Зуби і зубні ряди

Зуб – це орган порожнини рота, що складений з твердих (емалі, дентину та цементу) та м’яких (пульпа) тканин, розташований в альвеолярній кістці щелепи та призначений для відкушування та роздроблення їжі. Фіксація зуба в альвеолі забезпечується волокнами періодонту та круговою зв’язкою. По анатомічній будові зуб складений з коронки, шийки та кореню. При дослідженні зубів прийнято розрізняти анатомічну і клінічну коронки. Анатомічна коронка – це частина зуба, покрита емаллю; клінічна коронка – це частина зуба, що виступає над яснами.

Зуб із біомеханічної точки зору можна розглядати як важель першого роду з точкою опори в середній третині кореня. Тому відношення довжини коронки до довжини кореня може бути використане для оцінки стану пародонта, тобто має клінічне значення. Поширене уявлення про те, що в нормі співвідношення довжини коронки до довжини кореня складає 1:2, не підтвердилося вимірами, проведеними В.А. Наумовим. Це положення виявилося справедливим лише для окремих випадків – верхніх молярів і нижніх перших премолярів. Дослідження Боянова та Христозова дозволяють стверджувати, що співвідношення довжини анатомічної коронки до довжини кореня складає 1:1,3.

З віком у результаті стирання бугорків і ріжучих країв спостерігається зменшення висоти анатомічної коронки зуба. У той же час відбувається і вікова атрофія альвеолярної частини. Ці процеси, що йдуть при здоровому пародонті паралельно, призводять до укорочення всього зуба за рахунок стирання коронки, але співвідношення клінічної коронки і кореня, що існувало до початку стирання, зберігається. Цей віковий компенсаторний механізм горизонтального стирання зубів сприяє нормальному функціонуванню опірного апарата. Тільки при порушенні синхронністі функціонального стирання зубів і вікової атрофії альвеолярної частини з'являються умови для порушення біомеханічної рівноваги і розвитку функціонального перевантаження пародонта.

Між стінкою альвеоли і цементом кореня розташований комплекс тканин, що має назву періодонт. Ширина періодонтальної щілини відрізняється на її протязі. Так, в основі зубної альвеоли ширина щілини періодонту – 0,23-0,27 мм, біля шийки зуба – 0,17-0,19мм, в середній третині – 0,08-0,14 мм, у верхівковій третині – 0,16-0,19 мм. Періодонт – це зв'язковий апарат зуба, щільна сполучна тканина. Під функцією періодонта слід розуміти погашення жувальних поштовхів і рівномірний розподіл тиску на дно і стінки альвеоли. Періодонтє частиною пародонту.

Пародонт –це морфофункціональний комплекс, до якого входять усі зубні і навколозубні тканини, що мають із зубами генетичну і морфологічну єдність (періодонт, альвеолярна кістка, надкісниця і слизова оболонка), та обумовлюють як одне ціле функцію зубів під час акту жування – прийняття, передачу і трансформацію жувального тиску.

Зубний ряд (зубна дуга) – це частина зубощелепної системи, яку утворюють зуби та пародонт. На форму зубного ряду впливає характер розташування та взаємовідносин зубів між собою, а також особливості з’єднання їх з щелепними кістками.

Окрім зубної дуги слід розрізняти базальну (апікальну) дугу, альвеолярну дугу. На верхній і нижній щелепах вони відрізняються між собою.

Рис.1 Види дуг:

а)зубна;

б)альвеолярна;

в)базальна (апікальна).

Зубні дуги складаються з різців, які служать для відкушування їжі, ікол і малих кутніх зубів – для подріблення їжі і, нарешті, великих кутніх зубів із широкими жувальними поверхнями –

для її розтирання. Поступове ускладнення форми зубів від передніх до бічних пояснюється особливостями функції жування. Після відкушування їжа надходить у порожнину рота і піддається складному механіко-хімічному опрацюванню. Вона перемелюється і стає доступною впливу ферментів слинних залоз порожнини рота та інших відділів травного тракту.

Дата добавления: 2014-01-07