Третій період ( 1657 – 1663 рр.)

Корсунська рада ще за життя Б. Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І. Виговського гетьманом до повноліття Ю. Хмельницького, а згодом (у жовтні 1657 р.) – повноправним гетьманом. І. Виговський належав до шляхетського роду. Був викуплений Б. Хмельницьким з татарського полону, перейшов до нього на службу, був Генеральним Писарем. Розгромив промосковське повстання козаків (1658), яке очолювали полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, а під Конотопом прислані російські війська (1659).

Спирався на козацьку старшину, збільшував податки для рядових козаків і селян. У протистоянні з Росією взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження України до складу королівства. У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким: Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу речі Посполитої на правах автономії. Визнавалася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозволялося відкриття 2-х академій і без обмеження – шкіл і друкарень. З іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього, зменшувалася кількість козаків, руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького (1659 – 1663), сподіваючись, що він продовжить справу свого батька. У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані статті, які суттєво обмежували права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, Київська метрополія підпорядковувалася московському патріархату.

Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельницький пішов на укладання угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах.

Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступали проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Ю. Хмельницький склав булаву і постригся у ченці. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663 – 1665), який дотримувався пропольської орієнтації. На Лівобережжі «Чорна рада» надала владу кошовому отаману Запорізької січі Івану Брюховецькому (1663 – 1668), який зробив ставку на російський уряд. Брюховецький уклав з Москвою Батуринські статті, згідно з якими Україна зобов’язувалася:

- утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;

- повертати до Росії втікачів;

- упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;

- заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;

- вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.

У 1665 р. І. Брюховецький укладає Московські статті:

- українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя;

- Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами;

- обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження;

- кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов’язувався постачати їм власним коштом харчі;

- збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну;

- Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху.

Таким чином, українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

Четвертий період (1663 – 1668 рр.)

Росія і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир’я:

- припинялась польсько-московська війна 1654-1667 років;

- встановлювалося перемир’я на 13,5 років;

- під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

- в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусія з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;

- Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;

- Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;

- царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн. польських злотих (близько 200 тисяч рублів).

- Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії.

Боротьбу національно-патріотичних сил за об’єднання України очолив П. Дорошенко. 10.10.1665 р. обраний тимчасовим гетьманом Правобережжя, у 1666 р. – постійним. Після вбивства козаками І. Брюховецького, у червні 1668 р. військова козацька рада обрала його гетьманом об’єднаної України. Підтримував рядових козаків, зменшував податки для селян. Боровся за владу з іншими претендентами: із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, потім із М.Ханенком, який орієнтувався на Польщу і за її підтримки був обраний гетьманом Правобережжя (1670-1674).

Дата добавления: 2014-01-07