Тема Апаратне та програмне забезпечення персональних комп’ютерів

Агрегацию и хемотаксис лейкоцитов.

Активность тромбоцитов, которые участвуют в процессе свертывания крови;

Функции макрофагов, поэтому стимулируют развитие воспалительной реакции

Синтез эйкозаноидов

Основное кол-во эйкозаноидов образуется из арахидоновой к-ты.

Они образуются и функционируют практически во всех органах и тканях организма.

Субстраты для синтеза эйкозаноидов:

Полиеновые ЖК с 20 С-атомами:

ω6 жирные к-ты  

Эйкозатриеновая 20:3

Эйкозатетраеновая 20:4

(Арахидоновая)

Эйкозапентаеновая 20:5 – ω3 жирная кислота.

При употреблении рыбьего жира ­ синтез эйкозаноидов из эйкозапентаеновой к-ты.

Выделяют 2 пути синтеза эйкозаноидов:

1) Циклооксигеназный путь ® образуются простагландины (PG) и тромбоксаны (TX).

2) Липоксигеназный путь ® образуются лейкотриены (LT).

Буквы:

I

характеризуют структуру заместителя в цикле

D

E

F

A

кол-во двойных связей в боковых цепях PG зависит от структуры ЖК – предшественника.

PGE_{1 ¬}

PGE_{2 ¬}

20:3 ® PGE₁

20:4 ® PGE₂

20:5 ® PGI₃

Эйкозаноиды образуются в очень малых количествах, время их жизни – минуты или даже секунды.

Эйкозаноиды секретируются в межклеточное пространство и взаимодействуют с рецепторами близлежащих клеток:

Паракринный и аутокринный механизмы регуляции:

Эйкозаноиды регулируют:

1. тонус ГМК (гладкомышечных клеток) => влияют на:

а) АД (артериальное давление);

б) состояние бронхов, кишечника

Роль эйкозаноидов в регуляции свертывания крови:

Типы тромбоксанов и простагландинов, образованных из ω3 и ω6 жирных кислот:

w-3

w-6

Поэтому людям с повышенным риском тромбообразования рекомендуют принимать пищу (или препараты), содержащие ω-3 жирные кислоты.

Вид заняття: лекція і практичне заняття

Тривалість проведення:

Мета занять: Поглибити уявлення про предмет, методи, функції та завдання інформатики, розглянути нормативно-правове забезпечення інформаційної діяльності, вивчити класіфікацію та характеристику апаратного і програмного забезпечення.

План лекції:

1. Структура комп’ютерної системи. Структурна блок-схема комп’ютера. Загальна характеристика та особливості функціонування складових частин комп’ютера.

2. Основи організації роботи на комп’ютері у режимі користувача.

3. Програмно-математичні основи роботи комп’ютера (поняття програми, команди, алгоритму, принцип програмного керування).

4. Структура програмного забезпечення ПЕОМ.

5. Особливості організації файлової системи операційних систем (MS-DOS, WINDOWS). Поняття файлу, каталогу, шляху тощо.

План практичного заняття:

1. Техніка безпеки при роботі з комп’ютерними засобами.

2. Апаратне забезпечення персональних комп’ютерів.

3. Принцип програмного управління комп’ютером. Поняття програми, команди. Алгоритм, його властивості та форми запису. Алгоритмічні мови, їх застосування для реалізації алгоритмів. Мови програмування.

4. Класифікація та характеристика сучасного програмного забезпечення персональних комп’ютерів.

5. Призначення, класифікація та функції програм-оболонок операційних систем.

6. Програми-утиліти для ПЕОМ: визначення, класифікація та напрями застосування.

7. Архівація даних. Загальна характеристика програм-архіваторів.

8. Основи комп’ютерної вірусології.

Завдання на самостійну підготовку до практичного заняття:

Ознайомитись із лекційним матеріалом та рекомендованою літературою, в робочих зошитах занотувати основні положення питань, які надано до розгляду.

