І. П. Павлов

Курсу

Тези лекцій

Пропедевтика ортопедичної стоматології

Навчальний посібник для самостійної позааудиторної роботи студентів стоматологічного факультету

2009р.

Установа - розробник:

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України

Колектив співавторів:

Громов О.В., Герасимчук П.Г., Коваленко М.О., Цісар М.П.,

Котелевський Р.А., Обухов М.І., Кулаков Є.В.

Рецензенти:

Завідувач кафедри ортопедичної стоматології Кримського державного медичного університету д.м.н., професор С.І.Жадько.

Завідувач кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія», д.м.н., професор М.Д.Король.

Пропедевтика ортопедичної стоматології, тези лекцій: Навчальний посібник

- Дніпропетровськ, 2009. – 120 с.

У даному посібнику зібрані тези лекцій для студентів другого курсу стоматологічних факультетів медичних вузів ІІІ – ІV рівня акредитації. Тези можуть використовуватися для ознайомлення зі змістом наступної лекції, для підготовки до практичних занять, іспитів, ліцензійних екзаменів «Крок». Теми лекцій відповідають програмі з ортопедичної стоматології, яка затверджена ЦМК МОЗ України 18.VI.07 року.

ЗМІСТ

1. Ортопедична стоматологія: визначення, етапи розвитку, проблеми, структура. Роль вітчизняних вчених у розвитку дисципліни. Зуби, зубні ряди, прикус. Поняття про оклюзію, артикуляцію,біомеханіку…………………………………………4

2. Особливості клінічного обстеження ортопедичного хворого. Історія хвороби ортопедичного хворого…………………………………………………..…..….31

3. Відбитки, їх класифікація, методи отримання. Класифікація основних та допоміжних матеріалів, які використовують в ортопедичній стоматології…..……………………………..…...47

4. Відбиткові маси такі, що кристалізуються та термопластичні матеріали (альгінатні, силіконові, тіоколові), їх клінічні та фізико- хімічні характеристики. ……………….…………….………….. 68

5. Методи та технології виготовлення знімних та незнімних конструкцій зубних протезів……………………………….….97

ТЕМА ЛЕКЦІЇ №1: Ортопедична стоматологія: визначення, етапи розвитку, проблеми, структура. Роль вітчизняних вчених у розвитку дисципліни. Зуби, зубні ряди, пародонт. Прикус. Поняття про оклюзію, артикуляцію, біомеханіку.

Ортопедична стоматологія — це розділ клінічної медицини, що вивчає етіологію і патогенез захворювань, ушкоджень і аномалій розвитку зубів, щелеп та інших органів щелепно-лицьової ділянки; розробляє на основі системного підходу методи діагностики фізіологічних і патологічних процесів в функціональних системах. Ортопедична стоматологія є невід'ємною частиною загальної стоматології та самостійним розділом загальної ортопедії.

Термін "ортопедія" складається з двох грецьких слів:

orthos — прямий, правильний, справедливий

japaideia — виховувати, тренувати,

та означає "мистецтво запобігання деформаціям та їх лікування".

Такі самі завдання стоять перед ортопедичною стоматологією щодо ділянки зубощелепної системи та щелепно-лицевого скелету.

КОРОТКИЙ НАРИС РОЗВИТКУ ОРТОПЕДИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ

«Наука рухається поштовхами, у залежності від успіхів, що робляться методикою.

З кожним кроком методики вперед ми як би

піднімаємося щаблем вище, із яким відчиняється нам більш широкий обрій із небаченими раніше предметами»

До сучасного рівня ортопедична стоматологія прийшла, минувши довгий шлях історичного розвитку. Зубне протезування було відоме ще до нашої ери. У 1807 році при розкопках піраміди єгипетського фараона Хефреса був знайдений протез, лежачий біля мумії. Італійський мандрівник Бальцоні, що відчинив піраміду, стверджував, що протез був зроблений із дерева 4.500 років тому, за життя фараона. При розкопках стародавнього фінікійського міста Сидона в 1864 році був знайдений зубний протез із золота, що є прототипом сучасних мостоподібних протезів і відноситься до ІІІ-ІV столітть до н.е.

