Характеристика творчості

Гердер та ідея народності.

Теоретиком__________»штюрмерства» став Йоганн Готфрід Гердер (1744—1803). За його

ініціативи була випущена брошура «Про німецький дух та мистецтво» (1772), яка

містила «Витримки з листування про Оссіана та пісні стародавніх народів» самого

Гердера, «Роздуми про стародавню німецьку історію» Юстуса Мезера і «Про німе-

цьке зодчество» Вольфганга Гете. Брошура прозвучала як маніфестація нових по-

глядів на мистецтво та художню творчість.

Йоганн Готфрід Гердер народився у містечку Морунген, «найкрихітнішому в

безлюдній країні» (як охарактеризував її сам письменник) 25 серпня 1744 року у

сім’ї бідного паламаря лютеранської церкви, водночас дзвонаря, півчого і шкільно-

го вчителя. У цій сім’ї він прожив похмуру і сумну молодість, самотній, заляканий,

під болісною загрозою «червоного галстука» — прусської військової повинності,

яка прирекла б його на двадцять років служби під орудою капрала. Тут він закінчив

школу і невідомо, як би склалася його доля, коли б не випадок, який у житті Герде-

ра часто відігравав важливу роль. У Морунгені був розквартирований російський

полк, і військовий хірург цього полку звернув увагу на кмітливого юнака. Він за-

брав його з собою до Кенігсберга, міста, де був відомий усій Європі університет.

Після закінчення університету Гердер отримав місце пастора у Ризі, де пробув

п’ять років (1764—1769). На той час це місто входило до складу Російської імперії.

Гердер привертав до себе увагу насамперед незвичайними проповідями, сміли-

вими за змістом, блискучими за формою, вони лише частково нагадували проповіді

церковника.

Таким чином, можна з упевненістю підсумувати, що Гердер використовував це-

рковну кафедру у просвітницьких цілях, розкриваючи перед слухачами нове розу-

міння історії, філософії, моралі та релігії. На той час він уже був автором двох книг,

полемізував з ідеями Лессінга тощо.

Влаштувавши церковну кар’єру, Гердер несподівано все залишив і відправився

у подорож, яка швидко закінчилася через брак коштів.

У 1770 році у Страсбурзі він зустрівся із юним Гете, студентом місцевого уні-

верситету. Дружба між ними триватиме до кінця життя першого.

У 1776 році Гете, який переїхав до Веймару, запросив Гердера на посаду голови

церковного відомства. Віднині і до кінця своїх днів Гердер проживатиме у Веймарі.

Друг і близький співрозмовник Гете був одночасно філософом, істориком, літе-

ратурознавцем. У збірнику «Про німецький характер та мистецтво» — маніфест «

Бурі і натиску» (1773) він вмістив статтю «Шекспір», у якій порушив проблему не-

відповідності художнього часу і побутового, астрономічного, і водночас протиста-

вив дві великі, але такі різні драматичні системи: античну та шекспірівську. Варто

зазначити, що Гердер протиставляє Шекспіра представникам французької трагедії,

яку вважав другорядною, наслідувальною.

Не залишився Гердер і осторонь мовознавства. У 1770 році ним був надрукова-

ний трактат «Про походження мови», у якому питання походження мови

пов’язувалось із розвитком мислення.

Штюрмери утверджували поняття народності художньої творчості. Виразником

цієї ідеї був Гердер, саме йому належить пальма першості у піднятті ідеї народності

на висоту більшої принципової важливості. У цьому його найбільша заслуга перед

людською культурою, і ця діяльність Гердера має бути висвітлена детальніше.

Цікавість до народної, усної, не зафіксованої на письмі поезії виникла ще до

Гердера. Англійський учений-археодог Вуд написав книгу про Гомера («Досвід

оригінального генія Гомера», 1768), учений Персі збирав давньоанглійські балади

тощо.

Однак, Гердер завів мову про вивчення народної творчості як загального за-

вдання, надавши ідеї народності філософського звучання, створивши «Філософію

народності».

Гердер звертався до авторитетних імен, які свого часу проявили цікавість до на-

родної творчості. Він спирався на слова Лессінга: «поэты рождаются во

всех странах света», «живые чувства не являются привилегией цивилизованных на-

родов».

Його приклади збирати та інтерпретувати народні сюжети наслідували інші

штюрмери, зокрема Гете, Бюргер.

Цікавість до народної поезії прокинулася майже у всіх країнах світу, і основна

заслуга в цьому належала саме Гердеру.

Дата добавления: 2014-01-07