Характеристика системи і структури юридичної освіти

. Юридична освіта в Україні – це провідна галузь вищої освіти в державі.

Сьогодні в системі вищої освіти України функціонує 916 вищих навчальних закладів. З них - 224 навчальні заклади ІП-ІУ рівнів акредитації (університети, академії, інститути) та 274 навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації (технікуми та коледжі). Також функціонують 113 приватних навчальних закладів ІП-ІУ рівнів акредитації та 83 - І-ІІ рівнів акредитації. У вищих навчальних закладах України в 2007/2008 навчальному році розпочали навчання майже 640 тис. студентів-першокурсників.

В Україні створено більше 300 вузів, що здійснюють підготовку юридичних кадрів. У зазначених навчальних закладах правовим навчанням охоплено близько 340 тисяч студентів (усього в Україні проживає близько 11 мільйонів молодих громадян). Щороку кількість юристів збільшується приблизно на 70 тисяч спеціалістів-правників. Підготовку юристів переважно здійснюють вищі навчальні заклади си­стеми МВС України, Національна юридична академія імені Ярослава Муд­рого, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львів­ський національний університет імені Івана Франка, Одеська національна юридична академія, Державна академія податкової служби тощо. З 1997 року підготовку юристів здійснює Сумський державний університет.

Вища юридична освіта за змістом є системою світоглядних і громадян­ських якостей, професійних знань, умінь і навичок, що формуються у ході навчання у вищих навчальних закладах. Вона - явище багатогранне. Залежно від того, до якого профілю юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд із фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Безперечно, цим не обмежується коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у численних змінах діючого законодавства.

Система юридичної освіти в Україні складається із вищих навчальних закладів освіти всіх форм власності, наукових та науково-методичних установ, місцевих і державних органів управління та самоврядування у галузі вищої освіти.

Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має відокрем­лене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі юридичні навчальні заклади таких типів:

- університет (відповідно до закону можуть створюватися кла­сичні та профільні уні­верситети); академія; інститут; коледж; технікум (училище).

Університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинену інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.

Академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акре­дитації відповідно до законодавства може бути надано статус націо­нального.

Структура юридичної освіти в Україні включає вищу юридичну освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторан­туру, самоосвіту.

Залежно від ступеня сформованості інтелектуальних чи професійних якостей вона поділяється на відповідні освітн і або освітньо-кваліфікаційні рівні.

Освітній рівень – це характеристика освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфі­каційному рівню.

Відповідно до статей 6-8 Закону України „Про вищу осві­ту” в Україні встановлюються такі освітні рівні вищої освіти: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфі­каційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.

Закон „Про освіту” встановив класифікацію освітньо-кваліфі­каційних рівнів (кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, ба­калавр, спеціаліст, магістр), наукових ступенів (кандидат наук, док­тор наук), вчених звань (старший науковий співробітник, доцент, професор).

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні й спеціальні вміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого-четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, що відповідають напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих на­вчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту:

- диплом молодшого спеціаліста;

- диплом бакалавра;

- диплом спеціаліста;

- диплом магістра.

На основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду може здобуватися післядипломна освіта - спе­ціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності.

Післядипломна освіта охоплює:

- перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

- спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, що мають певні особливості, в межах спе­ціальності;

- розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття осо­бою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

- стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

3 Стандарти юридичної освіти

Стандарти вищої освіти є складовою будь-якої на­ціональної системи освіти. Їх вид та структура визначаються політичними, соціально-економіч­ними умовами, традиціями країни тощо. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про осві­ту" стандарти освіти встановлюють вимоги до зміс­ту, обсягу й рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян неза­лежно від форми одержання освіти. Особливе практичне значення державних освітніх стандартів відчувається у сфері юридичної освіти, оскільки вона в останні 10 років інтенсивно розвивалася. За цей період створено сотні вищих навчальних закладів, які мають забезпечити якісну під­готовку фахівців. Крім того на­ціональна юридична освіта має бути гар­монізована в межах європейського освіт­нього простору та продемонструвати свою конкурентоспроможність у світі

Відповідно до Державного класифікатора професій України, кваліфікація фахівця визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Ст. 11 Закону України "Про вищу освіту" визначає що структура системи стандартів вищої освіти становитиме ієрархічну сукупність взаємопов'я­заних компонент, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня вищої освіти на трьох рів­нях: держава; галузь; вищий навчальний заклад.