Теми рефератів, доповідей:

1. Класифікація та особливості роботи пристроїв введення-виведення ПЕОМ.

2. Сучасні пристрої зберігання інформації. Перспективи розвитку.

3. Графічне зображення різних видів обчислювальних процесів.

4. Програмне забезпечення комп’ютерів. Перспективи розвитку.

5. Навчальні програмні засоби, що можуть використовуватися при вивченні дисципліни “Основи інформатики та обчислювальної техніки”.

Перелік ключових термінів та понять теми:

Структура комп’ютерної системи, структура ПЕОМ, принципи функціонування пристроїв ПЕОМ, основні характеристики сучасних комп’ютерів, процесор, запам’ятовуючі пристрої, оперативна та постійна пам’ять, зовнішня пам’ять, пристрої введення-виведення інформації, програмно-математичні основи роботи ПЕОМ, програми, команди, принцип програмного управління, алгоритм, властивості алгоритму, форми його запису, алгоритмічні мови, програмне забезпечення, структура програмного забезпечення ПЕОМ, системні програми, інструментальні системи, прикладні програми, віруси, антивірусні програми, архів, архівація, архіватори, програми-оболонки, вікно, файл, каталог, шлях.

Методичні вказівки:

До практичного заняття:

До першого питання:

Слухачам під час роботи з комп’ютерними засобами треба постійно пам’ятати про дотримання правил техніки безпеки.

Техніка безпеки при роботі з комп’ютерними засобами

та умови роботи користувача

ПЕОМ – це електронний прилад підвищеної небезпеки, який працює від електричної мережі з напругою 220 В. Всередині його блоків напруга окремих вузлів обладнання сягає декількох тисяч вольт. У зв’язку з цим для забезпечення безпеки роботи користувача на ПЕОМ необхідно забезпечити такі умови:

1) всі складові частини ПЕОМ (системний блок, дисплей, принтер) повинні підключатися до мережі змінного струму через розетки, які мають контакт для підключення проводу, що заземлює (без цього спеціального проводу експлуатація ПЕОМ заборонена);

2) не можна розміщати ПЕОМ біля радіаторів центрального опалення або нагрівальних приладів ближче чим на 1 м;

3) категорично забороняється працювати на ПЕОМ при знятому кожусі будь-якого з пристроїв;

4) не вмикати та не вимикати з’єднувачі, коли комп’ютер знаходиться під напругою;

5) не залишати комп’ютер включеним без нагляду;

6) у приміщенні, де експлуатується ПЕОМ, не допускається збереження легкозаймистих матеріалів (бензину, спирту, ацетону тощо); для забезпечення пожежної безпеки у приміщенні бажана наявність вогнегасника (вуглекислотного або аналогічного).

До другого питання:

Комп’ютерна система складається з апаратної частини (комп’ютера та додаткового обладнання) і програмного забезпечення.

Під інформаційною технологією розуміється цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування (ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.98 р.).

Архітектура ЕОМ – це опис сукупності пристроїв та блоків ЕОМ і зв’язків між ними. Поняття архітектури тісно пов’язане з принципами роботи ЕОМ.

Сучасний комп’ютер має основні (системний блок, дисплей, клавіатура) та допоміжні (принтер, графобудувач, ручні маніпулятори, сканер, модем тощо) пристрої.

Під структурною блок-схемою комп’ютера будемо уявляти абстрактну модель, яка встановлює склад, порядок і принципи взаємодії основних функціональних частин ЕОМ без врахування їх конкретної реалізації. В ЕОМ виділяють такі основні структурні блоки:

1) арифметично-логічний пристрій (АЛП);

2) пристрій керування (Пкер);

3) запам’ятовуючий пристрій (ЗП);

4) пристрій введення інформації (Пвв);

5) пристрій виведення інформації (Пвив).

