Методики діаг­ностики між­особистісних взаємин

1. Діагностика міжособистісних взаємин на основі суб'єктивних переваг.

Традиційна методика цієї групи — соціометричний тест, запропонований Дж.Морено (1934). Його суть — суб'єктивні міжособистісні переваги (вибори) членів групи за визначени­ми сферами (наприклад, робота, відпочинок і т.ін.). На основі отри­маних членом групи числа суб'єктивних виборів визначаються ін­дивідуальний соціометричний статус індивіда (лідер, відкинутий, ізольований), структура міжособистісних взаємин, згуртованість гру­пи і т.д. Тому що ця методика широко представлена у вітчизняній літературі (Ольшанський В.Б., 1981; Волков І.П., 1970; Коломий­ський Я.Л., 1976 та ін.), на ній докладніше зупинятися не будемо. Метод дозволяє:

* визначити структуру міжособистісних відношень;

* визначити рівень авторитетності лідера, а також соціометч ричний статус кожного члена групи в структурі міжособистісних відношень;

* визначити наявність І склад мікрогруп.

Недоліком методики суттєвих переваг є те, що свідома оцінка внаслідок соціальних установок, відношення до самого процесу до­слідження чи внаслідок впливу психологічного захисту може суттєво змінюватися. Подібні недоліки мають методики ретроспекції.

Існує ряд модифікацій соціометричного тесту, зокрема аутосо-ціометричні методики, під якими розуміються такі засоби вивчення взаємин і їхнього усвідомлення, в яких обстежувані самі «вимірю­ють» взаємини людей один до одного і до себе (Данілін К.Є., 1981). Цікаві варіанти аутосоціометрії для дітей (Коломийський Я.Л., 1984). В аутосоціограмі обстежуваним дають лист, на якому зображені чотири концентричних кільця, їм пропонується помістити умовні позначки (або фотографії) товаришів, яким симпатизує більшість однолітків, у центральне коло; тих, кому симпатизують трішки мен­ше - у друге кільце і т.д. За даними аутосоціограми всіх членів групи можна визначити соціальний статус кожного. При цьому зазначе­ний показник більш достовірний у порівнянні зі звичайним соціоме-тричним статусом, тому що в цій процедурі обстежуваний показує своє ставлення не до частини своїх товаришів по групі, а до всіх її членів. На основі самовизначення обстежуваних методика виявляє передбачуваний, уявлюваний статус, а також показує тенденцію індивіда приписувати більшості членів групи визначений соціомет-ричний статус (соціометричну установку).

Головний недолік методик діагностики міжособистісних взаємин за допомогою суб'єктивних переваг, оцінки взаємин учасниками інтеракцій полягає в тому, що сам принцип такого підходу зіштовху­ється зі схожими методологічними проблемами, як і метод інтроспек­ції в загальній психології. Серед інших хочеться звернути увагу на ту обставину, що свідома оцінка внаслідок соціальних установок, відношення до самого процесу дослідження чи внаслідок впливу психологічного захисту (головним чином раціоналізації і реактив­них утворень) може кардинально змінитися. У цьому ж контексті з усією гостротою постає також проблема відображення емоційного відношення у свідомості людини. Тобто стає взагалі неясним, які са­ме психологічні реалії виявляють, скажімо, соціометричні техніки в кожному окремому випадку.

Зазначені обставини роблять зрозумілим прагнення соціальних психологів до пошуку непрямих засобів оцінки міжособистісних взаємин, що давали б можливість кількісно оцінити позитивне - не­гативне ставлення однієї людини до іншої.

2. Методики непрямої оцінки міжособистісних взаємин.

Методичні прийоми дослідження міжособистісних взаємин зас­новані на виявлених у соціальній психології закономірностях впливу емоційного відношення на невербальну поведінку, паралінгвістичні параметри.

Найбільш відомі методики, засновані на закономірностях прок-семічної поведінки людей. Головна їхня передумова полягає в тому, що вибір суб'єктом положення в просторі щодо іншої особи або групи осіб залежить від його міжособистісних взаємин: позитивне емоційне відношення виявляється у виборі більш близької відстані.