У гробницях етрусків, що жили на Апенінському півострові в ІX-XІ століттях до н.е. були знайдені досконаліші зубні протези, укріплені за допомогою золотих кілець і смужок листового золота. Потреба відшкодувати естетичний збиток через втрату зубів викликала появу в стародавньому Римі великої кількості майстрів, що виготовляли штучні зуби. Зазвичай займалися цим ювеліри, різьбярі по металу, ковалі, а також масажисти та банщики.

Зубні протези того часу виготовлялися виключно з

естетичних міркувань, тому заміщалися дефекти тільки в передній ділянці щелепи. Для протезів використовувалися випавші зуби або ж зуби виготовлялися із слонячої чи бичачої кістки і прикріплялися до сусідніх зубів за допомогою тонкого золотого дроту. У деяких випадках виготовлялася подібність золотої коронки.

У XVІ столітті французький хірург Амбруаз Паре описав апарат для закриття дефекту піднебіння (обтуратор) і вперше став вирізати з одного шматка кістки декілька зубів у вигляді блоків, укріплюючи їх золотим дротом. У 1728 році вийшло в світ керівництво по зубному лікуванню П’єра Фошара ”Зубна хірургія або трактат про зуби”, де він, окрім лікування зубів, висловлює методики зубного протезування: кріплення повних знімних протезів за допомогою пружин, різні конструкції штифтових зубів, а також з'єднання обтуратора із зубним протезом для кращої фіксації, крім того викладені перші відомості про ортодонтичне лікування зубів. Він перший запропонував наносити на поверхню золота емаль, що з'явилося першою спробою застосувати облицювальні матеріали в зубному протезуванні.

Справжній переворот в зубному протезуванні був зроблений після винаходу фарфорових зубів. Ідея застосування фарфору для виготовлення зубних протезів належить французькому аптекареві Дюшато (1774р.). Виготовлення фарфорових зубів з металевими штифтами (крампонами) запропоновано італійцем Фонци. Фабричне виробництво фарфорових штучних зубів було налагоджене в середині XІX століття американцем Уайтом. Наступним історичним етапом в розвитку зубного протезування є винахід в 1839 р. Гудієром вулканізації каучука, який для цілей зубного протезування став застосовуватися з 1848 року. Перший вулканізатор з’явився у 1855 році і його винахідником

був Петман. Каучук протягом майже 100 років був базисним матеріалом для знімних зубних протезів, поки йому на зміну не прийшли більш гігієнічні, дешеві і зручні в роботі акрилові пластмаси.

Тривалий час штучні зуби виготовлялися довільно, що, звичайно, породжувало множину помилок, а самі протези були далекі від ідеалу. Справа просунулася вперед після того, як Пурман (1648-1721) і Пфафф (1756) стали знімати воском або сургучем відбитки зі щелеп. Пфаффу приписують і пропозицію відливати по відбитках гіпсові моделі. Відбиткові ложки були винайдені пізніше Делабором (1820).

Першим відбитковим матеріалом був віск. Застосування гіпсу для цих цілей відноситься приблизно до 1840 р. Введення його в зуболікарську практику виявилося великою подією. Будучи дешевим і гарним відбитковим матеріалом, він дозволяв виготовлення точних моделей. В 1848 р. уперше була застосована гутаперча. Після Стенса, що запропонував в 1856 році свій відбитковий матеріал, названий згодом «стенсом», з'явилося ще декілька видів відбиткових мас подібного роду. Надалі вони одержали назву термопластичних. В 1925 р. Полер рекомендував для відбитків агар-агаровую масу. Подібні маси згодом стали називатися гідроколоїдними. В останні десятиріччя з'явилися цинкоксидевгенолові, альгінатні, силіконові та інші відбиткові маси.

