Формування колективу (групи)

Мала група- небагаточисельна група людей, які об'єднані за­гальною соціальною діяльністю, що знаходяться в безпосередньому спілкуванні, сприяють виникненню емоційних відносин, виробленню групових норм і розвитку групових процесів. Ознаки малої групи.

ПСИХОДІАГНОСТИКА МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН

Тема 13. Психодіагностика міжособистісних взаємин.-2г.

Модуль ІІІ. Психодіагностика свідомості і міжособистісних стосунків.

План.

1. Соціально-психологічні явища в групі.

2. Систематизація методик.

3. Методики діагностики міжособистісних взаємин.

Логіка викладу: міжособистісні відношення в групі, види груп, мала гру­па, ознаки малої групи, психологічне вивчення групи, методи, система­тизація методик, методики діагностики міжособистісних відносин.

Для людини не існує важчого покарання, ніж належати в суспільстві тільки самому собі і за­лишатися абсолютно непримітним. В.Цжеймс

1. Соцільно-психологічні явища в групі

Розглядаючи міжособистісні взаємини в якості об'єкта психодіагностики, виникає не­обхідність звернутися до групових процесів, які визначають особливості внутрігрупового життя. Оскільки спілкування і взаємодія лю­дей, як правило, відбуваються в малій групі, ми зупинимося на ок­ремих її характеристиках, які розглядає спеціальна галузь знань соціальної психології - групова динаміка.

Виділяють декілька різновидів груп:

* умовні і реальні;

* постійні і тимчасові;

* великі і малі.

Реальні групи людей існують реально як спільноти в деякому просторі і часі, характеризуються тим, що її члени зв'язані між со­бою, здебільшого це малі групи.

1. Просторова і часова присутність.

Ця присутність людей дає можливість особистих контактів, які включають такі аспекти спілкування: інтерактивні, інформаційні, перцептивні.

2. Наявність постійної цілі спільної діяльності.

Як правило, виділяють такі види цілей: ближні перспективи, вторинні цілі, (інтереси факультету, університету) і дальні перспек­тиви.

3. Наявність в групі організуючого начала (лідер, керівник, ста­роста в групі тощо).

4. Розподіл і диференціація персональних ролей.

5. Наявність емоційних відносин між членами групи, які впли­вають на групову активність можуть призводити до розподілу групи на підгрупи.

6. Вироблення специфічної групової культури — норми, правила, стандарти життя, поведінка.

Психологічні характеристики групи: групові потреби, групові думки, групові цінності, групові норми, групові цілі.

Загальні закономірності розвитку групи:

1. Група буде структуруватися.

2. Група розвивається (прогрес чи регрес).

3. Флуктуація, зміна місця людини в групі. За психологічними характеристиками розрізняють: групи член­ства і референтні групи (еталони).

1 етап. Характеризується соціально-психологічною адаптацією, тобто активним пристосуванням до групи, засвоєнням норм, вимог, традицій життя тощо.

2 етап. Формуються міжособистісні взаємини, виявляються орга­нізатори колективної діяльності. Тепер вимоги до колективу пред'яв­ляє не тільки педагог, але й актив. Знання структури неформальних взаємин значно полегшує розуміння внутрішньогрупової атмосфери і дозволяє знаходити найбільш раціональні шляхи впливу на ефек­тивність групової роботи.

Психологічне вивчення групи включає:

1. Оцінку групових соціально-психологічних процесів: процеси групового цілепокладання, спільні дії, спрацьованість, керівництво

ДІЯЛЬНІСТЮ.

2. Спілкування (міжособистісне, сприймання, реформування, взаємодія, групоутворення, рольова диференціація, згуртованість, конфлікти, реалізація групових санкцій).

3. Внутрішньоколективну поведінку окремих членів групи: кон-формність, лідерство, відхилення у поведінці, соціально-психологічна адаптація, групове самоствердження.

4. Оцінку динамічної структури колективу (групи): структура комунікацій, функціонально-рольові взаємозв'язки, емоційні міжосо-бистісні переваги.

