КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Формування меж землекористування приміських зон як чинника впливу на проектування меж населених пунктів
Приміська зона — це сукупність прилеглих до міста землекористувань адміністративних районів, сільських і селищних рад, які утворюють з ним єдине ціле у функціонально-планувальному, соціально-економічному і територіальному землеустрої. Місто та приміська зона становлять єдиний соціально-господарський і містобудівний організм. Землекористування приміських зон міст з проектною кількістю населення 100 тис. чоловік і більше, а також міст-курортів організовують у єдиному проектному комплексі зі схемою землеустрою області або прилеглих районів. Формування землекористування приміських зон здійснюють з метою: а)регулювання земельних відносин і формування системи землекористування у процесі розміщення всіх видів будівництва на прилеглій до міста території з урахуванням найбільш повного задоволення соціальних потреб та відпочинку міського й сільського населення; б)економічно доцільного (в ринкових умовах) використання вільних від забудови земель з урахуванням: форм власності на землю та створення системи сталого землекористування у сільській місцевості; У зв'язку з цим основними завданнями формування землекористування приміської зони міст є: ♦ розміщення на її території типів землекористування різних об'єктів будівництва, безпосередньо пов'язаних з містом (об'єкти місто-утворювального значення включно), відповідно до перспективного розвитку міста і поселень приміської зони; ♦ формування розселення у приміській зоні її жителів і котеджного та садового землекористування частини населення міста; ♦ створення зеленого поясу (зеленої зони) навколо міст, який має оздоровче значення, з урахуванням його основних обмежувальних функцій як частини всієї системи зелених насаджень міста та його приміської зони; ♦ організація позаміських зон короткочасного та тривалого масового відпочинку населення міста та приміської зони; ♦ формування системи міжселищних центрів культурно-побутового обслуговування населення, в якій місто — це головний центр зосередження різних установ та закладів; ♦ раціональне використання сільськогосподарських земель приміської зони з урахуванням перспектив розвитку всіх розташованих в її межах населених місць і задоволенням їхніх потреб у сільськогосподарській продукції. Межі приміської зони встановлюють залежно від розміру міста, місцевих умов (рельєфу, розташування лісів, водойм тощо). До складу приміської зони водять: земельні ділянки, які визначені як резервні території міста для житлової забудови, будівництва наукових, громадських, лікувальних, профілактичних та інших закладів; лісопарковий пояс, місця та зони масового відпочинку й спорту, захисні зелені насадження, ділянки існуючих і нових підприємств будівельної промисловості, складського господарства, приміських сільськогосподарських підприємств та організацій, які займаються виробництвом і переробкою овоче-молочних продуктів; споруди водопроводу, каналізації, енергопостачання, транспорту та зв'язку міста. Використання земель приміської зони регулюється земельним і містобудівним законодавством. Проект формування землекористування приміської зони міста розв'язує питання планування, забудови, благоустрою та впорядкування землекористування на проектний період і на першу чергу. Його розробленню передує схема землеустрою приміської зони. Схема землеустрою приміської зони є основою для розроблення проектів лісопарків, зон відпочинку, планування існуючих та нових міст, виробничих поселень, землеустрою фермерських і сільськогосподарських підприємств, а також усіх інженерних споруд і комунікацій, які обслуговують місто та приміську зону. Проекти розробляють, узгоджуючи їх з генеральним планом міста та схемами землеустрою території області або районів, напрямками зовнішніх транспортних зв'язків, розміщенням місць масового відпочинку, адміністративно-територіальним розподілом України тощо. «У містах з чисельністю понад 1 млн жителів радіус приміської зони становить понад 50 - 60 км, від 500 тис. жителів до 1 млн — 40, від 250 до Межі землекористування приміської та зеленої зон визначають у кожному окремому випадку залежно від розміру, народногосподарського значення й перспектив розвитку міста, природних умов, трудових зв'язків населення міста з іншими поселеннями, загальної потреби в територіях різного функціонального використання. При цьому рекомендується враховувати межі адміністративних районів, лісогосподарських підприємств тощо. Межі землекористувань приміських зон, як правило, не повинні перетинати існуючі межі інших землекористувань, зокрема сільськогосподарських підприємств різних форм власності. їх необхідно встановлювати, зважаючи на адміністративні