Сукупність АЛП і Пкер називають процесором – це центральний пристрій комп’ютера, який безпосередньо виконує процес автоматичної обробки інформації і керує роботою ЕОМ.

Робота АЛП побудована на двох фундаментальних принципах:

1) розбитті послідовності розв’язку задачі любої складності на певну кількість дуже простих послідовних операцій;

2) використанні двійкової системи числення.

Запам’ятовуючий пристрій або пам’ять комп’ютера поділяється на:

1) основну (або внутрішню);

2) зовнішню.

Основна пам’ять складається з:

1) оперативної пам’яті (ОП, RAM). Особливості:

а) інформацію можна заносити і зчитувати;

б) вона є найшвидшою;

в) при вимкненні живлення всі дані, які розміщені в неї, зникають назавжди;

2) постійної пам’яті (ПП, ROM). Особливість: з неї інформацію можна лише зчитувати, записати туди користувач нічого не може.

Технічною реалізацією запам’ятовуючих пристроїв для організації основної пам’яті є мікросхеми пам’яті.

Зовнішня пам’ять призначена для довготривалого зберігання програм і даних. Її особливості:

а) інформація зберігається після вимкнення ЕОМ;

б) обсяг значно більший обсягу основної пам’яті;

в) швидкість запису та зчитування інформації суттєво нижче ніж у основній пам’яті.

Зовнішня пам’ять поділяється на накопичувачі:

1) на магнітних стрічках;

2) на магнітних дисках

3) на оптичних дисках;

4) на твердотільних накопичувачах.

З особливостями роботи цих пристроїв слухачам необхідно уважно ознайомитись при підготовці до практичних занять.

Пристрої введення-виведення інформації поділяються на:

1) стандартні (дисплей, клавіатура);

2) нестандартні (магнітні та оптичні накопичувачі, пристрої друкування, ручні маніпулятори, сканери, модеми).

Характеристикою пристроїв введення-виведення є швидкодія, що вимірюється в бодах (бод = біт / сек)

Персональний комп’ютер включає такі основні пристрої:

1) системний блок;

2) дисплей;

3) клавіатуру. Розглянемо їх детальніше.

Системний блок – це головний пристрій ПК, який безпосередньо керує його роботою. Він містить у собі материнську плату, на якій є процесор, генератор тактової частоти, постійна пам’ять, що називається BIOS, магістралі і рознімання для підключення мікросхем оперативної пам’яті та інших пристроїв (адаптера дисплея, контролерів клавіатури, дисководу, мишки тощо). До складу системного блоку також входять накопичувачі на гнучких та жорстких дисках.

Основними характеристиками процесора є:

1) довжина машинного слова, тобто кількість бітів (розрядів у двійкових числах), що обробляється процесором за один такт (як єдиний операнд) - розрядність;

2) обсяг адресного простору – діапазон значень адрес головної пам’яті, який спроможний адресувати процесор;

3) кількість та схема організації внутрішніх регістрів;

4) кількість портів введення та виведення та їх пропускна спроможність;

5) набір команд, що виконується;

6) швидкість дії, яка виражається кількістю операцій, що виконується за 1 секунду (цей параметр іноді називають тактовою частотою комп’ютера).

Різноманітні вузли комп’ютера пов’язані з мікропроцесором та між собою через пристрій, що називається системною шиною (магістраллю).

Магістраль містить такі три шини:

1) Шина управління, яка служить для управління з боку процесора усіма системами та процесами, що відбуваються в комп’ютері;

2) Шина адреси (адресна шина), за допомогою якої здійснюється вибір потрібної комірки пам’яті, а також портів введення-виведення;

3) Шина даних, по якій інформація передається від процесора до будь-якого пристрою або, навпаки, від пристрою до процесору.

Студентам самостійно необхідно ознайомитись із призначенням, класифікацією та технічними характеристиками наступних пристроїв: дисплею (монітору), клавіатури, пристроїв друкування, ручних маніпуляторів, сканерів, модемів, мультимедіа-обладнання засобів вводу-виводу аудіо-відеоінформації, стример, мережний адаптер, тощо.