Державні стандарти юридичної освіти як складові стандартів національної системи освіти є сукупністю норм, які визначають пе­реліки кваліфікацій, напрямів та спеціальностей, загальні вимоги до кожного освітньо-кваліфі­каційного та освітнього рівнів. Вони затверджуються Кабінетом Міністрів України і є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти і підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років.

Складовими державного стандарту освіти є:

- освітня (кваліфікаційна) характеристика;

- нормативна частина змісту освіти;

- тести.

Освітня характеристика - це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень.

Кваліфікаційна характеристика - це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних обов'язків.

Тест - це система формалізованих завдань, призначених для встановлення відповідності освітнього (кваліфікаційного) рівня особи до вимог освітніх (кваліфікаційних) характеристик.

До структури галузевих стандартів вищої освіти належать:

-освітньо-квалі­фікаційна ха­рактеристика випускників вищих на­вчальних закладів;

- освітньо-професійна програма підготовки;

- засоби діагностики якості вищої освіти.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального закладу є державним нормативним документом, в якому узагальнюється зміст основи, тобто відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця у структурі господарства держави і вимоги до його компетентності, інших важливих властивостей та якостей.

Цей стандарт є складовою галузевої компоненти державних стандартів вищої освіти, в якій узагальнюються вимоги з боку держави, світового співтовариства та споживачів випускників до змісту освіти і навчання. ОКХ відображає соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимог до освіти і навчання з боку держави та окремих замовників фахівців.

ОКХ встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності випускника вищого навчального закладу зі спеціальності,,Правознавство” та освітньо-кваліфікаційного рівня і державні вимоги до властивостей та якостей особи, яка здобула певний освітній рівень відповідного фахового спрямування.

Освітньо-професійна програма (ОПП) є державним нормативним документом, в якому визначається нормативний зміст навчання, встановлюються вимоги до змісту, обсягу та професійної підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста або магістра зі спеціальності "Правознавство".

Освітньо-професійна програма встановлює:

- нормативну частину змісту навчання у навчальних об'єктах, їх інформаційний обсяг та рівень засвоєння у процесі підготовки відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики;

- рекомендований перелік навчальних дисциплін підготовки молодшого спеціаліста;

- форми державної атестації;

- нормативний термін навчання. Освітньо-професійна програма передбачає такі цикли підготовки:- гуманітарної, соціально-економічної підготовки (ГЕ) та природничо-наукової підготовки (ПН), що забезпечують певний освітній рівень; - професійно-практичної підготовки (ПП), що разом з попередніми циклами забезпечує певний освітньо-кваліфікаційний рівень. Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів уведені з метою забезпечен­ня більшої відповідності освітньо-кваліфікаційно­го рівня підготовки фахівців вимогам суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи підготовки фахівців щодо задоволення вимог рин­ку праці. Вони поєднують: - перелік спеціалізацій за спеціальностями; - варіативні частини ос­вітньо-квалі­фікаційної характери­стики; - варіативні частини ос­вітньо-про­фесійної програми; - варіативні частини засобів діагностики; - навчаль­ні плани; - програми навчальних дисциплін.

4 Вищі юридичні навчальні заклади як суб'єкти освітньої діяльності В Україні діють вищі юридичні навчальні заклади: І - II рівнів акреди­тації - коледжі технікуми, училища; III - IV рівнів акреди­тації - університети, академії, інститути. За формами власності вони поділяються на державні, комунальні та приватні. Структурні підрозділи вищого навчального за­кладу створюються відповідно до Закону України "Про вищу освіту". Структурні підрозділи можуть мати окремі права юридичної особи. Структурними підрозділами вищого юридичного навчаль­ного закладу III - IV рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека. Також можуть створюватися навчально – науково -виробничі, навчально-наукові та науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, на­укові, науково -дослідні, науково - виробничі й про­ектні інститути, дослідні станції, кафедри, науко­ві лабораторії, конструкторські бюро, навчально - дослідні господарства, навчально - виробничі ком­бінати, експериментальні заводи, фабрики, фір­ми, клінічні бази установ медичної освіти, поліго­ни, технопарки, інші підрозділи.

Філія - відокремлений структурний підроз­діл, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця прожи­вання. Інститут об'єднує декілька факультетів. Струк­турними підрозділами вищого навчального закла­ду IV рівня акредитації можуть бути наукові, на­вчально-наукові, науково-дослідні та науково - ви­робничі інститути.