межі міст, для встановлення обмежень будівельного та екологічного напрямів у використанні земель. В умовах існування агломераційних форм розселення межі землекористування приміської зони мають сполучатися з межами агломерацій, що забезпечить їх регульований територіальний розвиток, функціонально-планувальну цілісність та єдиний підхід у використанні всіх видів ресурсів. У схемі землеустрою планування приміської зони слід передбачити заходи щодо інженерної підготовки, поліпшення санітарного стану, озеленення та благоустрою всієї території зони, у тому числі розчищення русел, регулювання малих річок і водойм, упорядкування ставків, осушення заболочених територій тощо. Функції землекористування приміської зони у сільських поселеннях виконує зовнішня межа сільських рад, яка складається з прилеглих до них територій сільгоспугідь, лісових масивів, водойм, ділянок сільськогосподарських та інших підприємств, інженерних споруд, ландшафтно-рекреаційних земель та об'єктів історико-культурної спадщини. До неї належать також території, характер використання яких має контролюватися місцевими радами та регулюватися за інтересами певного поселення. Зовнішня межа сільських рад має тісніші зв'язки з їх основними функціональними зонами (на відміну від приміської зони міст) і займає порівняно невелику територію. Залежно від розміру населеного пункту, а також місцевих умов зовнішня зона може складатися з І окремих локальних ділянок або формуватися у вигляді суцільного поясу навколо поселення. До складу зовнішньої зони сільських населених пунктів належать території різного функціонального призначення: ♦ сільськогосподарські угіддя; ♦ ділянки сільськогосподарських, промислових та інших підприємств; ♦ розсадники, плодові сади, індивідуальні селянські та фермерські господарства, випаси та сіножаті для селянських господарств; ♦ лісові фонди та водойми; ♦ ландшафтно-рекреаційні зони (місця відпочинку населення, літні табори, спортивно-туристичні бази, природно-заповідні об'єкти); ♦ санітарно-захисні та охоронні зони; ♦ зовнішні та міжселищні шляхи, системи транспорту і транспортних споруд; ♦ інженерно-технічні споруди (інженерні комунікації та будови); ♦ інші поселення, які тяжіють до центрального села; ♦ резервні землі для розвитку центрального сільського поселення, а також ті, які тяжіють до нього. Основні питання землеустрою меж сіл і селищ вирішуються у *проекті встановлення (зміни) меж населених пунктів. їх межі встановлюють на підставах чинного земельного законодавства з урахуванням прийнятого територіально-адміністративного поділу, існуючих меж сусідніх землекористувань і землеволодінь сільськогосподарських та інших підприємств, природно-ландшафтних обмежень тощо. В окремих випадках зовнішні межі приміської зони рекомендується встановлювати на відстані 1—5 км від проектної межі поселення. Планувальну організацію зовнішньої зони сільських поселень, як і приміської зони, здійснюють на основі даних натурного обстеження зони, їх аналізу та виконання схеми комплексного землевпорядного і містобудівного оцінювання територій. Таке оцінювання дає можливість обґрунтувати та спрогнозувати основні напрями розвитку поселень та їхніх зовнішніх меж, а отже, і зони. Обгрунтування складаються з таких завдань: ♦ виявлення раціонального використання земель і поліпшення навколишнього природного середовища; ♦ установлення обмежень у використанні земель та землевпорядне зонування території; ♦ забезпечення раціонального використання земельного, лісового і водного фондів; ♦ виявлення захисних та охоронних зон, розроблення комплексу інженерних, технологічних і землевпорядних заходів з охорони і відновлення природних ресурсів; ♦ визначення напрямів раціонального функціонального зонування земель і побудова основних структурних елементів типів землекористування в умовах нових форм власності на землю та господарювання; ♦ розроблення заходів з охорони та раціонального використання природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини; ♦ формування архітектурно-просторової організації території, вибір земельних ділянок для всіх видів перспективного будівництва.
9.1.4. Структуризація землекористування міст для обґрунтування їхніх меж Функціональне зонування землекористування територій міст передбачає виокремлення основних функціональних типів землекористування та раціональне їх взаєморозміщення. За призначенням і використанням розрізняють такі основні функціональні типи землекористування:селищні (в тому числі багатоповерхової і одно-двоповерхової забудови); виробничі (зокрема, комунально-складські зовнішнього транспорту); ландшафтно-рекреаційні; сільськогосподарські тощо. Склад і призначення територій основних функціональних типів землекористування та вимоги до використання земель наведено у таблиці.
