Інноваційна культура як новоутворення сучасної освіти

Тема 2. Інноваційна культура інженера-педагога

План

2.1. Інноваційна культура як новоутворення сучасної освіти

2.2. Сутність інноваційної культури інженера-педагога

Література

1. 3акон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні //Законодавство України у сфері інноваційної діяльності: зб. законодав. актів. За станом на 1 березня 2005р. / упоряд. Г.О.Андрощук, М.В.Гаман / Верховна рада України. – Офіційні відомості. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – С.43 – 51.

2. Миленкова Р.В. Інноваційна культура: методичний супровід формування: навч.-метод. посіб. /Р.В.Миленкова. – Суми: УАБС НБУ, 2007. – 75с.

3. Николаев А. Инновационное развитие и инновационная культура /А.Николаев // Наука та наукознавство. – 2001. – №2. – С.54 – 64.

4. Постряков А.А. Инновационная культура и креативность /А.А. Постряков //http://www.innovam.ru/kulturainnovack.php.

5. Холодкова Л.А. Инновационная культура субъектов профессионального образования: концепция, условия формирования /Л.А. Холодкова //Инновации. – 2005. – №7. – С.4 – 15.

Традиційно культура віддзеркалює всі особливості розвитку людства. Глобалістичні тенденції сучасності призвели до інноватизації суспільних процесів, спричинивши появу такого нового явища як інноваційна культура. Увага до неї активізувалась лише у другій половині ХХ століття, але вже сьогодні вона розглядається як стратегічний ресурс суспільства (А.Ніколаєв).

Визначення сутності поняття «інноваційна культура» розпочнемо з аналізу його основних складових. Поняття “культура” має глибокі історичні корені, початок яких знаходиться ще в античності. Саме тоді людина означила ним способи оброблення землі. Але латинський переклад поняття тлумачиться не лише як обробка, але і як виховання, і як освіта, і як розвиток, і як шанування. Такий широкий смисловий діапазон спричинив у подальшому поширення його майже на всі сфери людської діяльності. Починаючи з кінця ХІХ століття, воно одне з тих, інтерес до якого стрімко зростає. Спеціалісти відмічають, якщо з 1871 по 1919 роки існувало лише сім визначень культури, то вже з 1921 по 1950 – їх кількість збільшилась до 157 варіантів. Ряд дослідників схиляється до думки, що сьогодні нараховується до 500 його трактувань, а деякі вчені вважають, що ця цифра сягає більше тисячі.

Друга складова аналізуємого поняття – «інновація» вперше з'явилася в дослідженнях культурологів у XIX столітті і означала введення деяких елементів однієї культури в іншу. Слово має латинське походження і у перекладі означає – оновлення, зміна, введення чогось нового.

На початку XX століття сформувалася нова область знання – наука про нововведення, у рамках якої почали вивчатися закономірності технічних нововведень у сфері матеріального виробництва. Наука про нововведення – інноватика – виникла як віддзеркалення потреби фірм у діяльності по розробці та впровадженню нових послуг, ідей. У 30-і роки у США з’явились терміни «інноваційна політика фірми» та «інноваційний процес». У 60-70-х роках на Заході отримують великий розмах емпіричні дослідження нововведень, здійснюваних фірмами та іншими організаціями. Спочатку предметом вивчення інноватики були економічні і соціальні закономірності створення та розповсюдження науково-технічних новинок. Але досить швидко інтереси нової галузі розширилися і почали охоплювати соціальні нововведення, і, перш за все, нововведення в організаціях і на підприємствах. Інноватика складалася як міждисциплінарна область досліджень на стику філософії, психології, соціології, теорії управління, економіки і культурології. З 70-х років наука про нововведення стала складною, розгалуженою галуззю. Розвиток педагогічної інноватики пов’язаний із виникненням суперечності між наявною потребою у швидкому інноваційному розвитку освіти та невмінням педагогів його забезпечити. Одним із базових понять інноватики виступає поняття «інноваційна культура», яке, як і більшість понять цієї галузі, не має однозначного трактування (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Дата добавления: 2014-01-07