5. Оцінку групових соціально-психологічних утворень: групові потреби, груповий інтерес, групові норми і цінності, мікрогрупи, традиції, соціально-психологічний клімат та ін.

2.Систематизація методик

Сфера міжособистісних взаємин надзвичайно широка. Вона охоплює практично весь діапазон існування людини, починаючи від її відношення до соціальних груп і закінчуючи інтимними і діадними взаєминами. Можна стверджувати, що люди­на, будучи самотньою, продовжує опиратися в своїх думках і діях на свої уявлення про оцінки, які значимі для інших. В цьому плані створені і до цього часу зберігають свою теоретичну і практичну цінність психологічні теорії, в яких статус головних її складових приписується міжособистісним взаєминам.

В наш час у психології існує величезна кількість конкретних методичних прийомів дослідження міжособистісних відносин. Це ціл­ком зрозуміло, беручи до уваги як велику феноменологію міжосо­бистісних відносин, задачі, які вирішуються окремими методиками, так і розбіжності в теоретичній оцінці сутності досліджуваного явища. Систематизація методик психодіагностики міжособистісних відносин можлива на різних підставах.

1. На підставі об'єкта (діагностика відносин між групами, внут-рігрупових процесів, діадних відносин тощо).

2. На підставі задач, що розв'язуються в дослідженні (виявлення групової згуртованості, спрацьованості, сумісності та ін.).

3. На підставі структурних особливостей використовуваних методик (опитувальники, проективні методики, соціометрія і т.ін.).

4. На підставі вихідної точки відліку діагностики міжособис­тісних відносин (методики суб'єктивних переваг, методики вияв­лення особистісних характеристик учасника спілкування, методики дослідження суб'єктивного відображення міжособистісних відносин тощо). Можливі, звичайно, й інші критерії систематики методик.

Необхідно відзначити, що критерії систематики важливі з тієї точки зору, що вони мають певне значення для оцінки адекватності методики тому чи іншому конкретному дослідженню і сприяють у виборі методики або категорії методик для конкретного дослідження. Зупинимося на цьому детальніше.

По-перше, об'єкт дослідження. Міжособистісні взаємини вияв­ляються у великій розмаїтості сфер людського буття, що істотно від­різняються між собою й у яких діють різні психологічні детермінанти. Тому застосування конкретних методик має свої межі, ігнорування яких призводить до «девалідизації» методики, необґрунтованості висновків. Так, соціометрія, адекватна для дослідження групи осіб, добре знайомих між собою, створить труднощі при інтерпретації результатів обстеження групи, у якій люди знаходяться на різних рівнях міжособистісного пізнання.

По-друге, задачі які розв'язуються в дослідженні. Від них за­лежать вимоги, що пред'являються до валідності використовуваних методик, до обсягу психологічних даних, що добуваються нею. Зрозу­міло, що дослідження, спрямоване, скажімо, на з'ясування суміснос­ті екіпажу вітрильного судна для тривалого плавання, припускає не тільки моделювання й аналіз міжособистісних відносин в умовах, максимально наближених до реальних, але й поглиблене вивчання мотиваційно-потребової сфери кожного з метою прогнозу і попере­дження міжособистісних колізій під час тривалого плавання. У той же час ці методики, застосовані для дослідження структури, згур­тованості відкритого для зовнішніх соціальних впливів колективу, дали б зайву і не цілком адекватну інформацію. В особливому по­ложенні знаходяться методики дослідження міжособистісних взає­мин у малих групах (скажімо, у сім'ї), використовувані для рішення задач психокорекційної роботи. Бажано, щоб вони були не такими, що тільки констатують, тобто розкривають картину існуючих взає­мин, але й евристичними, які дають психологу можливість розумін­ня суб'єктивного світу, досліджуваного у всій його складності, що розширюють діапазон психічної реальності як для психолога, так і для обстежуваної людини. У такому випадку вони виконують функ­цію введення в психокорекційну роботу, підготовляють клієнта для усвідомлення схованих, багаторівневих його взаємин з іншими особа­ми. До методик дослідження міжособистісних взаємин, застосовуваних для рішення задач психокорекційної роботи, звичайно не пред'яв­ляються дуже суворі вимоги щодо їх діагностичної і прогностичної валідності - вони служать для побудови робочих гіпотез, що у на­ступному уточнюються і верифікуються. У цій сфері дослідження з являються і нові вимоги до методик, такі як психокорекційний ефект самої процедури дослідження або, принаймні, відсутність нега­тивного впливу на клієнта (Бодальов О.О., Столін В.В., 1981). Вони також повинні сприяти встановленню гарного емоційного контакту психолога з клієнтом.