У містах з історико-культурними цінностями виділяють тип землекористування історико-культурного призначення, де сконцентровані ділянки цінного історичного середовища, пам'ятки історії, культури та архітектури. У центральній частині, в якій сконцентровані провідні центро-формувальні функції міста, виокремлюють тип землекористування загальноміського (змішаного) землекористування. Взаєморозміщення основних функціональних типів землекористування визначається комплексом територіальних та екологічвих обмежень, умов і вимог: природних, санітарно-гігієнічних, економічних, функціональних, землевпорядних та архітектурно-планувальних. Сельбищні зони розміщуються у взаємозв'язку з ландшафтом, з навітряного боку щодо вітрів переважних напрямків, а також вище за течією річок відносно промислових та сільськогосподарських підприємств з технологічними процесами, які є джерелами викидів у навколишнє природне середовище шкідливих та неприємних за запахом речовин. У межах сельбищних зон розміщується переважно житлова та громадська забудова, яка повинна мати зручний зв'язок з місцями прикладення праці, центром міста і рекреаційними об'єктами. На території сельбищної зони виділяють ділянки першочергового житлового будівництва, які мають розміщуватися поблизу існуючих інженерних мереж, магістральних транспортних комунікацій. Будівельна місткість цих ділянок має бути достатньою для розміщення очікуваних у період першої черги обсягів будівництва та заділу на наступні 1-2 роки. Ці ділянки вибирають переважно у районах завершення цілісних структурно-планувальних утворень або у складі першої черги будівництва нових районів. При кількох варіантах можливого розміщення житлового будівництва на основі комплексного оцінювання та порівняння окремих ділянок з урахуванням витрат на їх освоєння або реконструкцію визначається оптимальний варіант. В окремих випадках порівнюють також експлуатаційні витрати на інженерне обладнання, інженерну підготовку територій і транспортне обслуговування. Виробничі зони розміщуються з урахуванням забезпечення зручних транспортних і пішохідних зв'язків із сельбищними зонами. Промислові території, на яких знаходяться підприємства з великим вантажообігом, розташовуються поблизу залізниць і портових споруд з обладнанням необхідних під'їзних колій. Для розміщення (або розширення) водомістких виробництв важливо враховувати умови їх водопостачання. За потребою в джерелах водопостачання ділянки поділяються на чотири групи з потужністю (мінімальні середньомісячні витрати води): І — понад 30 м3 на добу; II — 10 - 30; III — 5 - 10; IV — 1,6 - 5 м3 на добу. Групи І і II використовують для розміщення великих водомістких промислових підприємств, III і IV — для підприємств середньої та невеликої водомісткості. У межах комунально-складських територій виділяються ділянки для розміщення складів і комунальних підприємств, які пов'язані із зовнішнім транспортом. Ландшафтно-рекреаційні зони розміщуються на території природних комплексів міста, тісно пов'язуються з сельбищними територіями та зеленою зоною приміської зони. Розсадники та відповідні господарські підприємства, організації, установи, а також ділянки колективних садів та городів розміщують переважно на територіях приміської зони, за межами резервних територій на відстані транспортної доступності до місць проживання — 1,5 - 2 год. Залежно від комплексу містобудівних умов, серед яких особливу роль відіграють природні чинники, розмір та народногосподарський профіль, історичні особливості планування та забудови міст, існують різні підходи до розміщення основних функціональних зон. У сейсмічних районах потрібно враховувати сейсмічне мікрорайонування з використанням під житлову забудову ділянок з меншою сейсмічністю. Комплекс зазначених умов і наведених у табл. 9.1 вимог має відобразитися у схемі функціонального зонування землекористування території міста як у складі проектів землеустрою з упорядкування території міста, так і у складі його генерального плану. Структуризація землекористування міста спрямована на створення відкритої територіальної системи землекористування, яка складається з міста-центру системи розселення (агломерації), промислового та зеленого поясу і приміської зони. Роль і функції земель у межах населених пунктів, а особливо в містах, у суспільстві визначаються тим, що ці землі призначені для забезпечення різноманітних видів життєдіяльності людей. З метою оптимізації землекористування проводять його структуризацію по функціях землі. Структуризація функціональних типів землекористування міст має три типи моделей радіальну (радіально-кільцеву), лінійну та змішану, які зумовлені транспортно-планувальним каркасом — головними міськими транспортними магістралями, мережею звичайного і швидкісного міського та зовнішнього транспорту, головними планувальними осями та вузлами. Транспортно-планувальний каркас формується на основі