По мірі розвитку зубного протезування йшло накопичення знань про закони рухів нижньої щелепи, взаємовідносин зубних рядів і елементів скронево-нижньощелепного суглоба під час жування. Надалі ця проблема одержала назву артикуляційної. Першим дослідником законів артикуляції варто вважати зубного лікаря Бонвіля (1833-1899). У своїй роботі «Артикуляція й артикулятори» (1865) він уперше застосував термін «артикуляція», розуміючи під цим

співвідношення зубів при різних положеннях нижньої щелепи.

Другим дослідником, що зробив свій внесок у навчання про артикуляцію, звичайно називають Шпеє (1855-1937), що описав в 1890 р. сагітальну оклюзійну криву у своїй книзі «Шлях зсуву нижньої щелепи на черепі». Однак А.К.Недьоргин вважає, що названа крива була описана ще раніш Мюльрейтером у книзі, виданій німецькою мовою в 1869 р. (у російському перекладі вийшла в 1889 р.).

Перший примітивний артикулятор був створений у 1805р. паризьким зубним лікарем Гаріо. У 1840 р. Эванс одержав патент на артикулятор, що відтворював протрузійні і бічні рухи нижньої щелепи. Більш досконалий апарат цього роду був запропонований Бонвілем (1865).

Використання кламера для кріплення протеза зв'язують з ім'ям Мутона (1764). Йому ж приписують винахід коронок. За даними Лондона, сплави із золота для заповнення каріозних порожнин уперше були застосовані Мерфі (1879р.).

Через 5 років, у 1884 р., француз де Сарран впровадив у практику вкладки для відновлення форми коронок зубів.У 1906р. Кармихаель запропонував напівкоронки із золота. Олендорф у 1909 р. застосував лиття для виготовлення вкладок, але кращий спосіб лиття зубних протезів, напевно, був розроблений у 1907 р. Таггартом.

У Росії перша книга по зуболікуванню «Дентистика, или зубное исскуство в лечении зубных болезней, с дополнением детской гигиены» побачила світ в 1829 р. Вона була написана штаб-лікарем Петербурзької медико-хірургічної академії А.Соболєвим. Ця книга була першою для того часу російською науково обгрунтованою працею по зуболікуванню, у якому підкреслювалося, що дентистика є складовою частиною загальної медицини і підкоряється тим же законам, що властиві для останньої. У книзі не описується зубне

протезування, але є розділ «Неправильное протезирование зубов». Протягом XIX ст. зубне протезування в Росії не являло собою самостійного розділу медицини, а було частиною зуболікування з властивим йому вузьким практицизмом. Для останнього було характерно освоєння головним чином мануальних прийомів виготовлення протезів, при цьому ігнорувалося вивчення складних внутрішніх процесів при взаємодії протеза з органами і тканинами порожнини рота. Однак і в цих умовах з'явився ряд оригінальних робіт. До них варто віднести «Руководство к зубоврачебной технике» І.І.Хрущова (1884р.), «Зубопротезную технику» Перельмана (1910р.). Були написані цінні роботи з анатомії, фізіології і патології органів порожнини рота: В.О.Попова «Изменение формы костей под влиянием ненормальных механических условий в окружающей среде» (1880р.), де в експерименті на тваринах показана можливість деформації щелепи після видалення зубів; А.І.Дементьєва «Зубная дуга и видозменения ее у человека» (1886р.); А.Анічкіна «Челюстное сочленение человека и животных» (1896р.); Н.В.Алтухова «Анатомия зубов человека» (1910р.). Варто згадати дослідження Н.Н.Несмеянова «Материалы для изучения альвеолярной пиореи зубов» (1905р.), що раніш інших європейських авторів звернув увагу на функціональну і генетичну єдність тканин, що оточують зуб, і назвав його амфодонтом. Цікаві експерименти Н.Н.Знаменского (1891р.) по вживленню сторонніх тіл у лунку видаленого зуба, а також дослідження П.Богословського (1903р.) «Деформация лица при аденоидах»; П.Осокина (1910р.) «К вопросу о высоком небе в связи с

гипертрофией глоточных миндалин и другими причинами ротового дыхания»; А.И.Абрикосова «Патологическая анатомия полости рта и зубов человека» (1914).