Факультет - основний організаційний і на­вчально - науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу III та IV рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Фа­культет створюється рішенням вченої ради вищо­го навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньо­му навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Кафедра - базовий структурний підрозділ ви­щого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох спо­ріднених спеціальностей, спеціалізації чи на­вчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за пев­ним напрямом. Кафедра створюється рішенням вченої ради вищого навчального закладу. Законом України "Про вищу освіту" передбаче­но, що кожний вищий навчальний заклад повинен мати у своїй структурі бібліотеку.

У вищих юридичних навчальних закладах України III—IV рівнів акредитації відповідно до законів України "Про наукову і науково-технічну діяль­ність", "Про інноваційну діяль­ність", "Про вищу освіту" здійснюється наукова і науково-технічна діяльність, яка є невід'ємною складовою освітнього процесу. На зазначені навчальні заклади поширюються права, передбачені законодавством України для наукових установ.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і викори­стання нових знань. Основними її формами є фун­даментальні та прикладні дослідження.

Науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і ви­користання нових знань у всіх галузях техніки та технологій. Її основними формами є науково-до­слідні та дослідно-конструкторські роботи, про­ектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослід­них зразків або партій науково-технічної продук­ції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.

Наукова і науково-технічна діяльність здійснюється науковими працівниками - вченими, які за основ­ним місцем роботи та відповідно до трудового до­говору (контракту) професійно займаються науко­вою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має від­повідну кваліфікацію незалежно від наявності на­укового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

Фінансування вищих юридичних навчальних закладів здій­снюється відповідно до Бюджетного кодексу Украї­ни, законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", законів про Державний бюджет України на поточний рік, постанов Кабінету Міністрів України:

- за рахунок коштів Державного бюджету України, рес­публіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів

- за державними замовленням;

- за рахунок пільгових довгострокових кредитів;

- за рахунок коштів юридичних осіб;

- за рахунок коштів фізичних осіб.

Особи, які успішно навчаються у вищих на­вчальних закладах державної або комунальної форм власності за денною (очною) формою навчан­ня за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковувані мінімуми доходів гро­мадян.

Стипендія - грошове забезпечення, що регу­лярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях (факультетах) вищих навчальних за­кладів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі, незалежно від ін­ших виплат, передбачених законодавством Украї­ни. Порядок призначення стипендій та їхні роз­міри визначаються відповідно до постанови Кабі­нету Міністрів України від 8 серпня 2001 р. № 950 "Про затвердження Порядку призначення, випла­ти та розмірів стипендіального забезпечення учнів, студентів, курсантів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів".

У вищих навчальних закладах створюються органи студентського самоврядування. Вони сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника та вирішують питання, що стосуються їх компетенції. Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер.

У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчальний заклад та статутом вищого навчального закладу.

5 Ліцензування та акредитації вищого закладу юридичної освіти

Освітня діяль­ність на території України здійснюється вищими навчальними закладами виключно на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У ліцензіях на освітню діяльність зазначають­ся назва напряму, спеціальності, освітньо-квалі­фікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії, а також юридична адреса вищого на­вчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.

Відповідно до Закону України "Про вищу освіту" ліцензування освітньої діяльності вищих навчаль­них закладів (тобто процедура визнання спромож­ності вищого навчального закладу певного типу роз­почати освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних ви­мог щодо кадрового, науково-методичного та ма­теріально-технічного забезпечення) здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю Міністерством освіти і науки України шляхом проведення ліцензійної експертизи.

Державні вимоги щодо кадрового, науково-ме­тодичного та матеріально-технічного забезпечен­ня (ліцензійні умови) визначають мінімальні нор­мативи забезпечення навчальної діяльності, які затверджуються Міністерством освіти і науки України. Забезпечення навчального закладу на час ліцензування має бути достатнім для першого і другого навчальних років, а надалі - на кожен на­вчальний рік, наступний за поточним.

У сфері вищої освіти підлягають обов'язковому ліцензуванню такі види освітніх послуг:

- підготовка фахівців різних освітньо-кваліфі­каційних рівнів за напрямами (спеціально­стями);

- перепідготовка за спеціальностями;

- спеціалізація, розширення профілю (підви­щення кваліфікації) тощо.

Контроль за дотриманням ліцензійних умов у межах своїх повноважень здійснюють Міністер­ство освіти і науки України, органи управління освітою областей, Державна інспекція навчаль­них закладів шляхом проведення планових та по­запланових перевірок.

Планові перевірки дотримання навчальними закладами ліцензійних умов проводяться органа­ми контролю не частіше одного разу на рік згідно з річним планом перевірок.

