Господарство Стародавньої Греції

З І тис. до н. е. до першої половини І тис. н.е. виникає нова господарська культура, в якій рабство було більш різноманітним та продуктивним, використовувалось у всіх галузях господарства, і тому відіграло важливу роль в економічному піднесенні стародавніх Греції та Риму. В світовій історії цей період отримав назву античного ( лат. antiguus - давній) рабства.

Розвитку господарства Стародавньої Греції значною мірою сприяли наступні фактори: вигідне географічне розташування, близькість відомих торговельних шляхів, гориста місцевість, наявність бухт, островів, заток, м”який теплий клімат, родючі землі, значна кількість корисних копалин (залізо, мідь, бронза, мармур).

Ці та інші чинники зумовили виникнення полісів (місто - держава), переважаючий розвиток ремесла і торгівлі, мореплавства, високу товарність та регіональну спеціалізацію сільського господарства, широке застосування грошового обігу, лихварських (в спеціалізованих магазинах - трапезах) та банківських операцій, появу торгового капіталу, купців.

Основними галузями господарства були 1) землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, виноград та маслини (виноробство та виробництво олії), садівництво, городництво, бджільництво; 2) скотарство (невелика рогата худоба, кози, овці, осли); 3) ремесло (високий рівень розвитку, кількість - більше 100): гончарство (виготовлення амфор та пифосів), ковальство, виробництво міді, пізніше – бронзи та заліза, ткацтво, прядіння, виготовлення зброї, кераміки, рибальство, кораблебудування (характеризувалось значними успіхами - будувалися плаваючі фортеці в п'ять-сім поверхів з екіпажем до 1000 чоловік, торгові судна вантажопідйомністю до 1000 тонн, спроможні перевозити до 500 пасажирів.), будівництво, архітектура, малярство. Існували великі майстерні - ергастерії; 4) торгівля (переважно зовнішня, здійснювалась із Центральною та Західною Європою).

Щодо полісів у Стародавній Греції слід зазначити наступне. Це – рабовласницьке місто-держава, повноправними громадянами якої були члени общин, кожний з яких мав право на земельну власність та політичні права. В основі полісу лежала антична форма власності та ідея автаркії (само забезпеченості). Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні.

У Стародавній Греції існували наступні типи полісів: 1) аграрні, в яких спостерігалась абсолютна перевага сільського господарства, слабкий розвиток торгівлі та ремесел, товарно-грошових відносин, велика частка праці залежних робітників, олігархічний устрій (Спарта, міста Фесалії, Бестії) та 2) торгово-ремісничі із значною часткою ремесла і торгівлі, товарно-грошових відносин, залученням рабської праці до виробництва, демократичним устроєм (Афіни, Корінф, Мілет, Сіракузи).

В давньогрецьких полісах між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полісах (Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу) земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе. А в деяких у нелегкій боротьбі з родовою аристократією перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава. До VIII ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За умов позики зерна чи худоби брали величезний процент, при несплаті якого селяни потрапляли в боргове рабство. Крім селян від сваволі аристократів страждали купці та ремісники - багаті, але зовсім безправні греки. В Афінах відбувалися складні суспільні протиріччя, що певною мірою було подолано васлідок проведення реформи Солона (595 p. до н. е.), за якою анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Певні пільги отримали купці і ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. За цими реформами сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його жодному ремеслу. Було покладено край безоглядній спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. Заборона вивезення зерна також підривала економічну могутність аристократів. Таким чином, поліси у Стародавній Греції відображали особливості її економічного життя та протиріччя існуючого суспільного ладу.

Також характерною рисою господарського життя Стародавньої Греції у VIII—VI ст. до н. е. була колонізація. Її основні причини полягали в наступному: збільшення населення та недостатність земель, пошук нових джерел сировини та ринків збуту продукції, контроль за торговими шляхами, політична боротьба. Таким чином утворилися колонії на островах архіпелагу в Егейському морі, на південному узбережжі Італії, в Сицилії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн – продукція землеробства, скотарства, раби.

РЕЗЮМЕ: Господарство Стародавньої Греції за своїм характером було класичним, рабовласницьким. В усіх галузях економічної системи застосовувалась ручна праця рабів.