До третього питання.

Оскільки без присутності керуючої дії на схеми процесора, тобто без присутності програми, комп’ютер не спроможний виконувати ніякої розумної дії, одним із фундаментальних принципів його роботи, разом з принципом використання двійкової системи числення, є принцип програмного керування.

В загальному вигляді принцип програмного керування можна сформулювати таким чином: характер виконуваної комп’ютером роботи визначається введеною в нього програмою і ніяка операція, яка не передбачена програмою, не може бути виконана комп’ютером самостійно.

Програмою називається сукупність послідовності команд, які задають деякий процес перетворення інформації для досягнення відповідної мети. Або програма – це опис алгоритмічною мовою послідовності дій, необхідних для розв’язання задач.

Командою називається елементарна керуюча дія, яка змінює стан електронних схем процесора.

Алгоритм – це правило (інструкція), що задає (описує) послідовність команд (дій, вказівок), які потрібно виконати над вхідними даними (об’єктами, станами) для отримання результатів. Або алгоритм – це зрозумілий і точний перелік команд та інструкцій виконавцеві здійснити послідовність дій для досягнення вказаної мети або розв’язання поставленої задачі.

Знання алгоритму дозволяє користувачу одержати потрібний результат. Програмісту ці знання необхідні для складання програми, яка потім реалізується на ЕОМ. Тобто програмуванню передує процес алгоритмізації (процес формування алгоритму). Від того, наскільки сумлінно цей процес виконано, залежить ефективність реалізації завдання на ЕОМ.

Необхідно врахувати, що алгоритми мають деякі емпіричні властивості, до яких відносяться: зрозумілість, однозначність або визначеність, закінченість або скінченність, формальність, результативність, масовість, дискретність, правильність.

При цьому виконавцем алгоритму може бути: людина, комп’ютер, робот тощо.

Прийняті загальні форми запису алгоритмів, найбільш вживаними з них є текстуальна, графічна та в термінах алгоритмічної мови. Рідше використовується операторна форма запису алгоритму. Для складання алгоритмів використовуються блок-схеми. На блок-схемі кожен крок алгоритму позначається спеціальною геометричною фігурою, а всередині її записуються найпростіші операції. Напрямок виконання алгоритму позначається стрілками.

Існують декілька типів алгоритмів: л інійні алгоритми, розгалужений алгоритм, циклічний алгоритм.

Для того, щоб машина виконала якийсь алгоритм, треба ввести до неї інструкцію щодо виконання цього алгоритму. Такою інструкцією є програма – набір команд ЕОМ, які написані на зрозумілій їй мові.

Одна з характеристик алгоритмічної мови програмування – спосіб трансляції програми. Транслятор – це комплекс програм, який забезпечує переведення програми, що написана будь-якою мовою програмування, в машинні команди. Існує два основних види трансляторів – компілятори та інтерпретатори.

Компілятор – це програма, яка сприймає вихідну (набрану за допомогою клавіатури) програму алгоритмічною мовою і перетворює її на програму мовою машини. Одержана в результаті компіляції програма зветься об’єктною програмою.

Другий спосіб трансляції – інтерпретація (її називають також програмним моделюванням) полягає в тому, що програма–інтерпретатор моделює ЕОМ, для якої машинною мовою є ця алгоритмічна мова. Інтерпретатор транслює кожен оператор в певний проміжний код, інтерпретує його за допомогою однієї чи декількох машинних команд і негайно виконує ці команди.

Таким чином, компіляцію умовно можна порівняти з письмовим перекладом тексту, а інтерпретацію – з синхронним перекладом мови.

До четвертого питання.