Не можна не згадати методику лікування переломів

щелеп, розроблену в першу світову війну зубним лікарем київського шпиталю С.С.Тигерштедтом. Запропонований ним спосіб шинування алюмінієвим дротом, що зберіг своє значення до наших днів, був описаний у монографії «Военнополевая система лечения и протезирования огнестрельных челюстных ранений» (1916).

Теоретичні основи ортопедичної стоматології складалися поступово. У 1910 р. було опубліковано під керівництвом Е.М.Гофунга “Основи протезного зуболікування”, а в 1913 р. – робота “Проблема артикуляції в теорії і практиці”. У жовтні 1918 р. було видано ухвалу про реорганізацію зуболікарської освіти і зуболікарської допомоги. Була встановлена державна система підготовки зуболікарських кадрів у вищих учбових закладах. Разом з цим в Україні були організовані державні зубопротезні відділення і зубопротезні лабораторії. Велика заслуга в проведенні вказаної реформи, належала П.Г.Дауге, який був членом колегії Наркомздрава і завідувачем її зуболікарською секцією. А.И.Марченко і В.Н.Кузнецов відзначали в своїй роботі “Розвиток стоматології на Україні за роки Радянської влади” великі заслуги П.Г.Дауге, проф. К.П.Тарасова, Г.А.Маслова, Е.М.Гофунга та ін. в утворенні зуболікування на Україні. Підвідділ зуболікарської допомоги очолив зубний лікар В.Владимірів. Активну участь в реорганізації на Україні стоматологічної освіти і всієї служби в цілому приймають К.П.Тарасов, М.А.Палем, Е.М.Гофунг, Г.А.Маслов, Д.Склярський. У червні 1920 р. у Києві відбувся Всеукраїнський делегатський з'їзд зубних лікарів, на якому було присутньо 52 делегати від Київа, Харкова, Одеси, Катеринослава, Полтави та ін. У цьому ж році на Україні почав видаватися журнал “Зуболікування”. Вже в 30-х роках вітчизняними вченими були опубліковані важливі для теорії і практики роботи:

«Симптоматическое значение аномалий зубной системы» Н.І.Агапова (1929);

Ø «Основы протезного зубоврачевания» Е.М.Гофунга (1923);

Ø «Архитектура нижней челюсти» А.Я.Катца (1931);

Ø «Избранные главы ондотологии и стоматологии» (1929);

Ø «О функциональном травматизме пародонта» Н.А. Астахова (1938);

Ø «К этиологии так называемых аномалий прикуса» М.М.Ванкевич (1938);

Ø «Возрастные особенности нижнечелюстного сустава и их связь с зубной окклюзией» Б.Н.Биніна (1929);

Ø «Функциональное строение челюстей» Н.Д.Довгялло (1928);

Ø «Анатомия, гистология и эмбриология полости рта» В.П.Воробйова и Г.В.Ясвоіна (1936) та ін.

Для вивчення порушень функції жування було створено статичну систему визначення жувальної ефективності (М.І. Агапов) та метод функціональної жувальної проби за Гельманом.

У 1940 р. був надрукований перший підручник з ортопедичної стоматології (М.О.Астахов, Е.М.Гофунг і О.Я.Катц). Виданням цього підручника закінчилося формування радянської ортопедичної стоматології як науки, і вона за правом зайняла своє місце в ряду інших медичних дисциплін.

У 1928 р. в Одесі відкривається Український науково-дослідний інститут стоматології. У 1931 р. відбувся перший випуск зубних техніків у Всеукраїнському зубопротезному технікумі в Одесі. Технікум був реорганізований з колишньої Вінницької зуботехнічної профшколи. У 1932 р. відбувся 1-й Всеукраїнський з'їзд стоматологів в Одесі.