Оскільки примусова праця рабів позбавлена економічного інтересу і тому була малопродуктивною, така форма господарювання згодом вичерпало свої можливості.. Рабу не можна було доручити якісь більш складні знаряддя праці. Аналіз ефективності рабської праці є цікавим. З одного боку, два або три раби могли забезпечити своєю працею скромний достаток сім'ї з 4-7 чоловік, що володіли 30 югерами землі, а 20-30 рабів були спроможні обробити поле в 500 югерів і вести господарство аристократичної сім'ї з 7-15 чоловік. Але, з іншого боку, раби потребували постійного нагляду, „людського” ставлення, стимулювання й інших заохочень, головним із який було звільнення. У іншому випадку вони виробляли продукту менше, ніж споживали самі, псували знаряддя праці і повставали. Все це породило тенденції до заміни рабоволодіння іншими методами організації праці, тому що неухильний розвиток продуктивних сил давньогрецького суспільства вимагав адекватного прогресу в сфері виробничих відносин.

Умовами розвитку господарської системи стародавнього Риму були наступні: 1) сприятливі кліматичні та географічні умови, родючі землі, географічна спеціалізація господарської діяльності; 2) річкові та морські шляхи, розвиток транспортних комунікацій; 3) багатство лісів та каміння сприяли розвитку житла, культових споруд, палаців; 4) державна власність на землю; 5) постачання рабів та багатств за рахунок війн.

Основою господарської культури стародавнього Риму були сільське господарство, ремісництво, що мали галузеву структуру. Техніка була ручною. Досконалості досягли будівельна справа, архітектура. Переважало натуральне господарство. Основною формою економічних відносин між країнами була торгівля, яка мала експортно-імпортний характер. В Римській імперії провідну роль відігравала внутрішня торгівля. Існувала розвинута грошова система, професійне купецтво, комерційне й боргове лихварство, банківська справа.

Дослідження господарського розвитку стародавнього Риму повинно відтворити закономірності розвитку та занепаду рабовласницького суспільства у своїй класичній формі. З цією метою розглянемо наступні етапи, які мали місце в історії господарства Риму та найбільш характерні риси господарських відносин відповідно на кожному з них.

Рабовласницьке господарство пройшло шлях від східного патріархального рабства до класичного античного. В економічному відношенні античне суспільство було більш розвинутим, праця рабів - пануючою в усіх сферах господарства.

1. ЦАРСЬКИЙ
Тривалість етапу	Характеристика господарських відносин	Риси суспільної організації	Додаткові відомості
VIII-VI ст. до н.е.	Землеробство з використанням плугу, дерев'яної борони, мотики, серпів. Тягловою силою були воли, коні. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, овес, полбу (різновид пшениці), виноград, оливи; з технічних - льон, конопля. Розвиненим було городництво та садівництво. Існувало трипілля. Тваринництво – важлива галузь господарства: коні,, велика рогата худоба, кози, овці, свині, птиця. Ремісництво цього періоду відзначалося високим професіоналізмом. Прокладалися дороги, масово вироблялася зброя (шоломи, щити, панцирі, мечі), транспортні засоби, предмети побуту, сільськогосподарський інвентар. Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво - фортеці, міські мури, каналізація, водопроводи, іригаційні системи, храми з фресками. Характерною рисою римського ремесла було об'єднання в колегії за професіями. Є відомості про утворення ремісничих спілок за професіями. Торгували з Південною Італією, Сіцілією, Афінами, Карфагеном, хоча зовнішня торгівля в царський період у Римській державі була слабко розвинена. Розвинута внутрішня торгівля З середини V ст. карбували монети.	- перехід від родової общини до рабовласництва; - від родової до сусідської общини; - Рабство мало патріархальний характер, було в основному домашнім, борговим, спадковим. - Соціальний поділ: патриції¹ і плебеї² Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Приватна власність на землю, володіння общинними землями; сформувалося велике землеволодіння. Поява кметів (залежних осіб) внаслідок майнового розшарування. Ремісники переважно були вільними.	Реформи царя Сервія Туллія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 5 категорій не за родовими, а за майновими ознаками. Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.) як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут боргового рабства.

¹ Патриції – привілейована суспільна верства населення стародавнього Риму - повні політичні права, владу та землю.

²Плебеї – поневолене або прибуле нселення, а також вільне населення Стародавнього Риму, що не входило до родової общини та не мало права на використання общинної землі. Займалася землеробством, торгівлею, ремеслом. Не мали політичних прав, але володіли землею на правах приватної власності.

