Системна трансформація України

Здійснюючи перехід до демократичного суспільства з соціально- орієнтованою ринковою економікою та плюралістичною політичною системою Україна зустрілася з цілим рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів, які суттєво ускладнили трансформаційний перехід. Головні з них такі.

Перехід до демократії здійснюється від тоталітарного суспільства, а тому охоплює надскладні завдання реформування не лише політичної системи а й усього суспільного ладу [5].

У політичній сфері трансформаційні процеси здійснюються в напрямах формування системи влади на правовій основі; забезпечення законодавчого, конституційного розвитку країни; вдосконалення системи виборів; створення інституту парламентаризму; реформування судової системи; формування інституту місцевого самоврядування; створення партійної системи і розвитку політичного плюралізму; функціонування незалежних засобів масової інформації; формування нової політичної еліти тощо. Ці трансформації відображають модернізаційну політичну стратегію суспільства – рух до демократії.

Незважаючи на багатоаспектність процесів демократичних трансформацій, їх слід розглядати як ланки єдиного глобального процесу демократизації, оскільки вони об'єднуються як спробами переходу від недемократичних форм правління до демократичних, так і деякими загальними факторами. Демократичні перетворення є, по суті, процесом руху до відкритого суспільства з властивими йому плюралізмом у політиці, економіці, культурі, розвиненими структурами громадянського суспільства і правової держави [16].

Україна є одною із пострадянських республік, де на відміну від деяких центральноєвропейських країн були повністю знищені приватна власність та приватна ініціатива. Внаслідок цього, економічні успіхи майже повністю залежать від уряду і даються йому найтяжче не лише з суб’єктивних але об’єктивних причин. Тоді як саме ці успіхи служать одним із найсуттєвіших факторів легітимізації нових правлячих еліт.

Отже економічний фактор дуже ускладнює процес демократичної стабілізації. З огляду на стратегічну роль України в збереженні СРСР імперський центр доклав максимум зусиль, щоб загальмувати її рух до демократії і незалежності. З цієї, а також низки внутрішніх причин Україна запізнилася з реформами на старті і опинилася в невигідному становищі, з точки зору конкуренції з іншими посткомуністичними державами.

Надалі колишня метрополія проявляла пильну увагу до всіх помилок і невдач українського керівництва та намагалася використати їх (спираючись на проросійські сили в Україні) для того, щоб зробити Україну більш поступливою щодо претензії Росії відігравати роль “консолідуючої сили” на т.зв. євразійському просторі, ослабити легітивність теперішньої влади в Україні, і, в решті решт, схилити українське суспільство до об’єднання з Росією, у межах нового “слов’янського” чи якогось іншого союзу. Це означає, що значну частину енергії молода держава мала витрачати на самозбереження, а її політичні діячі мусили проявляти обережність, щоб не спровокувати антидержавницькі сили [5].

Політичне, економічне і соціокультурне життя українського суспільства несе на собі значні відбитки тоталітаризму і колишнього напівколоніального статусу України, тривалої підлеглості її територій різним державам впродовж століть. Процес національної консолідації ще не завершений, а національна єдність, хоч і була підтверджена референдумом, який проводився у 1991 р. в екстремальних умовах кризи, є під знаком питання. Частині українців притаманне почуття меншовартості, у той час як почуття національної гідності, впевненості у своїх силах розвинені значно менше. Все ще спостерігається вплив тоталітарної політичної культури і панування принципів егалітаризму й етатизму у політичній свідомості значної частини населення [5].

З огляду на ці причини розмежування політичних сил у державі залишається багатомірним: країна поділена не лише за соціально-економічними, ідеологічними, але й за етнічними, регіонально-культурними, мовними ознаками; істотними є відмінності у зовнішньополітичних орієнтаціях різних політичних сил і регіонів. Наслідком є слабка і нестабільна партійна система, що не сприяє підвищенню авторитетності демократичного врядування.

Сила та підготовленість до керівництва перехідним процесом новою політичною елітою в статусі національно-патріотичної сили виявились не достатніми. Що сприяло збереженню влади, особливо в регіонах, у руках старої партійно-державної номенклатури. Вона перехопила державницькі та демократичні гасла і використала їх для зміцнення своїх позицій. Номенклатура не зацікавлена у радикальних змінах і тому суспільна трансформація в Україні носить суперечливий, непослідовний характер, і, на жаль, поки що зберігається перспектива зворотного руху. У політичному спектрі це знаходить відображення у порівняно великому впливові так званих “лівих сил”, які виступають проти ринкових і демократичних реформ, претендуючи на відновлення своєї влади у суспільстві.