Засоби дослідження, засновані на феноменах «особистішого про­стору», можна розділити на три категорії: а) методики спостере­ження реальної ситуації; б) методики символічного моделювання реальної ситуації; в) проективні засоби.

Вважається, що методики спостереження реальної ситуації, дають найбільш достовірну інформацію про міжособистісні взаєми­ни. Класичною, найбільш типовою процедурою є схема досліджен­ня, у якій проксемічна поведінка двох людей фіксується спостеріга­чем або ж, у більш складних схемах, проксемічна поведінка членів групи записується на відеоплівку з наступним аналізом поведінки кожного (Peterson K, Draper D., Roscol В., 1982). Ілюстрацією еле­ментарної процедури може служити наступний варіант (Cronje E., Moller А., 1976): у кімнаті знаходяться стіл і два стільці, розташова­ні на досить великій відстані один від одного. Експериментатор, що сидить на одному зі стільців, просить обстежуваного сісти. Вільний вибір дистанції, що виявляється у виборі місця для розташування стільця (відстань між ним і експериментатором згодом вимірюється), пов'язується з психологічною ситуацією міжособистісних взаємин.

Методики символічного моделювання реальної ситуації досить різноманітні. В одній з них обстежуваному пропонується набір фо­тографій, на яких зафіксовано різне розташування столу і стільців. Обстежуваного просять вибрати з них ту, у якій відображено най­більш комфортне для нього розташування. Інші варіанти моделюван­ня припускають велику активність обстежуваного, у яких він сам повинен цілком структурувати ситуацію, самостійно розташовуючи символи або іграшки, що зображують людей і об'єкти певним чи­ном у просторі. Відповідно до методики, описаної Дж.Кют (Kuthe J., 1962), дитина складає вирізані фігури різних людей на оксамитовій Дошці. При порівнянні даних оцінюються лінійні відстані між роз­ташованими фігурами з відповідними даними досліджень за інши­ми психологічними методиками. При цьому емоційні відстані між людьми виражаються через лінійні відстані в символічній ситуації. Проективні засоби істотно не відрізняються від методичних прийомів моделювання, однак за своєю процедурою і стимульним матеріалом вони спрямовані на визначену сферу пізнання. Скажімо, методика Петерсона (1980) спрямована на вивчення сімейних взає­мин. До неї входять: модель кімнати (підлога кімнати маркірується поперечними лініями для зручності виміру відстані), іграшкові фі­гури членів родини. Дитина, граючи в «сім'ю» і розташовуючи пев­ним чином її членів, дає дослідникові матеріал для інтерпретації. У більшості випадків оцінка відстані між фігурами складає лише не­велику частину пояснювального матеріалу проективної методики, один його параметр. Він використовується в методиках, заснованих на ігровій діяльності (Gondor E., 1954), при інтерпретації малюнка сім'ї (Di Leo J., 1973), при структуризації відображених міжособистісних ситуацій (Gille K., 1959). Валідність проективних засобів у вимірі міжперсонального простору підтверджується в роботі Д.Едвардса (1980).

Крім методичних прийомів, заснованих на закономірностях прок-семічної поведінки, створюються процедури дослідження міжособис-тісних взаємин на основі особливостей паралінгвістичних компонен­тів мови, такесіки і контакту очей. Було показано, що саме контакт очей дозволяє судити про початок інтеракції; збільшення часу обо­пільного контакту очей говорить про більш теплі взаємини між партнерами (Argyle M., 1976).

Головний недолік методик непрямої оцінки міжособистісних взаємин у їхній нерозробленості, у тому, що вони дають порівняно вузьку інформацію. На практиці методи діагностики (наприклад, засновані на проксемічних феноменах) дуже близькі до методичних прийомів дослідження самих феноменів. Однак такий принцип оцінки міжособистісних взаємин вважається досить перспективним.

Дата добавления: 2014-01-07