2. Республіканський¹
Тривалість етапу	Характеристика господарських відносин	Риси суспільної організації	Додаткові відомості
V – І ст. до н. е.	Доходи отримувалися від податків з провінцій; Ремісники об’єднувалися в колегії; Утворювалися державні корпорації примусового типу. Концентрація земельної власності - основною формою господарювання були вілла²та латифундія³. З’являлися водяні млини; Основної виробнича сила в усіх галузях господарства – раби, їх праця використовувалась в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, сільському господарстві. Худоба була першим засобом оплати в процесі обміну. Згодом його замінили куском міді у такому співвідношенні: один віл дорівнював 10 вівцям або 100 фунтам міді. Проіснувала ця грошова одиниця до IV ст. до н. е. Пізніше римляни почали відливати мідні монети відповідної маси. Однофунтову монету називали ассом, 1/2 фунта — сомісом, 1/12 — унцією. Поряд з цими грошовими знаками застосовувалися срібні монети драхми грецької чеканки з римською печаткою. Римський срібний денарій вартістю 10 ассів з'явився в III ст. до н. є. Найбільш ходовою одиницею був сестерцій, що дорівнював 2,5 асса.	Війни стали головним джерелом рабства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися, в домашньому господарстві. Дрібні власники - селяни - не витримували конкуренції дешевої рабської праці, залишали землю, йшли в міста, передусім в Рим, перетворюючись на пауперів, Найважливіша ознака економічного розвитку Риму - боротьба за землю.	Аграрний закон Тиберія Гракха (133 до н. е.) земельні володіння обмежувалися площею в 250 га, решта передавалася в спадкове користування безземельним селянам без права відчуження наділу (15 га) за умови сплати державного податку. Територіальна експансія Римської республіки. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Міжнародний центр работоргівлі – Делос (щоденний продаж рабів - до 10 тис.. Переважання приватного рабовласництва, несуттєве значення державного. Виникає патронат як форма добровільного пошуку громадянами покровительства великих землевласників.

^1. У 510 р. до н.е. у Римі встановився лад під назвою республіка, що означає „загальна справа”.

^2. Вілла – земельний маєток середньої величини (близько 25 – 60 га), орієнтований на інтенсивне сільськогосподарське виробництво, заснований на праці рабів.

³Латифундія – великі земельні маєтки, що виникли внаслідок концентрації землі (привласнення орендованих, скуповування за безцінь, відбирання у дрібних землеробів за борги. В І—II ст. відбувалося дроблення латифундій на невеликі ділянки (парцели), які здавалися в оренду колонам.

Імперський
Тривалість етапу	Характеристика господарських відносин	Риси суспільної організації	Додаткові відомості
І ст. до н. е. – V ст. н. е.	Основою економіки було галузеве сільське господарство: виноградарство, городництво, розведення олив, тваринництво та птахівництво,. спеціалізувалися на зерновиробництво (Сіцілія, Африка). Врожаї пшениці - сам - 10. Виникли сальтуси³. Спеціалізація господарства та географічний поділ праці Значний розвиток ремісництва, поява скупників та торгівлі: внутрішня (переважала) і зовнішня (переважання імпорту над експортом). Розвинута грошова система, комерційне й боргове лихварство (6 до 48 % за законом), банківська справа. Вдосконалювалися коса, серп, борона із зубцями. В І ст. почали використовувати жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин. І - II ст.: поділ латифундій на ділянки (парцели), які здавалися в оренду колонам (вільним землеробам). В епоху пізньої республіки в Римі більшість городян жили у великих багатоповерхових будинках, що носили назву інсули. Кожна окрема квартира називалася ценакул. Лише дуже заможні люди могли дозволити собі жити у своєму власному будинку (домусі).	Існували професійні купці, що об'єднувалися в колегії, які мали кошти, кораблі, агентів з торгівлі. Перевага імператорської влади над республіканським правлінням; Низька продуктивність праці; занепад землеробства; додатковий продукт вилучався у формі ренти. Існує прекарій – умовне землеволодіння, коли земля отримувалась на строк, визначений її власником. Населення Риму становило 1 млн.осіб.	Економічне піднесення тривало перші два століття н. е. У ІII-V ст.колонат став пануючою, юридичною формою виробничих відносин у сільському господарстві¹. Колони: раби (квазіколони), вільновідпущеники (лібертіни), вільні селянські паупери. Колонат еволюціонував у різновид відносин феодального типу. цьому великі земельні володіння роздрібнювались на невеликі земельні ділянки – парцели². Поширюється патронат⁴ - система залежності невеликих власників (раби, біглі колони, люди без майна). Фінансові реформи Діоклетіана (284— 305), Костянтина І (306—337) (подушний і поземельний податок. Одиниця оподаткування - ярмо (упряж волів) з певною кількістю землі. Розвивалась агротехнічна наука (твори Катона "Про землеробство", Варрона "Сільське господарство", Колумелли "Про сільське господарство").