мінімізації витрат часу на пересування населення від місця роботи. При цьому слід уникати транзитного руху через центр та житлові території міста, передбачати обвідні автомагістралі-дублери та швидкісні автомобільні дороги, організовувати лінії швидкісних видів транспорту (у найзначніших містах — метрополітен, швидкісний трамвай, електрифіковані залізниці). Одним із основних завдань структуризації є забезпечення оптимальних функціональних зв'язків між місцями розселення, прикладення праці та рекреації, установами громадського обслуговування з урахуванням частоти їх відвідування та попиту населення (у тому числі ринкового), а також утворення підвалин дохідної економіки й екологічної безпеки землекористування міста. Структура землекористування міста має формуватися за принципом ієрархічної побудови. У найзначніших, значних і великих містах виділяють три ієрархічних рівні структури землекористування —- локальний, районний (зональний), загальноміський, в інших містах — локальний та загальноміський, яким відповідають певні елементи сельбищної системи землекористування. Кількість, розмір, межі зон типів землекористування та організація основних елементів сельбищної системи землекористування залежать від комплексу чинників та умов. До них належать розміри, народногосподарський профіль міста, місце розташування його у плані, ландшафтні особливості, соціально-функціональний склад території забудови, структура форм власності на землю, наявність транспортних зв'язків, загальне архітектурно-планувальне вирішення та ін. На локальному рівні структура типів землекористування міста формується переважно за рахунок монофункціональних одиниць — житлового, промислового, виробничого типів землекористування, які характеризуються певною функціональною, архітектурно-планувальною та соціальною цілісністю. У межах сельбищної зони залежно від розміру міста та планувальних утворень виділяють історично усталені типи під сельбищною забудовою, масиви земель нових житлових районів або мікрорайонів, групи житлових кварталів або житлових комплексів, які розглядаються як один тип землекористування і мають локальне розміщення інших (землекористування малих підприємств, офісів, сервісно-побутових пунктів тощо).
9.1.5. Технічні вимоги до складання проектів Проектні матеріали з установлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень мають містити: 1) ситуаційний план — план розміщення муніципального утворення; 2) кадастровий план — план стану використання земель у межах адміністративно-територіального утворення; 3) проектний план меж адміністративно-територіального утворення; 4) текстову частину з обгрунтуванням встановлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення, з їх описом і висновками погодження меж суміжних утворень. На кадастровому плані показують: ♦ існуючі межі утворення і склад земель за функціональним використанням; ♦ межі земельних ділянок юридичних і фізичних осіб; ♦ межі земель комунальної і державної власності; ♦ межі земель транспорту; ♦ межі земель промисловості, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; ♦ межі земель лісового і водного фондів; ♦ межі земель сільськогосподарського призначення; ♦ межі земель природно-заповідного, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. На плані наводять експлікації існуючого використання земель. На проектному плані меж адміністративно-територіального утворення показують: ♦ існуючі межі адміністративно-територіальних утворень і склад їх земель за функціональним використанням; ♦ межі земель різного функціонального використання, які передбачається вносити до складу земель утворення; ♦ межі резервних територій різного призначення; ♦ проектні межі адміністративно-територіального утворення. На плані наводять експлікацію земель. Він ілюмінується фарбами. У текстовій частині проекту зазначають: а) загальні дані про адміністративне утворення, експлікації існуючого використання земель у розрізі землекористувань і угідь; б) перелік населених пунктів, внесених у межі утворення, перелік землеволодінь і землекористувань, чисельність населення; в) основні напрями територіальних зон, баланс земель, дані про проектні пропозиції, які впливають на територіальний розвиток раціоналізацію структури землекористування; г) проектні рішення щодо меж адміністративного утворення у розрізі землекористувань і угідь, експлікації земель, які зараховують до складу території утворення; д) результати місцевого референдуму або сходки громадян за потреби; е) економіко-екологічне обґрунтування меж адміністративно-територіального утворення; ж) опис меж утворення. з) Проект з установлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення після розгляду в установленому законодавством порядку затверджується і виноситься в натуру (на місцевість).
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 965; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |