Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах

№	Автор, джерело	Сутність поняття «інноваційна культура»
	О.Аматьєва, Н.Гавриш	Інноваційна культура – це такий рівень професійності, який виявляється у здатності об'єктивно оцінювати нові ідеї, у готовності творчо освоювати і використовувати у своїй роботі все нове, прогресивне.
	А.Герасимов, І.Логінов	Інноваційна культура педагога – це багатовимірна система його рефлексивних здібностей щодо управління самоорганізацією тих, хто навчається.
	В.Гусєв	Інноваційна культура – організація цілеспрямованої діяльності щодо створення та поширення в суспільстві інновацій, яка набуває форми інноваційного процесу.
4.	Енциклопедія соціології	Інноваційна культура – історично укладена, стійка система норм, правил та способів здійснення нововведень у різних сферах життя суспільства, характерна для даної соціокультурної спільноти.
5.	Р.Миленкова	Інноваційна культура майбутніх фахівців – це складова їх загальної культури, яка становить систему цінностей, знань, норм, умінь та навичок щодо породження та впровадження інновацій, що формуються або розвиваються у особистості впродовж навчання в ВНЗ та забезпечують при певних умовах реалізацію їх інноваційного потенціалу в різних галузях, зокрема у майбутній професійній діяльності за фахом.
6.	А.Постряков	Інноваційна культура – … це вільне творення нового з дотриманням принципу спадкоємності.

Інноваційна культура, як поняття, знаходиться у стадії методологічного становлення. Зокрема, ведуться активні пошуки її місця у культурній ієрархії. Так, одними дослідниками вона розглядається як особлива форма людської культури, що передбачає тісний зв’язок з іншими її формами (О.Попова, Е.Куриленко), в розумінні інших – виконує роль захисного фільтра для культури загальної (О.Козлова, Р.Миленкова); іноді її розуміють як область духовного життя людини (Л.Холодкова).

2.2. Сутність інноваційної культури інженера-педагога

Поява у культурогенезі інноваційної культури явище закономірне та історично детерміноване. Так В.Розін, досліджуючи шляхи вертикального розвитку культури, виявив, що зміни в ній відбуваються тоді, коли індивід вичерпує всі свої можливості мислити і діяти звичним способом. Сучасний етап розвитку суспільства спричинив появу саме такого прецеденту. Лозунг Ф.Бекона «Знання – сила», який декілька століть відображав мету освітньої діяльності, трансформувався зараз у новий – «Мислення – сила». Інноваційний підхід стає базовою основою успішної діяльності особистості, оскільки забезпечує можливості по її самореалізації та адаптації в швидкоплинних та інформаційно насичених умовах сучасності.

Інноваційна культура інженера-педагога – це інтегральне особистісне новоутворення, що включає спрямованість на інноваційну діяльність, інноваційну компетентність та інноваційну активність як результат інтенсивності застосування інноваційних підходів у педагогічній практиці.

Спрямованість на інноваційну діяльність визначається мотивацією інженера-педагога до втілення інновацій у педагогічнй процес.

Інноваційна компетентність виступає характеристикою здатності інженера-педагога до реалізації інноваційної діяльності через сформованість відповідних знань, умінь та особистісних якостей.

Визначення структури інноваційної компетентності фахівця ґрунтується на акмеологічному підході, втіленням основ якого у освіту займається нова галузь – педагогічна акмеологія. Педагогічна акмеологія – це наука про шляхи досягнення професоналізму в праці педагога. Виходячи з її напрацювань, до складу інноваційної компетентності було включено компетенції, які гарантують досягнення акмеологічних вершин у професії. Серед них аксіологічно-мотиваційна, процесуально-діяльнісна, дослідницько-рефлексивна, валеологічна та творча. Саме вони складають акмеологічне ядро особистості.

Однак з поля зору випала така специфічна ознака інноваційної культури фахівців як діяльність по організаційній роботі щодо втілення та розповсюдження інновацій. Ця особливість відображена на законодавчому рівні у законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (стаття 2), де інноваційна культура визначається через підготовку до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах. Виходячи з ідеї холізму та специфіки питання, до складу інноваційної компетентності інженера-педагога було введено й організаційно-упроваджувальну компетенцію.

Під інноваційною активністю інженера-педагога будемо розуміти інтенсивність його інноваційної діяльності.

Зовнішньою характеристикою активності виступає інноваційна поведінка особистості як зовнішній прояв психологічної активності. Вона має місце при проведенні викладачем технічних дисциплін теоретичних та практичних занять, виховних заходів тощо.

Рівень розвитку інноваційної культури напряму пов’язаний з інноваційною готовністю до діяльності. Для її формування пропонується наступна підготовка педагога (В.Сластьонін, Л.Подимова).

Перший етап – розвиток творчої індивідуальності педагога, формування здатності виявляти, формулювати, аналізувати та вирішувати творчі педагогічні завдання, а також розвиток загальної технології творчого пошуку через самостійне перенесення раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію, бачення проблеми у знайомій ситуації, новій функції об’єкту, визначення його структури, бачення альтернативи рішення, комбінування раніше засвоєних способів діяльності, розвиток критичності мислення.

Другий етап – оволодіння основами методології наукового пізнання педагогічного дослідження, введення в інноваційну педагогіку.

Третій етап – освоєння технології інноваційної діяльності.

Четвертий етап – практична робота на експериментальному майданчику по втіленню нововведення у педагогічний процес, здійснення корекції, відстеження результатів експерименту, самоаналіз діяльності.

Сформованість інноваційної культури дозволяють інженеру-педагогу на високому рівні організувати навчальну діяльність. Переконаємось у цьому через порівняльний аналіз навчальних занять традиційного та інноваційного характеру (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Дата добавления: 2014-01-07