П’ятий період (1668 – 1676)

Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз’єднання в одній державі. Гетьман Правобережного козацтва П. Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запоріжжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.

Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного.

Дем’ян Многогрішний перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668 – 1672). У 1669 р. уклав з Росією Глухівські статті:

- складалися з 27 пунктів, визначали права України на основі Березневих статей 1654 р;

- московські воєводи залишились лише в п’ятьох містах – Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації;

- реєстр 30 тис. чоловік;

- Гетьман мав право утримувати 1 тис. чол. найманого війська;

- податки збирались винятково козацькою старшиною;

- Гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами;

- значно обмежувався перехід селян у козацтво.

Восени 1669 р. П. Дорошенко укладає союзний договір з Туреччиною, отримує від султана титул санджакбея. Після вдалих воєнних дій разом з турками і татарами, укладає з Польщею в жовтні 1672 р. Бучацький мирний договір:

- Подільське воєводство відходило до Туреччини;

- визнавалася влада Петра Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині. З цих земель виводилися всі польські залоги.

- Польща зобов’язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тисяч злотих данини.

Починаючи з 1674 р. становище П. Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості здобуття незалежності, відвернулося від гетьмана. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округа. Падіння гетьманства П.Дорошенка у 1676 р. ознаменувало кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період.

Історичне значення Національно-визвольної війни 1648 – 1676 рр.

- зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

- призвела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. ХVІІІ ст.;

- вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

- сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

- збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

- сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.

Дата добавления: 2014-01-07