КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин
Метод трудового права Метод правового регулювання – це спосіб впливу держави на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою юридичних засобів, прийомів, їх сполучень. Первинними методами визнаються такі: 1) централізоване, імперативне регулювання (метод субординації), за якого регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах; 2) децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації), за якого правове регулювання визначається переважно знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються певною галуззю права. Ці методи виступають у різних варіаціях, сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. У найбільш чистому вигляді такі первинні методи виявляються у публічному праві (централізоване регулювання – метод субординації) і в приватному, насамперед у цивільному, праві (децентралізоване регулювання – метод координації). За допомогою методу правового регулювання держава здійснює переведення суспільних відносин у правовідносини, визначаючи коло суб’єктів таких правовідносин; встановлює їхній правовий статус - суб’єктивні права та обов’язки, гарантії; визнає підстави виникнення прав та обов’язків; ступінь конкретності прав та обов’язків; встановлює процедури здійснення прав та обов’язків; визначає види санкцій за порушення встановлених правил. За висновками теоретиків метод регулювання суспільних відносин можна визначити, схарактеризувавши такі елементи: 1) порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин; 2) загальне юридичне становище учасників правовідносин; 3) характер встановлення прав і обов’язків; 4) засоби забезпечення виконання обов’язків (санкції). Застосовуючи ці теоретичні засади можна проаналізувати й метод такої галузі права, як трудове право. При цьому важливо простежити ці елементи щодо усієї сукупності відносин, які становлять предмет трудового права. Для виникнення всіх трудових правовідносин характерним є договірний характер. Так, індивідуальні трудові правовідносини виникають на підставі укладення трудового договору. Установлення Конституцією України положення щодо заборони примусової праці (ст. 43) надало конституційного рівня цій юридичній ознаці. Зміни умов трудового договору також, за загальним правилом, відбуваються за взаємною згодою працівника і роботодавця. Колективні трудові правовідносини також виникають на підставі угоди їх суб’єктів. Ця риса колективних правовідносин простежується на всіх етапах їх існування, зокрема при встановленні умов праці, укладенні колективних договорів та угод, при наданні представницьких повноважень профспілковим органам та організаціям роботодавців з боку трудових колективів і роботодавців, при вирішенні колективних трудових спорів із застосуванням примирно-третейської процедури. Заслуговує на цілковиту підтримку висновок П.Д. Пилипенка про те, що у трудовому праві юридичними фактами, що породжують, змінюють або припиняють правовідносини, є вольові дії суб’єктів, що базуються на їх взаємній згоді. Загальне юридичне становище учасників правовідносин характеризується тим, що сторони перебувають у юридично рівному стані. Ця ознака притаманна як сторонам індивідуальних правовідносин, так і суб’єктам колективних трудових правовідносин. У науці трудового права традиційно прийнято вважати, що при укладанні трудового договору сторони юридично рівні. Проте, визнаючи це, необхідно одночасно зауважити, що у сфері застосування праці важливе місце належить економічним чинникам, які попередньо обумовлюють вольові дії суб’єктів щодо прийняття рішень. В. Жернаков слушно доходить висновку, що «примус до праці треба шукати не в правовій, а в соціально-економічній сфері». Юридична рівність має позитивне значення лише за умови економічної та соціальної рівності. З переходом до ринкової економіки, особливо в умовах економічної кризи, слід беззаперечно визнати, що роботодавець і найманий працівник не рівні, роботодавець сильніший, особливо якщо це платоспроможний роботодавець, а стан на ринку праці такий, що пропозиція робочої сили істотно перевищує попит. Врахування цієї «неюридичної» обставини, на нашу думку, має знайти відображення у суто юридичних способах забезпечення рівних прав і можливостей сторін трудових правовідносин. Зокрема, всі положення законів, спрямовані на захист прав працівників, повинні бути сформульовані не як можливість для сторін (сторони можуть...), а як обов’язок роботодавця, щоб у такий спосіб виключити двозначність у правовому вирішенні питання. Доцільно уникати невизначених формулювань юридичних норм, максимально скоротити вживання оцінних понять у законодавстві, які не дають можливості чітко й однозначно тлумачити норму закону суб’єктам його застосування. На сьогодні слід визнати, що становище сторін при укладенні трудового договору характеризується не рівністю, а швидше, свободою вибору. Це більше відповідає реаліям, бо юридична рівність у сфері найманої праці не дає сьогодні рівності соціальної, і працівник потребує додаткового правового захисту. Уклавши трудовий договір, у процесі трудових відносин працівник повинен підкорятися волі роботодавця, водночас обидві сторони трудового договору повинні підкорятися в процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку. Таке становище випливає з трудового договору, однією з умов якого є обов’язок працівника підкорятися правилам трудового розпорядку. Юридична рівність характеризує й становище колективних суб’єктів у сфері праці. Колективні договори та колективні угоди приймаються на основі взаємних домовленостей, із застосуванням таких засобів, як колективні переговори, консультації. Колективні трудові спори розв’язуються із застосуванням примирно-третейської процедури, за допомогою спеціально утворюваних примирних комісій, трудового арбітражу. Характер встановлення прав і обов'язків. Права і обов’язки учасників трудових правовідносин визначаються за допомогою трьох юридичних сполучень. 