Програмне забезпечення (ПЗ) (software чи просто “софт”) – це сукупність програм, інших засобів, описів і інструкцій, що дозволяють розв’язувати завдання на комп’ютері. Програмне забезпечення умовно можна розділити на три основні категорії:

1) системні програми – призначені для управління пристроями комп’ютера та обчислювальними процесами;

2) інструментальні системи – призначені для створення нових програм, до цих систем входять різноманітні мови програмування;

3) прикладні програми (загального та спеціального призначення) – до них належить програмне забезпечення, що не входить до перших двох категорій.

Системне ПЗ – це комплекс програм, який призначений для управління роботою комп’ютера, керування взаємодію різноманітних програм та пристроїв, розподілу ресурсів між програмами користувачів, діагностику несправностей та організовує процес обробки інформації в комп’ютері.

Системні програми поділяються на такі групи:

1) операційні системи (MS-DOC, Windows, Unix, OS/2, Linux тощо);

2) драйвери, що розширюють можливості ОС та дають можливість їй працювати із зовнішніми пристроями;

3) програми-оболонки, що забезпечують зручний наочний спосіб спілкування з комп’ютером (наприклад, Norton Commander, FAR);

4) утиліти, що є допоміжними програмами, призначеними для обслуговування дисків, резервування, захисту від вірусів, архіватори тощо - розширюють можливості операційної системи.

Головну частину системного ПЗ складає операційна система (ОС) – це набір програм для керування роботою комп’ютера, забезпечення доступу до інформації на дисках і підтримки діалогу з користувачем. Операційна система забезпечує користувачу зручний спосіб спілкування з пристроями комп’ютера.

Основні функції операційної системи:

1) керування роботою ЕОМ;

2) організація процесів введення, обробки і виведення даних;

3) розподіл ресурсів між програмами користувача;

4) забезпечення ефективної взаємодії пристроїв;

5) налагодження взаємодії користувача з комп’ютером.

Операційна система виникла внаслідок 2-х причин:

1) присутністю в складі ЕОМ пристроїв з різною швидкодією;

2) необхідністю виділити загальні команди управління технічними засобами комп’ютера в єдиний блок і вже не турбуватися про них при написанні програм. На сьогодні нараховується вже декілька десятків типів ОС для комп’ютерів.

Інструментальні системи (системи програмування) призначені для полегшення процесу розробки та відлагодження програм. Включають в себе: вхідну (початкову) мову програмування, транслятори з неї, а також спеціальні засоби, які забезпечують зниження витрат праці і часу при створенні програм. Наприклад, широке розповсюдження отримали системи програмування Бейсік, Паскаль, Фортран, СІ, Асемблер тощо.

Прикладне програмне забезпечення складається з пакетів прикладних програм та бібліотек стандартних програм. Пакет прикладних програм – це набір програм, що пов’язані одна з одною послідовністю дій. Це можуть бути і незалежні одна від одної програми, але в комплексі вони забезпечують потреби у вирішенні задач, що належать до визначеної прикладної проблеми. Бібліотеку стандартних програм складають програми, які часто використовуються для обчислення функцій та рішення стандартних задач, поширені операції обробки даних.

Прикладне ПЗ загального призначення – це комплекс програм, який одержав широке використання серед різних категорій користувачів і має відносно універсальний характер, що надають можливість обробки на ЕОМ інформації без знання мов програмування. Найбільш відомі серед них є: текстові редактори, графічні редактори, електронні таблиці, системи управління базами даних (СУБД), інтегровані системи (об’єднують можливості, перераховані в пп.1-4), інші (експертні системи, автоматизовані навчальні системи, комунікаційні пакети для забезпечення роботи в мережах зв’язку тощо).

Прикладне ПЗ спеціального призначення має вузьку сферу застосування і не може використовуватися для розв’язку інших задач, навіть подібних по своїй структурі, тобто це комплекс програм, який призначений для розв’язку спеціалізованих задач. Здебільшого воно використовується на комп’ютерах, які керують, наприклад, різними технологічними лініями на заводі, різними технологічними процесами в системах управління рухом або в системах з нестандартним обладнанням тощо.