По-третє, структурні особливості використовуваних методик. Представляється, що на цей критерій варто особливо звернути ува­гу з погляду мотивації обстежуваного до тестування і його вікових характеристик. Окремі методики не припускають зростання мотива­ції до виконання завдання вже по самій суті своєї побудови. Більш за все це стосується до методик типу опитувальників. Об'ємні їхні варіанти (скажімо, тест ММРІ або СРІ) включені в тест-батарею в якості вступних, знижують мотивацію до дослідження і не тільки ускладнюють проведення обстеження, але і певним чином спотво­рюють його результати. З тієї самої причини вони незручні в тих випадках, у яких психологові необхідно забезпечити гарний особис-тісний контакт з обстежуваним. Що стосується вікових характерис­тик обстежуваних, то тут варто звернути увагу на ті випадки, коли методичний прийом, оригінальний або видозмінений, спочатку роз­роблений для конкретного віку, застосовується в більш широкому віковому діапазоні. Так, скажімо, процедури, засновані на рефлексії власних переживань, що вимагають усвідомлення власного суб'єк­тивного відношення до людей, експліцитного обґрунтування почут­тів і взаємин, малопридатні для дослідження дітей до підліткового віку.

По-четверте, вихідна точка відліку діагностики міжособистісних взаємин (тут маються на увазі ті психологічні параметри, на яких ґрунтується судження психолога про міжособистісні взаємини). Точки відліку при оцінці міжособистісних взаємин істотно відрізня­ються навіть у тих випадках, коли результати дослідження інтер­претуються в тих самих термінах. Для одних методик основними є показники міжособистісної привабливості, ситуації суб'єктивного вибору, для інших - глибинні мотиваційно-потребові характеристики кожного учасника взаємодії, для третіх - ситуаційні детермінанти поведінки і т.д. Різні точки відліку являють собою методичну реа­лізацію визначених теоретичних поглядів. Це необхідно мати на увазі для критичного осмислення інтерпретації одержуваних даних.

Необхідно відзначити й інше. Оцінка міжособистісних взаємин у різних підходах спирається на різні психічні детермінанти, що відносяться до різних рівнів психічного функціонування особистості. Через це зміст тестового матеріалу різних методик знаходиться на різній «віддаленості» від суджень психолога на основі даних до­слідження: на основі даних кваліфікованого спостереження, як і на основі спеціального опитувальника, можна встановити прагнення кожного члена групи до домінування. Однак у першому випадку ми маємо справу з інтерпретацією фактично сформованої ситуації, де домінування окремої людини являє собою результат взаємодії всіх членів групи, а в іншому - із суб'єктивними бажаннями або пред­ставленнями про себе й інших, з чого прямо не виводиться прогноз про положення цього індивіда у визначеній групі. З іншого боку, ма­ючи інформацію про реальну структуру взаємин у групі, неможли­во дати прогноз її розвитку без інформації про соціальну мотивацію кожного. Таким чином, дослідник завжди стає перед проблемою ви­бору «глибини» методики, що вимагає від нього точного усвідомлення того, на механізмах якої психологічної реальності побудована мето­дика. На наш погляд, критерій вихідної точки відліку є основним при організації дослідження і підборі методичних прийомів. Він доз­воляє уникнути змістовного дублювання одержуваних даних, струк-турувати дослідження з психологічних рівнів (наприклад, за схемою «взаємодія, що спостерігається - особистісні характеристики учас­ників інтеракції - суб'єктивне відображення соціальної ситуації»).

Дата добавления: 2014-01-07