^1. Криза рабовласницького господарства привела до виникнення (IV ст.) колонату, який був специфічною формою виробничих відносин між великими земельними власниками і безпосередніми виробниками, які називалися колонами. Законодавчі акти IV - V ст. визначали особисту та економічну залежність колонів від власника. Статус колон юридично оформлювалася конституціями імператорів. При цьому їм заборонялося покидати помістя, біглих повертали рабовласникам. Саме таким чином колони навічно прикріплювалися до землі, втрачали можливість звільнення, передавалися у спадок. Колони платили ренту власнику землі, державні поземельні та подушні податки, виконували різні повинності.

². Парцели – невеликі земельні ділянки, які землевласники здавали в оренду колонам, поступово прикріплюючи їх до землі. Це був своєрідний перехід від рабовласницького до феодального способу господарювання.

^4.У період, що аналізується, патронат став формою залежності (з втратою права власності на землю) невеликих власників (вони ставали прекаристами) від великих землевласників.

РЕЗЮМЕ: Господарство Стародавнього Риму пройшло складний шлях від свого становлення, розквіту та занепаду. В першу чергу слід відзначити безперечні досягнення: 1) розвиток банківської справи, її грунтовна правова регламентація забезпечили використання чеків, переказних векселів, безготівкових розрахунків при здійсненні торгових угод. В період Римської імперії банкіри виступали як торгові посередники, маклери, вели всі грошові операції на такому високому рівні, що все це обумовило визнання Риму світовим центром грошових операцій, світовою біржею; 2) у республіканський період Рим покорив багато країн, розташованих навколо Середземного моря, і перетворився у велику світову державу. У І-ІІ ст. н. е. народи Середземномор'я вперше в історії були об”єднані в межах однієї величезної держави - Римської імперії. Кордони між окремими державами, що стали римськими провінціями, були знищені, монетні системи уніфіковані, війни і морський розбій припинені; 3) особливістю господарства було те, що тут праця рабів широко застосовувалась в матеріальному виробництві в усіх сферах господарювання. Основним джерелом було боргове рабство. В Римській імперії виникає (IV ст.) колонат, який був специфічною формою виробничих відносин між великими земельними власниками і безпосередніми виробниками. Це був своєрідний перехід від рабовласницького до феодального способу господарювання.

Але період пізньої Римської імперії (ІII - V ст.) позначився занепадом господарства, різким зниженням ефективності латифундій. Основними причинами занепаду античного Риму були економічна нестабільність та неефективність рабовласницького господарства (непродуктивність праці рабів, повернення землеробства до низького технічного рівня); повстання рабів та загострення класової боротьби; великі витрати на утримання армії та постійні війни руйнували економіку та ін.

Отже, для господарства Риму в III - V ст. визначальними стали такі ознаки, як низька продуктивність праці рабів, натуральний характер господарювання, перетворення колонату в пануючу форму виробничих відносин, послаблення економіки міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального тиску. Це свідчило про кризу рабовласницьких відносин і феодалізацію римської економіки. Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало закономірного краху.

Критеріями кожної з формацій є особливість соціально-економічного ладу суспільства, який характеризується відносинами власності, класовими протиріччями (що вважаються рушійною силою суспільства). Перехід від однієї формації до іншої здійснюється внаслідок порушення стану адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил (закону адекватності (відповідності)). Вважається, що неухильний розвиток продуктивних сил суспільства вимагає адекватного прогресу в сфері виробничих відносин. Якщо цього не відбудеться, то суперечність між системою продуктивних сил і виробничих відносин переростає у конфлікт, який через соціальну революцію призводить до появи нового суспільного способу виробництва, нової соціально-економічної формації.