До п’ятого питання.

Необхідно звернути увагу на те, що сьогодні широкого розповсюдження набули програми-оболонки – це пакети програм, які полегшують взаємодію користувача з комп’ютером, дозволяють працювати з комп’ютером на простому та наочному рівні. Прикладами таких програм-оболонок є Norton Commander (NC), Volcov Commander (VC), DOS Navigator (DN), Windows Commander (WC), Far тощо. Вони дозволяють здійснювати різноманітні операції з файлами (наприклад, копіювати, переміщати, переглядати, корегувати, знищувати), каталогами, дисками.

Студентам пропонується для ознайомлення програма-оболонка Norton Commander та Windows Commander. Особливу увагу необхідно приділити командам керування панелями, призначенню функціональних клавіш та деяких додаткових команд.

До шостого питання:

Обслуговуючі (допоміжні) програми є одним з найважливіших чинників організації роботи користувача на персональному комп’ютері. Обслуговуючі програми чи, як їх ще називають, “утиліти”, входять до складу сервісного програмного забезпечення ПЕОМ.

Утиліти – це необхідна компонента інструментарію користувача ПЕОМ будь-якого рівня. Достатньо повний пакет утиліт може суттєво підвищити ефективність використання ПК. Утиліти надають користувачам часто необхідні їм послуги, реалізація яких інакше вимагала б розробки спеціальних програм.

Утиліти, які існують сьогодні, забезпечують, зокрема, реалізацію таких основних функцій:

1) обслуговування магнітних дисків (форматування, забезпечення зберігання системної інформації на дисках, відновлення помилково знищеної інформації, дефрагментація файлів на магнітному диску тощо);

2) обслуговування файлів та каталогів;

3) створення та поновлення архівів;

4) надання користувачеві інформації про ресурси комп’ютера;

5) шифрування інформації;

6) захист від комп’ютерних вірусів тощо.

Із значного числа загальносистемних сервісних пакетів і програм для IBM-подібних комп’ютерів, мабуть, найбільше розповсюдження одержав пакет Norton Utilities, який існує як для середовища MS-DOS, так і для Windows. Вказаний пакет надає користувачу широкі, інколи – унікальні можливості роботи з файлами та дисками в зручній діалоговій формі. Зручно розмістити всі прикладні програми в одному з каталогів жорсткого диску.

Пакет Norton Utilities надає користувачеві широкі можливості для відновлення файлів та оптимізації дискового простору.

До його складу входять такі функціональні групи:

1) Recovery – утиліти відновлення інформації на магнітних дисках;

2) Speed – утиліти, що підвищують швидкість обміну інформацією з дисками;

3) Sequrity – утиліти для захисту інформації на дисках від несанкціонованого доступу;

4) Tools – утиліти загального призначення.

При підготовці до заняття студентам необхідно ознайомитись із основними утилітами, що входять до вказаних груп.

Працюючи в операційній системі Windows необхідно пам’ятати, що при знищенні файлу або папки Windows насправді не знищує їх, а переносить у папку “Корзина”. Тому можна скасувати знищення і відновити файл або папку, якщо раптом виявилося, що відбулася помилка і був знищений важливий файл.

У процесі експлуатації комп’ютера по самих різних причинах можливі псування і втрата інформації на дисках. Єдиний надійний засіб запобігання втрати інформації і відповідних (іноді дуже істотних) втрат часу і грошей – це створення резервних копій даних. Для автоматизації створення резервних копій (на касети стримера, дискети або диски) застосовуються спеціальні програми – програми резервного копіювання, наприклад, Norton Backup for Windows.

Для створення копії системних областей логічного диску варто запустити програму Image.exe (Mirror.com, Rescue.exe) із Norton Utilities або з Norton Desktop for Windows. Дана копія корисна при відновленні програмою UnErase знищених файлів, відновленні диска програмою UnFormat із Norton Utilities після ушкодження кореневого каталогу або таблиці розміщення файлів тощо.

