Теми: Молоді сердиті, антиколоніалістський роман, сатира, філософський роман

«Розсерджені молоді люди», або «Сердиті молоді люди» («Angry young men»), прийнята в критиці назва групи англійських письменників, що виступили в 50-і рр. 20 ст Термін сходить до автобіографічної книги Л. А. Пола «Розсерджена молода людина» (1951); широко поширився після постановки в Лондоні в 1956 п'єс Дж. Осборна «Озирнися в гніві» — в пристрасних мізантропах монологах її героя дана концентрація настроїв «Р. м. л.». Найбільш типові «Р. м. л.» — романісти Дж. Уейн, До. Еміс, Дж. Брейн і драматург Осборн, які, проте, не утворили літературної школи. «Р. м. л.» об'єднує незадоволеність англійською буржуазною дійсністю і, зокрема, положенням молоді в суспільстві, протест проти соціальної нерівності, станової чванливості, брехні і лицемірства. Їх герой — зазвичай молода людина, що здобула університетську освіту; він розчарований в житті, невдоволений своєю роботою, суспільством, в якому йому немає місця. Бунт проти прийнятих норм поведінки і моралі він проявляє в екстравагантних і блазеньських витівках, в скандальному адюльтері, в демонстративному відході в ряди робочого класу. «Р. м. л.» не висунули позитивної програми, їх критика носила індивідуалістичний характер.

В Англії народжується нова течія — «сердиті молоді люди», що об´єднала молодих драматургів Джона Осборна («Озирнись у гніві», «Комедіанти», «Лютер»), Шейлу Ділені («Смак меду»), Брендана Біена («Смертник», «Заручник»), Арнольда Уескера («Коріння», «Кухня»), Джона Ардена («Живіть як свині»). До «сердитих» належали також прозаїки Джон Вейн («Поспішай донизу»), Кінгслі Еміс «Щасливчик Джим»), Джон Брейн («Місце наверху»). Спільним для творів «сердитих молодих людей» є місце дії— англійська провінція, авторська інтонація — завжди особиста, іронічна, навіть цинічна, а також прагнення до найповнішої вірогідності. Але головним, що об´єднує прозу і драматургію «сердитих», є герой, що став новим літературним типом. Це молода людина (найчастіше — плебей), яка здобула освіту і пробилася до нового середовища, ворожого для неї. Герой «сердитих» розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, повстає проти суспільства. Він роздратований інтересами та ідеалами інших людей, ненавидить істеблішмент, накидається на систему загальноприйнятих моральних та інтелектуальних цінностей.

“Бітники” – ( “розбите покоління”) – назва групи американських письменників, які прийшли в літературу в 1950-х роках і стали виразниками нонкомформістських настроїв.

“Класичним” образом бітника є довговолосий бородань у латаних штанах, що обожнює джазову музику, захоплюється східною літературою та філософією (переважно буддизмом), мандрує дорогами Америки, вживає наркотики, користується спеціальним жаргоном.

Бітники ставили собі за мету епатувати суспільство поміркованих.

У “розбитому” поколінні традиційно виділяють чотири головні імені – письменників Джека Керуака й Вільяма Берроуза, поетів Грегорі Корсо й Аллена Гінзберга. У “розбитому” поколінні традиційно виділяють чотири головні імені – письменників Джека Керуака й Вільяма Берроуза, поетів Грегорі Корсо й Аллена Гінзберга.

Літературу битників доречно розбити на дві групи:

1. З 1945 по 1952 рр. – описова, коли до “розбитих” був уперше виявлений інтерес із боку преси; вона “включенуа” “у момент свого особистого, внутрішнього життя”, тобто у “світ хіпстерскої культури”;

2. з 1953 по 1962 рр. – праці цих же авторів, але у період осмислення, коли “умерши, “розбитий рух” вплинув на зовнішній світ”.

“Сердиті молоді люди” – назва групи англійських письменників (Кінгслі Еміс, Джон Вейн, Дж. Брейн, Дж. Осборн та інші), які виступили у 1950-ті роки.

Вони ввели в літературу тип молодої людини, що пробилася “нагору”, зіткнулася з ворожим середовищем і зазнала розчарування через своє банальне життя. Одна з головних тем “сердитих молодих людей” – нонконформізм. Термін, який виник завдяки автобіографічній книзі Л. А. Пола “Сердита молода людина” (1951 p.), об’єднав митців “покоління 50-х років” (або, як назвали їх пізніше, “дітей війни”). Із “сердитим”» героєм англійський читач уперше познайомився в 1953 році, коли друкуються романи “Щасливчик Джим” К. Еміса та “Поспішай униз” Дж. Вейна. Свого найбільшого поширення термін набув у 1956 р., після прем’єри п’єси Дж. Осборна “Озирнись у гніві”, цієї “сердитої п’єси сердитого молодого автора” (за словами її рецензента), чи не найбільш характерного й відомого твору всієї течії.

Спільним для романів і драм “сердитих молодих людей” є місце дії – англійська провінція, авторська настроєність та інтонація твору – завжди особиста, іронічна, навіть цинічна, прагнення до найповнішої вірогідності, підкреслена особистісна основа твору. Але головним, що об’єднує “сердитих” письменників, є їх герой, що став новим літературним типом. Це тип молодої людини (найчастіше за все – плебея), яка здобула освіту і “пробилася” до нового середовища, воро­жого для неї. Герой “сердитих” розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, “повстає” проти суспільства, в якому йому не знаходиться місця. Він роздратований інтересами та ідеалами людей, що оточують його, ненавидить істеблішмент, накидається на систему моральних та інтелектуальних цінностей. Герой “сердитих молодих людей” – це, скоріше, “антигерой”: малосимпатичний, непривабливий, галасливий, брутальний. Утім, нонконформістський бунт “сердитого” героя нерідко завершується конформізмом, сімейним і суспільним благополуччям, життєвими компромісами, примиренням із соціумом, проти якого повставав.

“Сердиті” автори, яких не цікавили заплутані фабули й розвиток зовнішніх подій, основну увагу приділяли правдивому зображенню післявоєнної молоді, стосункам героя і суспільства, психології післявоєнної молоді.

Дата добавления: 2014-01-07