Позапланові перевірки здійснюються органами контролю на підставі над­ходження до них у письмовій формі заяви (повідо­млення) про порушення навчальними закладами ліцензійних умов або з метою перевірки виконан­ня розпоряджень про усунення порушень ліцен­зійних умов.

За результатами перевірки орган управління може прийняти рішення про анулювання ліцензії на освітню діяльність. Рішення Міністерства осві­ти і науки України з питань ліцензування можуть бути оскаржені в суді.

Вищі навчальні заклади, що мають ліцензії, вносяться Міністерством освіти і науки України до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

Акредитація напряму або спеціальності з певно­го напряму - це державне визнання відповідності рівня підготовки (перепідготовки) фахівців за цим напрямом або за цією спеціальністю державним вимогам. Лише акредитовані вищі навчальні заклади мають право видавати документи про вищу освіту, що визнаються державою.

Акредитація напрямів або спеціальностей здійснюється Державною акредитаційною комісією спільно з Міністерством освіти і науки України шляхом проведення акредитаційної експерти­зи після (або в період) завершення терміну навчан­ня майбутніх фахівців у вищому навчальному за­кладі за певним напрямом або спеціальністю. Ак­редитація здійснюється згідно з "Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеці­альностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах".

Акредитація проводиться з ініціативи вищого навчального закладу. Окрім виконання упродовж навчання ліцензійних умов освітньої діяльності додатковою вимогою до акредитації є підтвер­дження необхідної якості навчання. Акредитація вищого навчального закладу з окремої спеціаль­ності або напряму в цілому складається з таких ос­новних етапів:

- проведення самоаналізу діяльності вищого навчального закладу;

- проведення зовнішньої громадсько-держав­ної експертизи діяльності вищого навчально­го закладу;

- розгляд справи на експертній раді Державної акредитаційної комісії, а потім на засіданні Державної акредитаційної комісії України та ухвалення відповідного рішення.

Самоаналіз - це системний та комплексний аналіз усіх складових діяльності вищого навчаль­ного закладу, його структурних підрозділів, який проводить сам вищий навчальний заклад з метою визначення відповідності показників його діяль­ності державним вимогам щодо якості освіти.

Ос­новними складовими самоаналізу є:

- загальна характеристика вищого навчально­го закладу;

- зміст підготовки фахівців;

- організаційне та необхідне для навчання за­безпечення навчально-виховного процесу;

- кадрове забезпечення навчально-виховного процесу;

- матеріально-технічне забезпечення навчаль­но-виховного процесу;

- науково-дослідна робота навчального закла­ду та його міжнародні зв'язки;

- стан соціально-побутової сфери;

- якість підготовки і задіяння випуск­ників.

У процесі проведення акредитаційної експер­тизи комісія здійснює оцінювання залишкових знань студентів, а також перевіряє інші складові діяльності навчального закладу відповідно до про­грами акредитаційної експертизи.

По завершенні перевірки мотивований ви­сновок комісії подається до Державної акреди­таційної комісії для розгляду акредитаційної справи. Експертна рада при Державній акреди­таційній комісії України проводить аналіз ма­теріалів акредитаційної справи і готує пропозиції на засідання Державної акредитаційної комісії. Рішення Державної акредитаційної комісії Украї­ни затверджується наказом Міністерства освіти і науки України.

За результатами акредитації напрямів або спеціальностей видаються сертифікати. У сер­тифікаті про акредитацію напряму або спеціаль­ності зазначаються назва напряму або спеціаль­ності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, а також юридична адреса вищого на­вчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси. Термін дії сертифіката не може перевищувати 10 років. Продовження терміну дії сертифіката здійснюється у порядку, встановленому для його одержан­ня. З дня прийняття рішення про ліквідацію ви­щого навчального закладу виданий сертифікат втрачає чинність.

Сертифікати про акредитацію напрямів або спеціальностей можуть бути анульовані відпо­відно до закону.

Акредитація навчального закладу в цілому - це державне ви­знання його статусу. Вищий навчальний заклад може бути акреди­тованим за певним рівнем акредитації, якщо не менше двох третин спеціальностей, за якими він проводить освітню діяльність, є акредитованими за цим рівнем.

Рівень спроможності вищого навчального за­кладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфі­кації, визначається рівнем акредитації. Закон "Про вищу освіту" встановлює чотири рівні акре­дитації вищих навчальних закладів.

Вищі навчальні заклади першого рівня акре­дитації здійснюють підготовку фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Вищі навчальні заклади другого рівня акреди­тації готують фахівців за спеціальностями освіт­ньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліс­та, а за умови входження до структури вищого на­вчального закладу III - IV рівнів акредитації - за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра.