До сьомого питання.

Архівація даних – це злиття кількох файлів чи каталогів до єдиного файлу – архіву.

Стиснення даних є скороченням обсягу вихідних файлів шляхом усунення надлишкової інформації.

Стиснення забезпечується за допомогою перекодування. Послідовності бітів (байтів), які найбільш часто використовуються, замінюються більш коротким кодом. Теоретично є тільки три способи стиснення даних. Це або зміна змісту даних, або змінаїхньої структури, або і те й інше разом.

Якщо при стисненні даних відбувається зміна їхнього змісту, цей метод необоротний і при відновленні даних зі стиснутого файлу не відбувається повного відновлення вихідної послідовності. Такі методи називають також методами стиснення із втратами. Стиснення із втратами видаляють з потоку інформацію, яка незначно впливає на дані або взагалі не сприймається людиною. Такі методи стиснення застосовують для аудіо- та відео файлів, деяких форматів графічних файлів. Методи стиснення з втратою інформації звичайно забезпечують набагато більш високий ступінь стиснення, ніж оборотні методи, але їх не можна застосовувати до текстових документів, баз даних і, тим більше, до програмного коду. Характерними форматами стиснення з втратою інформації є:

.JPG для графічних даних;.MPG для відеоданих;.МРЗ для звукових даних.

Якщо при стисненні даних відбувається тільки зміна їхньої структури, то метод стиску оборотний. З результуючого коду можна відновити вихідний масив шляхом застосування зворотного методу. Оборотні методи застосовують для стиску будь-яких типів даних. Характерними форматами стиску без втрати інформації є:

.GIF,.TIF,.PCX і багато інших для графічних даних;.AVI для відеоданих;.ZIP,.ARJ,.RAR,.LZH,.LH,.CAB і багато інших для будь-яких типів даних.

Стиснення без втрат актуальне при роботі з текстовими і програмними файлами, у задачах криптографії.

Існує досить багато оборотних методів стиснення даних, однак уїхнійоснові лежить порівняно невелика кількість теоретичних алгоритмів.

За допомогою архівації можна виконувати цілий комплекс завдань: зменшення обсягу файлів, резервне копіювання, архівація при шифруванні даних.

Залежно від того, в якому об’єкті розміщені дані, що підлягають стисненню, розрізняють: упакування (архівацію) файлів, упакування (архівацію) папок, упакування дисків.

Сучасні програмні засоби для створення й обслуговування архівів відрізняються великим обсягом функціональних можливостей, більшість з яких виходить далеко за рамки простого стиснення даних і ефективно доповнює стандартні засоби операційної системи. Тому сучасні засоби архівації даних ще називають диспетчерами архівів.

До базових функцій, що виконують більшість сучасних диспетчерів архівів, відносяться:

• витяг файлів з архівів;

• створення нових архівів;

• додавання файлів у наявний архів;

• створення архівів, що саморозпаковуються;

• створення розподілених архівів на носіях малої ємності;

• тестування цілісності структури архівів;

• повне чи часткове відновлення ушкоджених архівів;

• захист архівів від перегляду і несанкціонованої модифікації.

Архіви, що саморозпаковуються готуються на базі звичайного архіву шляхом приєднання до нього невеликого програмного модуля. Сам архів одержує розширення імені.ЕХЕ, характерне для здійснимих файлів. Споживач зможе виконати його запуск як програми, після чого розпакування архіву відбудеться на його комп'ютері автоматично.

