Типи структури фітоценозів та її елементи

СТРУКТУРА ФІТОЦЕНОЗІВ.

Лекція 3

1. Типи структури фітоценозів та її елементи.

2. Ярусність фітоценозу.

3. Мозаїчність фітоценозу.

4. Конституційна структура (синузіальність).

5. Аспектність фітоценозу.

6. Комплексність рослинності.

7. Континуальність.

8. Функціональна структура.

Структура - це система взаємозв'язків між компонентами системи. В процесі розвитку фітоценозу на одній ділянці уживаються види, не однорідні за вимогливістю до умов зростання і ступенем використання ресурсів кліматопу й едафотопу. Співіснування різних видів у рослинному угрупованні не можливе без становлення відповідних зв'язків, співвідношень та взаємоорганізації компонентів. Рослини та їхні частини набувають у фітоценозі певного просторового та часового розташування, організовують окремі субодиниці у межах екологічного простору угруповання. Таким чином, кожен фітоценоз характеризується не лише певним набором компонентів, але й властивою саме йому структурною організацією.

Структура у рослинному угрупованні проявляється у вигляді неодно­рідності просторового і часового розподілу біомаси. Існує кілька факторів такої неоднорідності:

1. Неоднорідність компонентів за морфологією, фітобіологією та екологією, а також їхнім розподілом у просторі та часі. Деякі види осок, ковила ростуть великими дернинами (кущові життєві форми), у межах дернин та навколо них, як правило, збіднений травостій, специфічний мікроклімат та умови для існування ґрунтової мікрофлори. Рослини-ефемероїди з'являються лише у певний сезон, в інші - зникають, спричиняючи певні структурно-функціонапьні зміни у рослинному угрупованні.

2. Неоднорідність зміни едифікаторами середовища екотопу. Лісові породи створюють в радіусі проекції власної крони мікроугруповання, яке характеризується особливим режимом освітлення, зволоження, біохімічних взаємодій, режимом процесів ґрунтоутворення, опідзолення тощо. Деяким едифікаторам властива алелопатія.

3. Неоднорідність впливу тварин і людини. Випас, викошування, вогнища, риття нір, вибіркове об'їдання рослин, паразитизм, збирання хмизу більше чи менше змінюють локальні умови місцезростання і сприяють появі та розвитку одних (зоо- та антропофільних) і пригніченню або зникненню інших (зоо- та антропофобних) видів. На сучасному етапі розвитку рослинного покриву Землі втручання людини істотно визначає структуру рослинних угруповань і впливає на її розвиток.

Структура рослинного угруповання виробляється протягом тривалого часу його формування, є відображенням умов екотопу, результатом складних, мінливих у часі взаємовідношень окремих рослин і їхніх груп поміж собою та з умовами середовища на даному етапі розвитку. Елементи структури фітоценозів прийнято називати ценоелементами.

Структурі рослинних угруповань присвячені вагомі за внеском наукові праці вчених А.П. Шеннікова, В.М. Сукачова, В.В. Альохіна, Б.О. Бикова, Ж. Браун-Бланке, В.М. Беклемишева, Т.А. Работнова, В. Мазінга.

За А.А.Корчагіним та Т.А. Работновим, в рослинному угрупованні проявляється три форми структури:

1) Просторова, або власне морфологія рослинного угруповання. Це форма структури, в якій її окремі елементи є просторово відокремленими і реєструються вже при зовнішньому спостереженні. Вчення про просторову

структуру рослинних угруповань називають, за традицією організмістської парадигми, синморфологією (В.М. Сукачов, В.В. Альохін, Б.О. Биков). Аспекти синморфології досліджують у зв'язках з екологічними закономірностями формування фітоценозу і в динаміці, протягом кількох вегетаційних періодів.

2) Конституційна. Компоненти конституційної структури просторово
не ізольовані і можуть займати одну й ту ж територію. Ця структура не
завжди помітна в ході польових спостережень, а проявляється у подальшому
аналізі компонентів складу фітоценозу та встановленні їхньої належності до
певних однорідних груп.

До елементів конституційної структури різні дослідники відносять: ло­кальні видові популяції у межах фітоценозу, або ценопопуляції (Работнов 1950); синузії; екологічні групи; групи однорідних біоморф; фітоценотичні групи або фітоценотипи - "соціальні класи" (Раssarge, Hofmann, 1964; Висоцький, 1915); географічні групи (флористичні елементи які володіють спільним флорогенезом, подібними поширенням та екологією або ценоелементи флори - Клеопов, 1941; Евдокимов, 1971); біоекогрупи (види одного яруса, але часто різних біоморф, фітоценотично однорідні, тобто такі, що виконують однакову роль у будові, житті та динаміці рослинного угруповання - Сабуров, 1972); історичні свити (Зозулин, 1970).

3) Функціональна - форма організації прямих контактних зв'язків
взаємовідношень між компонентами (Беклемишев, 1960; Мазинг, 1973).

У часовому аспекті структура рослинних угруповань має дві форми (за А. Маргалефом, 1958,1961):

- Статичну, тобто форму організації фітоценозу в певний момент чи обмежений проміжок часу.

- Динамічну - енергетичний аспект структури, пов'язаний з обміном речовини та енергії, що проходять в біогеоценозі.

У дослідженнях структури рослинних угруповань важливим моментом є застосування еколого-біологічного, історичного та динамічного (вивчення в часі) підходів. Еколого-біологічний підхід передбачає, що висновки про структуру мають ґрунтуватись на глибоких знаннях про онтогенез, морфологію, біологію, екологію видів, показники розмноження, фізіологічні ознаки, які дозволяють відносити види до певних структурно-функціональних груп, а також про кількісні співвідношення між ними як показники ступеня їх участі, активності та значення в угрупованні. Історичний та динамічний підходи вимагають з'ясування причин, передумов та обставин існування окремих елементів в угрупованні, а також їхньої стабільності або тимчасовості і наслідків такої структури.

Дата добавления: 2014-01-07