Поняття і загальна характеристика діяльності щодо запобігання та протидії злочинності

Діяльність органів прокуратури щодо запобігання та протидії злочинності

Лекція № 2.

План

1. Поняття і загальна характеристика діяльності щодо запобігання та протидії злочинності.

2. Запобігання та протидія злочинам засобами прокурорського реагування.

3. Запобігання та протидія злочинності слідчими органів прокуратури (слідча профілактика).

4. Кримінологічна діяльність прокурора у кримінальному судочинстві.

5. Координаційна діяльність прокуратури.

6. Роль прокуратури у розробці та плануванні заходів запобігання та протидії злочинності.

У вітчизняній і зарубіжній законодавчій практиці та юридичні літературі діяльність щодо протистояння злочинності, вжиття заходів по її зменшенню використовуються різні терміни: „попередження”, „профілактика”, „боротьба”, „контроль”, „протидія”, „війна”, „запобігання”, „припинення” тощо. Кожний із термінів викликає наукові дискусії і не оцінюється як достатньо визначені. Ми вважаємо, що за колишнім із цих термінів стоїть різний зміст, але найбільш вживаним в сучасній українській кримінологічній літературі для визначення такої діяльності є терміни „запобігання” та „протидія”. Але і цим термінам надається різне смислове навантаження. Так Л.М. Давиденко вважає, що термін „протидія” у широкому контексті охоплює й запобігання і слугує для визначення загального впливу на злочинність.[1] А.П. Закалюк дотримується іншої точки зору і вважає, що поняття „боротьба”, „протидія” належать до класу узагальнених, які відтворюють загальну сутність, що полягає у чиненні супроводу і не розкриває сутності запобігання.[2] Ряд авторів вживають в україномовних виданнях такий узагальнюючий російський термін як „попередження” які за своєю сутністю є синонімами.[3]

Голіна В.В. дає більш вузьке визначення терміну „запобігання”, під яким розуміє специфічний напрям спеціально-кримінологічного попередження, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виконують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру, або продовження злочинної діяльності. Іншими словами – це робота по виявленню осіб, які мають намір учинити злочин, з метою недопущення реалізації цих намірів у кримінальні дії[4].

Ми не поділяємо позиції тих авторів, які у концептуальному плані вважають „що термін боротьба” найбільшою мірою відповідає сутності характеристики тих заходів, які держава застосовує, щоб протистояти проявам злочинності[5]. Так, дійсно в історичному контексті суспільство завжди вело боротьбу зі злочинами, використовуючи при цьому спеціальні озброєні загони, підрозділи поліції (міліції), армійські формування, застосовуючи суворі кримінальні санкції, аж до застосування фізичної розправи, катувань, а також інших заходів позасудового державного примусу. Але ці заходи спрямовані на боротьбу зі злочинцями, а не злочинністю як соціальним явищем. Об’єктивно вони не можуть вирішити багатьох завдань протидії злочинності орієнтуючись тільки на репресивні заходи – карати і вживати до винних найсуворіші заходи державного примусу. Виходячи з наведеного, вважаємо, що терміни „боротьба”, „війна” більшою мірою визначають репресивний підхід у сфері протидії злочинності з боку держави і є більш вузьким напрямком протидії. На нашу думку ці заходи також мають право на існування щодо особливо небезпечних злочинців, які вчиняють особливо тяжкі злочини і викривання яких взагалі неможливе.

Виходячи з наведеного, ми поділяємо точку зору тих авторів, які вважають, що терміни „боротьба”, „війна” зі злочинністю не розкривають сутності діяльності, яку суспільство та держава ведуть щодо злочинності. Таку діяльність потрібно окреслювати функціями запобігання та протидії злочинності.[6]

Відносно вживання терміну „контроль над злочинністю”, який отримав широке поширення у західних країнах, особливо у США, то цей аморфний термін не прижився у вітчизняній кримінології. Але деякі вітчизняні кримінологи широко його використовують.[7]

Під запобіганням та протидією злочинності нами розуміється різна за своїм змістом діяльність, що спрямована на стримування і обмеження злочинності, припинення вже початих злочинів, виявлення умислу на вчинення злочину та готування до злочину, усунення або послаблення факторів, що детермінують злочинність у цілому та її окремі види. Відштовхуючись від такого широкого трактування цього феномену, можна сказати, що вся діяльність органів прокуратури стосовно зміцнення законності й правопорядку в державі, захист прав і законних інтересів громадян, суспільства, держави є одночасно і запобіганням злочинам або, по іншій термінології, профілактикою злочинів, спрямованим на виявлення і усунення факторів, що їх детермінують.

Разом з тим, багатогранну діяльність прокуратури щодо зміцнення законності й правопорядку правомірно виділяти і у більш вузький аспект протидії злочинності, що розуміється нами як спеціальна діяльність прокурорів з кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин, та підтримання державного обвинувачення в суді.

Кримінологічна функція прокуратури реалізується прокурорами в декількох аспектах прокурорської діяльності. Основними з них є: аналітична робота; розробка та планування заходів попередження злочинів; попередження злочинів шляхом нагляду; кримінологічна діяльність прокурора на досудовому слідстві; кримінологічна діяльність прокурора при розгляді кримінальної справи у суді.

Окрім цього прокурори мають сприяти подальшому розвитку профілактичної діяльності громадськості, приймати участь у здійсненні правової пропаганди, співробітництві з відповідними установами інших держав та міжнародними організаціями у сфері запобігання і протидії транснаціональній злочинності.

Дата добавления: 2014-01-07