Захист архівів. У більшості випадків захист архівів виконують за допомогою пароля, що запитується при спробі переглянути, розпакувати чи змінити архів. Теоретично, захист за допомогою пароля вважається незадовільним і не рекомендується для особливо важливої інформації. У той же час необхідно відзначити, що основні програмні засоби, що використовуються для відновлення втраченого пароля (чи злому закритої інформації, що, по суті, те ж саме), застосовують методи прямого перебору. Роботу цих засобів можна істотно ускладнити і сповільнити, якщо розширити область перебору. Паролі на базі символів англійського алфавіту і цифр дійсно знімаються дуже швидко. Однак навіть незначне збільшення числа символів у паролі за рахунок розділових знаків багаторазово збільшує криптостійкість захисту, а використання також і символів українського або російського алфавіту може цілком спростувати спроби зняти пароль шляхом перебору, зробивши терміни роботи неприйнятними.

До восьмого питання.

Комп’ютерний вірус – це програмний код, що може несанкціоновано запускатися і самовідтворюватися. Необхідно звернути увагу на те, що комп’ютерний вірус – це, як правило, дуже невелика програма мовою Асемблера (для того, щоб програма - вірус була непомітною, вона повинна бути невеликою. Тому, як правило, віруси пишуться на алгоритмічній мові Ассемблеру), яка написана програмістом високої кваліфікації. Вона відрізняється від звичних програм тим, що, по-перше,запускається без відома користувача, а по-друге, після свого запуску починає само відтворюватися, тобто створювати шкідливі копії і вставляти їх у файли, системні ділянки дисків, обчислювальні мережі тощо. Потрапивши разом з файлом у комп’ютер, вірус починає діяти самостійно. При цьому деякі типи файлів він тільки псує, а в інші він проникає, заражаючи їх.

Після зараження програма стає “хворою”. Тепер вірус може разом з нею потрапити у комп’ютер і розпочати свою “чорну” справу (віруси роблять неможливим нормальне функціонування програм і комп’ютера). Вони можуть: змінити таблицю розташування файлів на диску (FAT); монопольно захопити оперативну пам’ять, не даючи розгорнутися іншим програмам; вивести небажані повідомлення на екран; уповільнити роботу системи тощо.

Очевидними симптомами зараження є:

1) програми перестають працювати або працюють неправильно;

2) на екрані з’являються зайві повідомлення і символи;

3) робота комп’ютера сповільнюється;

4) деякі файли виявляються зіпсованими;

5) комп’ютер повністю втрачає працездатність.

Віруси “розмножуються”, дописуючись до працюючих програм, через дискети, електронну пошту та можуть “заражати” інші комп’ютери.

Процес проведення вірусом деструктивних (руйнівних) дій називають вірусною атакою. Після того, як вірус виповнить певні деструктивні дії, він передає керування програмі, в якій знаходиться, і вона працює так, як завжди, тобто зовні робота зараженої програми виглядає так cамо, як і незараженої. Для маскування вірусу дії по зараженню інших програм та завдання шкоди можуть виповнюватися не завжди, а лише при виконанні певних умов (наприклад, дії так званого вірусу “чорна п’ятниця” проявляються у п’ятницю 13-го числа і т.п.).

Слід відмітити, що написання та розповсюдження комп’ютерних вірусів відноситься до одного з видів так званої комп’ютерної злочинності. Серед мотивів, що спонукають авторів вірусів до їх створення, можна назвати такі: пустощі; прагнення “насолити” комусь; бажання “самоствердитися”; неможливість використати свої знання та уміння у конструктивному руслі; упевненість у повній безкарності (в ряді країн, у тому числі і в нашій, поки що недостатня відповідна нормативна база).

Комп’ютерні віруси можна класифікувати у відповідності з такими ознаками:

1) за середовищем мешкання вірусу;

2) за способом зараження середовища мешкання;

3) за деструктивними можливостями (руйнівною здатністю);

4) за алгоритмом роботи.

За середовищем мешкання розрізняють віруси:

1) мережні;

2) файлові;

3) завантажувальні;

4) макровіруси.

За способом зараження віруси поділяються на резидентні та нерезидентні.

Дата добавления: 2014-01-07