1. Сполучення державно-правового і договірно-правового регулювання. Значна частина норм встановлюється в нормативно-правових актах, які приймаються компетентними державними органами, - у КЗпП, законах, постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах Міністерства праці та соціальної політики України, Інших міністерств та відомств, органів місцевого самоврядування. Поряд із цим права та обов’язки визначаються за взаємною згодою сторін трудового договору, а також сторін колективних договорів і угод. Це сфера договірного регулювання, вона складається з індивідуального і колективного договірного регулювання. 2. Сполучення імперативного і диспозитивного способів правового регулювання. В імперативному порядку встановлюється мінімальний рівень гарантій трудових прав працівників - так звані державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії у сфері праці, які є обов’язковими до виконання: мінімальна заробітна плата, максимальна норма робочого часу, мінімальна оплачувана щорічна відпустка, обов’язкові вимоги у сфері охорони праці, гарантії для певних категорій працівників тощо. При цьому соціальні стандарти встановлюються як у нормативно-правових, так і в колективно-договірних актах. Тут діє принцип, згідно з яким колективно-договірні акти не можуть знижувати стандарти, встановлені нарівні закону, а колективно-договірний акт нижчого рівня не може звужувати обсяг стандартів, встановлених в угодах вищого рівня. Тобто колективний договір може лише поліпшувати правове становище працівників, а не погіршувати його. Диспозитивні норми надають можливість сторонам як індивідуальних, так і колективних трудових правовідносин самим встановлювати свої права та обов’язки. Це, зокрема, стосується можливості встановлення за угодою сторін трудового договору: роботи (трудової функції), яку буде виконувати працівник; випробування працівника; режиму робочого часу, зокрема неповного робочого дня або неповного робочого тижня; переведення на іншу роботу; факультативних умов трудового договору; припинення трудового договору за угодою сторін тощо. Сторони колективного договору визначають взаємні зобов'язання, строк дії колективного договору, форми контролю тощо. Співвідношення імперативного і диспозитивного методів у трудовому праві вимагає удосконалення. Слід урахувати те, що імперативні приписи можуть встановлюватися не лише у правових актах, які приймаються державними органами, такі обов’язкові правила можуть встановлюватися й у локальних актах. І якщо останні прийнято з додержанням встановленої процедури, рівень їх обов’язковості не менший, ніж інших нормативно-правових актів. Значно поліпшило б з’ясування цього положення прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти». Проблема також полягає у тому, щоб чітко встановити на рівні закону співвідношення імперативних і диспозитивних норм: у яких випадках застосовувати формулу «повинен», «зобов’язаний», а в яких – «може». Зокрема, це питання пов’язане із загальним юридичним становищем суб’єктів трудового права – співвідношенням сторін при укладанні трудового договору. 3. Сполучення централізованого і локального правового регулювання. Однією з особливостей джерел трудового права є наявність локальних правових норм, які приймаються окремим роботодавцем самостійно (наприклад, роботодавець затверджує штатний розпис, посадові інструкції працівників, положення про комерційну таємницю на підприємстві), або роботодавцем разом з виборним органом первинної профспілкової організації (встановлення систем оплати праці, затвердження локальних положень про преміювання працівників, про охорону праці на конкретному підприємстві тощо). Яскравим прикладом колективного нормативно-правового акта є колективний договір конкретного підприємства. Локальні норми поширюють свою дію лише на працівників конкретного підприємства і є обов’язковими до виконання. У ринкових умовах слід очікувати розширення зони диспозитивного методу і, як наслідок, - зростання ролі локальної нормотворчості, проте, очевидно, потрібно остерігатися перегину в бік диспозитивного методу, що може спричинити порушення прав працівників. У законодавстві необхідно чітко сформулювати положення, які не можуть бути змінені на шкоду працівникові. Засоби забезпечення виконання обов’язків (санкції). Трудове право має самостійні санкції, які застосовуються для забезпечення виконання зобов’язань суб’єктами трудових правовідносин. Це – засоби дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Поряд із цим для захисту трудових прав працівників на підприємствах обираються комісії з трудових спорів, розширено судовий захист трудових прав громадян. У перспективі планується створення спеціалізованих трудових судів. Нині згідно з Конституцією України працівник має право оскаржити до суду будь-яке порушення норм трудового законодавства. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, охорону здоров’я працівників на виробництві здійснюють органи, які діють за межами підприємства і не залежать від власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, для методу трудового права характерними є: договірний характер виникнення, зміни і припинення правовідносин; юридична рівність суб’єктів; поєднання державно-правового і договірно-правового, імперативного і диспозитивного, централізованого і локального правового регулювання суспільних відносин у сфері праці; наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов’язків.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1203; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |