Загальні уявлення про водокористування

ЗМ 1.2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Тема 5. Значення водопідготовки і водокористування для життєдіяльності людства

Головна мета водного господарства полягає в забезпеченні якісною водою населення і господарського комплексу, у створенні сприятливих умов для функціонування всіх галузей економіки. Завдяки своїм властивостям вода є неодмінним учасником всіх технологічних процесів; без неї неможлива робота промисловості, транспорту, сільського господарства.

Вода - найбільш надійний і дешевий теплоносій: нею гріють, але нею ж охолоджують. Вода - джерело енергії і переносник вантажів. Незамінна вода і в побуті: без неї немислимі приготування їжі, особиста гігієна, відпочинок. Для промисловості вода є настільки ж необхідною, як вугілля, мідь, залізо та інші природні ресурси. Для виплавки 1 т чавуну і отримання з неї стали і прокату витрачається близько 300 м³ води, 1 т міді - 500 м³, на виробництво 1 т нікелю необхідно 4000 м³ води. Якщо щорічне світове споживання мінеральних ресурсів складає 7-9 млрд. т, то води витрачається 7-8 млрд. т щодобово.

Залежно від виду цільового призначення води її застосування протягом вже багатьох років було прийнято поділяти на водокористування та водоспоживання.

При водокористуванні вода, залишаючись у водоймах і водотоках, є середовищем або механічним джерелом енергії. Основними водокористувачами є: водний транспорт, лісосплав, рибне господарство, гідроенергетика.

Водоспоживання пов'язане із забором води з водойм і водотоків. Коло водоспоживачів дуже широкий - це промисловість, сільське господарство, комунально-побутові організації, підприємства громадських виробництв, залізничний транспорт і т.д. Водоспоживання від водокористування відрізняється не тільки безповоротним вилученням частини води, а й забрудненням природних вод поворотними стоками.

Разом з тим, слід зазначити, що поряд з широким використання в побуті понять «водокористування» і «водоспоживання», у сучасній професійній термінології в останні роки частіше використовується узагальнене поняття «водокористування», під яким розуміються всі види відносин до води, водойм, вододжерел.

Водокористувачами в Україні (згідно ст. 42 Водного кодексу України) можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, які встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень (Стаття 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III (1990-14) від 21.09.2000).

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Не належать до спеціального водокористування:

• пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);

• подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;

• усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);

• використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;

• вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;

• виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;

• видобуток корисних копалин і водних рослин;

• прокладання трубопроводів і кабелів;

• проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;

• інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

(Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III (1990-14) від 21.09.2000).

Для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам.

Водокористувачі мають право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.

У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду.

Згідно з Держстандартом 17.1.1.03-86 водокористування класифікується за такими ознаками:

— за цілями водокористування — господарсько-питне, комунально-побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного господарства, для водного транспорту та лісосплаву, для лікувальних та курортних потреб тощо;

— за об’єктами водокористування — поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;

— за способом використання — з вилученням води та з її поверненням, з вилученням води без повернення, без вилучення води;

— за технічними умовами водокористування — із застосуванням технічних споруд, без застосування споруд.

Таким чином, вода широко використовується в побуті, промисловості, енергетиці, сільському господарстві і т.д.

У залежності від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.

До І категорії відносяться водні об’єкти, що використовуються як джерела централізованого або нецентралізованого господарсько-питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До II категорії відносяться водні об’єкти для культурно-побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.

Вимоги щодо складу та властивостей води регламентуються в залежності від категорії водних об’єктів.

При водокористуванні має місце водоспоживання, котре може бути безповоротним, повторним, оборотним. З метою раціонального використання води запроваджено норми споживання води на одного мешканця та на умовну одиницю продукції, характерну для підприємств кожної з галузей промисловості. У районах з обмеженими водними ресурсами слід дотримуватися водогосподарського балансу, котрий передбачає порівняння водокористування з потенційними ресурсами водних басейнів.

За характером використання води системи водопостачання поділяються на прямоточні, послідовні, оборотні, підживлювальні.

Прямоточна вода використовується у виробничому процесі один раз, після чого скидається у водоймища або у каналізацію.

Послідовно використовувана вода споживається в декількох технологічних процесах.

Оборотна вода використовується у виробництві багатократно, з періодичним або неперервним її очищенням. На добре обладнаних підприємствах показник ступеня оборотного та послідовного водопостачання складає 30-90 %. При цьому слід враховувати і те, що спорудження водозворотних систем в 10 разів дешевше, ніж будівництво очисних установок відповідної потужності.

Навколо водозабору або іншого джерела водопостачання влаштовуються зони санітарної охорони, в котрих встановлюється особливий режим охорони вод від забруднення хімічними речовинами та шкідливими біологічними організмами, а також стічними водами.

Зона санітарної охорони поділяється на дві-три підзони. Перша підзона — строгого режиму з огородженнями, а інколи і зі спеціальною охороною. Ця зона обсаджується лісовими насадженнями, тут забороняється будувати, випасати худобу, будь-який вид діяльності, котрий може зумовити забруднення води.

Друга підзона має обмеження за видами діяльності, що спричиняють забруднення, здатні проникнути у водозабір; у ній забороняється розташовувати склади паливно-мастильних матеріалів (ПММ), тваринницькі ферми, застосовувати добрива.

Третя підзона — попереджувальна. У ній також обмежуються види діяльності, що викликають забруднення води.

Водопостачання здійснюється з водогонів, котрі поділяються на питні та технічні. З міського водогону вода може використовуватися для господарсько-питних потреб та гасіння пожеж. Допускається до 15% виробничих потреб у воді задовольняти з міського водогону, решту потреби у воді слід покривати, використовуючи технічні водогони.

Дата добавления: 2014-01-07