Великий внесок до розвитку ортопедичної стоматології внесли такі вчені як проф. А.І.Бетельман “Про тактику лікування пародонтозу”. У 1976 р. вийшла монографія проф. С.І.Криштаба і А.А.Котляра “Ортопедичне лікування пародонтозу”, а у 1989 р. вийшов підручник “Ортопедична стоматологія” під авторством того ж проф. С.І.Криштаба. На кафедрі ортопедичної стоматології Харківського інституту удосконалення лікарів під керівництвом проф. М.А.Нападова були створені нові пластмаси для облицювання незнімних конструкцій та виготовлення базисів знімних конструкцій зубних протезів. Проф. Е.Я.Варес і його співробітники (м. Львів) розробили нові технології виготовлення знімних протезів методами ливарного пресування та штамповки з біоінертних материалів.

Колективом кафедри ортопедичної стоматології Дніпропетровського медичного інституту під керівництвом проф. В.П.Панчохи було розроблено нові методи лиття на вогнетривких моделях та вакуум-плазмене покриття металевих каркасів зубних протезів нітридом титану. За цю роботу кафедра отримала «Малу золоту медаль ВДНГ СРСР» у 1984 р.

За досить короткий термін ортопедам нашої країни вдалося затвердити ряд важливих принципів, на яких грунтується ортопедична стоматологія.

Перший принцип стверджує, що ортопед-стоматолог повинен мати вищу медичну освіту. Ця ідея одержала конкретне втілення в організації в 1921 р. Харківського, у 1931 р. - Київського, а потім у 1935-1936 р. і інших стоматологічних інститутів або стоматологічних факультетів при медичних інститутах.

Другий принцип стверджує, що протезування, усунення деформацій і аномалій найбільш ефективно проводяться лише

в ортопедичних інститутських клініках і великих ортопедичних відділеннях стоматологічних поліклінік. Пояснюється це тим, що тут лікарі-ортопеди об'єднані в колективи, що дозволяють обмінюватися ідеями, вивчати досвід, аналізувати результати лікування. Ортопедичні відділення обласних, республіканських стоматологічних полікліник у стані надавати консультативну допомогу лікарям в районах області або держави.

Третій принцип втілює ідею про єдність різних систем організму: захворювання зубощелепної системи треба розглядати з урахуванням стану всього організму.

Четвертий принцип свідчить, що протезування є лікувальним і профілактичним заходом, що базується на міцному фундаменті знань анатомії і функції органів, патології органів щелепнолицьової області. Цей принцип називається нозологічним, оскільки передбачає вивчення этіології, патогенезу, частоти уражень, клінічної картини захворювання, ортопедичного лікування, найближчих і віддалених результатів його при визначених нозологічних формах уражень зубо-щелепної системи.

П'ятий принцип говорить, що будь-який протез або ортопедичний апарат розглядається як лікувальний засіб, що спрямовує, крім терапевтичної, небажану (побічну) дію. Знання і тієї, і іншої властивості протеза є однією з умов успішності ортопедичного лікування.

Шостий принцип одержав назву принципу стадійності. Він випливає з попереднього. Вибір лікувального засобу (протез, ортопедичний апарат) визначається не тільки характером захворювання, але і стадією розвитку патологічного процесу. Впровадження цього принципу пропонує докладне вивчення клінічної картини захворювання і точної діагностики. З урахуванням стадії розвитку

патологічного процесу призначається і засіб ортопедичного втручання.

Сьомий принцип - принцип закінченості лікування. Він наказує спостерігати за хворим до тієї пори, доки не будуть вирішені задачі, передбачені планом лікування. Наприклад, після накладення знімного протеза хворий повинен знаходитися під наглядом лікаря, доки останній не переконається, що хворий звикнув до протеза, приймає звичайну їжу, відновлені промова і зовнішній вигляд, а тканини протезного ліжку (слизова оболонка, опорні зуби та ін.), скронево-нижньощелепний суглоб і жувальні м'язи здорові.

Восьмий принцип - принцип комплексної терапії різних захворювань. Є ряд захворювань, що не можуть бути вилікувані окремо ні терапевтом, ні ортопедом, ані хірургом. Тільки спільні і строго плановані консервативні, ортопедичні і хірургічні заходи можуть зробити лікування ефективним.

Дев'ятий принцип - принцип профілактики.

Десятий принцип – деонтологічний.

Дата добавления: 2014-01-07