Вищі навчальні заклади третього рівня акре­дитації мають право готувати фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра та спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра.

Вищі навчальні заклади четвертого рівня ак­редитації здійснюють підготовку за всіма введе­ними у державі освітньо-кваліфікаційними рівня­ми - бакалавр, спеціаліст і магістр. Вищі навчальні заклади III - IV рівнів акредитації входять до дер­жавного реєстру наукових установ, яким нада­ється підтримка держави, і до переліку вищих на­вчальних закладів.

6 Учасники навчально-виховного процесу вищих закладів юридичної освіти

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:

- педагогічні та науково-педагогічні працівники;

- особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;

- працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальних лабораторій, методисти та інші).

Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

Відповідно до законодавства України до складу учасників навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах належать педагогічні пра­цівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах І і II рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є: викладач; старший викладач; голова предметної (циклової) комісії; завідуючий відділенням; заступник директора; директор. Педагогічні працівники призначаються на по­саду керівником вищого навчального закладу. Вони кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визнача­ється відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання.

До складу учасників навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації на­лежать науково-педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчаль­них закладах III і IV рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; доцент; професор;

завідуючий кафедрою; декан; проректор; ректор.

На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Статутом вищого навчального закладу можуть бути встановлені додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах за програмами вищої освіти, є:

- студент (слухач) - особа, яка в установлено­му порядку зарахована до вищого навчально­го закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною фор­мами навчання з метою здобуття певних ос­вітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- курсант - особа, яка в установленому поряд­ку зарахована до військового вищого навчаль­ного закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікацій­ного рівнів;

- екстерн - особа, яка в установленому поряд­ку зарахована до вищого навчального закла­ду, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою навчання з метою здобут­тя певних освітнього та освітньо-кваліфі­каційного рівнів;

- асистент-стажист - особа, яка має повну ви­щу освіту й освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в асистентурі - стажуванні вищих навчальних за­кладів мистецького профілю з метою удоско­налення творчої майстерності;

Учасники навчально-виховного процесу (студен­ти) мають відповідні права та обов'язки.

До основних прав належать:

- право на навчання, право на вибір закладу, форми навчання, навчальних програм, право на скорочений робочий час і додаткову відпустку (для тих, хто поєднує навчання і роботу), право на про­довження освіти, право на користування навчальною, науковою, спортивною базою закладу освіти, право на безпечні і нешкідливі умови навчання тощо.

Основними обов'язками учасників навчально-виховного проце­су є: додержання законодавства, моральних, етичних норм, сис­тематичне і глибоке оволодіння знаннями, підвищення загально­культурного рівня, додержання статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу.

Права педагогічних та науково-педагогічних працівників. Педагогічні та науково-педагогічні працівни­ки, відповідно до чинного законодавства України, мають право:

- на захист професійної честі та гідності;

- вільного вибору методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів;

- проведення наукової роботи у вищих навчаль­них закладах усіх рівнів акредитації;

- на індивідуальну педагогічну діяльність;

- на участь у громадському самоврядуванні;

- участь в об'єднаннях громадян;

- забезпечення житлом;

- отримання пільгових кредитів для індивіду­ального і кооперативного житлового будів­ництва;

- одержання службового житла;

- одержання державних стипендій.

Педагогічні та науково-педагогічні працівни­ки можуть мати й інші права, передбачені закона­ми та статутом вищого навчального закладу.

Закон України "Про вищу ос­віту" визначає також обов’язки педагогічних та науково-педагогічних праців­ників.

Узагальнюючий блок (висновки з теми)

Державна політика у галузі освіти ви­значається Верховною Радою України і ґрунтуєть­ся на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями. Основними прин­ципами юридичної освіти в Україні є доступність, рівність умов для кожного, гнучкість і прогностичність, безперервність тощо. Вища юридична освіта за змістом є системою світоглядних і громадян­ських якостей, професійних знань, умінь та навичок, що формуються у про­цесі навчання у вищих навчальних закладах. Залежно від того, до якого профілю юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Система юридичної освіти в Україні складається із вищих навчальних закладів освіти всіх форм власності, наукових та науково-методичних установ, місцевих і державних органів управління та самоврядування у галузі вищої освіти. Освітня діяль­ність на території України здійснюється вищими навчальними закладами виключно на підставі ліцензій та акредитації напряму або спеціальності з певно­го напряму. Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є: педагогічні й науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах та працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальних лабораторій, методисти та інші).

Дата добавления: 2014-01-07