Другий період (1652 – 1657)

В цей час почало ускладнюватися міжнародне і внутрішнє становище України.

Восени 1653 р. відбувалася битва між українсько-татарськими та польськими військами біля м. Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак, кримський хан знову зрадив українську сторону і пішов на переговори з королем.

У цій ситуації гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що потрібно шукати нових союзників. Старшина і рядові козаки схилялися до союзу з Москвою. Зумовлювалося це приналежністю росіян і українців до православної віри, близькістю їх мов, культур.

Українська сторона, починаючи з 1648 р., неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва чекала, поки козаки й поляки виснажать одне одного.

У 1653 р. Б.Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який 11 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя. В Україну для переговорів з гетьманом було вислане спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.

18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники І.Богун та І.Сірко.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Московщини. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 р., звідки їх назва – «Березневі статті»:

- Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Московщини;

- влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар;

- передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;

- чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

- у містах зберігалося право на самоврядування;

- визнавалася самостійність української православної церкви;

- Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин із Польщею і Туреччиною;

- передбачалися спільні воєнні дії України і Московщини.

У 1656 р. цар уклав Віленський мир з поляками без усякої на те згоди українців. На зближення з Польщею Москва пішла з метою спільної боротьби проти Швеції, що значно посилила свої позиції в Прибалтиці. Гетьман відкрито звинуватив царя у порушенні Переяславської угоди, продовжував війну з Польщею і уклав союз з Семигородським князівством, вів переговори зі Швецією, яка обіцяла допомогти у створенні самостійної української держави. Відбулося загострення російсько-українських відносин. Але в критичний момент стосунків з Москвою, уражений звісткою про поразку україно-семигородського війська від Польщі, 27 липня 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Гетьман поховали в Суботові, у збудованій ним Іллінській церкві, де вже покоїлося тіло його старшого сина Тимоша.

Значення діяльності Б. Хмельницького.

Головна заслуга Хмельницького полягає у відродженні української державності. Б. Хмельницький:

- об’єднав всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення;

- спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності;

- першим виробив принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч;

- проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв статут «Статті про устрій Війська Запорізького», збагатив українське військове мистецтво;

- створив дипломатичну службу, що забезпечила визнання козацької України урядами інших, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.

Дата добавления: 2014-01-07