форми виховання.

Психологічний підхід, який обґрунтував у кінці XIX ст. американський історик педагогіки П.Монро, дав можливість розмежувати психіку людини від зоопсихіки. Позицію Ш.Летурно він піддавав критиці, вказавши, що в основі виховання лежить просте наслідування дітьми дорослих. Тобто, наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу. За даними сучасної психології засобами наслідування діти до 3-річного віку привласнюють стиль поведінки батьків. Пізніше основним шляхом формування досвіду дітей стає управління виховним процесом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.

Німецький історик педагогіки кінця ХІХ ст. К.Шмідт є автором релігійного підходу до виникнення виховання. Він відстоював позицію релігійно-ідеалістичного походження виховання, за яким у вихованні виявляється, насамперед, творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо, священною вважається Трійця (Бог – Отець, Бог – Син і Бог – Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей.

У другій половині XIX ст. німецькі соціологи К.Маркс і Ф.Енгельс обгрунтували соціологічний (трудовий) підхід щодо походження виховання. Зокрема Ф.Енгельс у роботах “Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину” та “Походження сім’ї, приватної власності і держави” зазначив, що причиною виникнення виховання безпосередньо була трудова діяльність первісних людей. З удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння ними користуватись. Таким чином, лише з виготовленням знарядь праці у первісних людей з’являється потреба у передачі підростаючим поколінням знань та вмінь виготовлення і користування ними, що і робили старші члени роду. Завдяки праці (за Ф.Енгельсом) біологічні передумови виникнення людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.

Сучасні українські вчені І.Д.Бех, І.А.Зязюн, О.А.Дубасенюк, М.В.Левківський, О.В.Сухомлинська в історико-педагогічній науці започаткували соціокультурний підхід щодо виникнення виховання, за якого воно розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

Дата добавления: 2014-01-07