Процес демократичної трансформації в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, у суб’єктивному плані утруднений перебільшеними сподіваннями щодо допомоги Заходу, недооцінкою складності необхідних змін у системі як політичних, так і економічних відносин, а також сили спротиву старої номенклатури, нерозумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації [5].

Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя переважної більшості пересічних громадян, чим далі, тим більше породжують відчуженість громадян від влади і спонукають їх проявляти неувагу до реформ у тому вигляді, в якому вони здійснюються.

Сукупність розглянутих суб’єктивних та об’єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню на теренах нашої держави політично спроможного і економічно розвиненого суспільства. Перехідній політичній системі України притаманні, поряд з демократичними ознаками, риси, що властиві олігархічним та охлократичним режимам. Це – вплив номенклатури, що нерідко об’єднується в клани, є схильна до корупції і залишається байдужою до суспільних інтересів; збереження командно-адміністративних методів управління; рекрутування частини правлячої еліти з маргінальних прошарків суспільства, які прагнуть швидкого підвищення свого соціального статусу і матеріального благополуччя. З цим пов’язана некомпетентність владних структур, неповага до закону, намагання неадекватними простими засобами негайно розв’язати проблеми, намагання використати настрої натовпу для реалізації вузькокорисливих інтересів. Нерозвиненими залишаються механізми стримувань і противаг у політичній системі [5].

Проте, незважаючи на труднощі, непослідовність і нерівномірність реформ, Україна не тільки задекларувала свій намір побудувати демократичне суспільство. Вона приступила до практичного втілення цього наміру в життя, подолавши декілька гострих політичних криз шляхом компромісів та взаємної поступливості супротивних сторін.

Вже прийнято Конституцію, що проголосила нашу державу правовою, соціальною, демократичною, отримано здобутки в трансформації економіки та впровадження її ринкових засад, завершено процес приватизації, створено клас крупних власників, закладено основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій та інших сферах економіки, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. У суспільно-політичному житті відбулася демо­но­­полізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, існують осередки громадянського суспільства – громадські об’єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні друковані та інтернет-видання. Отже, Україна в цілому виконала завдання першої і, частково, другої фази посткомуністичної трансформації.

Проте вона продовжує суттєво відставати не тільки від Польщі, Чехії, Угорщини але й від Болгарії, Латвії, Румунії і навіть Росії у галузі розвитку ринкових відносин в економічній сфері. Все ще чекають на своє розв’язання такі завдання, як усунення невиправданого державного контролю за діяльністю суб’єктів економічного життя, залишається неусталеною правова база відносин власності і підприємництва тощо. Цей перелік перспективних завдань можна продовжувати [5].

Але надолужити відставання у проведенні реформ – це надскладне завдання, яке ще має розв’язати українське суспільство.

Отже для того, щоб системні зміни набули цілеспрямованості і успішності, вони не тільки мають бути послідовними – для них неохідно створити певні передумови. Серед таких передумов важливими є відповідний рівень національної єдності і «волі до демократії», а також реальна боротьба за неї.

ВИСНОВКИ

Під політичним процесом розуміють сукупність суб’єктів політичних відносин, які забезпечують функціонування і розвиток політичних систем. Структурними елементами політичного процесу виступають різні процеси, а саме: формування цілей і завдань політичних структур; конституювання й організація політичних інститутів; прийняття і виконання управлінських рішень; контроль і підтримка функціонування політичних інститутів.

Політична діяльність є специфічною формою активного ставлення до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання за допомогою фактора влади. Політичну діяльність складають наступні елементи: політичне керівництво державою і суспільством; політичне функціонування; політична участь громадян; політичний маркетинг.

Ефективність політичного функціонування є фактична результативність діяльності основних владних структур та політичних лідерів, що вимірюється ступенем виконання ними найважливіших функцій управління відповідно до вимог і сподівань найвпливовіших соціальних груп, їх здатністю зберігати систему управління, сприяти економічному зростанню та технологічному прогресу, задовольнити усвідомлені потреби більшості населення.

Політичний процес в Україні спрямований на розбудову інститутів незалежної держави та їх трансформацію з посткомуністичних у демократичні.

Політичний процес в Україні на сучасному етапі характеризується прискоренням процесу демократизації. Але незба-лансована політична система провокує конфлікти насамперед між інститутом Президента і урядом, а також між урядовою коаліцією й опозицією. Крім цього, посилилися конфлікти між політико-владними інститутами і різними соціальними групами з приводу справедливого розподілу ресурсів і встановлення цивілізованих соціальних стандартів у сферах нарахування зарплат, пенсій, надання адміністративних послуг.

Дата добавления: 2014-01-07