Методи, спрямовані переважно на засвоєння спортивної техніки

Вступ

Київ – 2010

Лекція

Види податків та їх особливості.

Підприємства - суб’єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

ü прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

ü непрямі податки [податок на додану вартість, акцизний збір, мито];

ü збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

ü державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

ü два податки (комунальний податок і податок з реклами);

ü різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

ЗАСОБИ І МЕТОДИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ

План лекції:

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Засоби спортивної підготовки……………………………………………..3

2. Методи спортивної підготовки…………………………………………....4

2.1 Методи спрямовані переважно на засвоєння спортивної техніки……...6

2.2 Методи спрямовані переважно на розвиток рухових навичок………….8

Література……………………………………………………………………..14

Термін «засіб» походить від слова «середній», «серединний». Засіб – це те, що створено людиною для досягнення визначених цілей. До засобів фізичного удосконалення відносять фізичні вправи, різноманітні сили природи і гігієнічні фактори.

Фізичні вправи – це основний і специфічний засіб фізичного виховання, особливий вид рухової діяльності, за допомогою якого здійснюється спрямований вплив на тих, хто займається.

І. Засоби спортивної підготовки

Засоби спортивної підготовки — різноманітні фізичні вправи, що прямо чи опосередковано впливають на спортсменів, на удосконалення їх майстерності. Склад засобів спортивної підготовки формується з урахуванням особливостей конкретного виду спорту, що є предметом спортивної спеціалізації.

Засоби спортивного тренування - фізичні вправи умовно можуть бути поділені на чотири групи: загальнопідготовчі, допоміжні, спеціально-підготовчі, змагальні.

До загальнопідготовчих відносяться вправи, що служать всебічному фізичному і функціональному розвитку організму спортсменів. Вони можуть як відповідати особливостям обраного виду спорту, так і знаходитися з ними у певному протиріччі (при вирішенні задач всебічного і гармонійного фізичного виховання).

Допоміжні (напівспеціальні) вправи припускають рухові дії, що створюють спеціальний фундамент для наступного удосконалення в тій чи іншій спортивній діяльності.

Спеціально-підготовчі вправи займають центральне місце в системі тренування кваліфікованих спортсменів і охоплюють коло засобів, які включають елементи змагальної діяльності і дії, що наближені до них за формою, структурою, а також за характером якостей, що проявляються, і діяльністю функціональних систем організму.

Змагальні вправи припускають виконання комплексу рухових дій, які є предметом спортивної спеціалізації відповідно до існуючих правил змагань. Змагальні вправи характеризуються рядом особливостей. По-перше, при їхньому виконанні досягаються високі і рекордні результати; визначається граничний рівень адаптаційних можливостей спортсмена, якого він досягає в результаті застосування у своїй підготовці загальнопідготовчих, допоміжних і спеціально-підготовчих вправ. По-друге, самі змагальні вправи можна розглядати як найбільш зручні й об'єктивні наочні моделі резервних можливостей спортсмена (Лапутін, 1986).

Засоби спортивного тренування поділяються також за напрямом впливу. Виділяють засоби, переважно пов'язані з удосконаленням різних сторін підготовленості - технічної, тактичної і т.п., а також спрямовані на розвиток різних рухових якостей, підвищення функціональних можливостей окремих органів і систем організму.

ІІ. Методи спортивної підготовки

Під методами спортивної підготовки, варто розуміти способи роботи тренера і спортсмена,за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, уміннями і навичками, розвиваються необхідні якості, формується світогляд У практичних цілях усі методи умовно поділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. У процесі спортивного тренування всі ці методи застосовують у різних сполученнях. Кожен метод використовують не стандартно, а постійно пристосовують до конкретних вимог, обумовлених особливостями спортивної підготовки. При підборі методів варто стежити за тим, щоб вони строго відповідали поставленим завданням, загальнодидактичним, а також специфічним принципам спортивного тренування, віковим і статевим особливостям спортсменів, їхній кваліфікації і підготовленості. У спорті, де особливе місце приділяється зв'язку з практикою, а також у силу специфічних особливостей спортивної діяльності, основна роль приділяється практичним методам.

До словесних методів, що застосовуються у спортивному тренуванні, відносяться розповідь, пояснення, лекція, бесіда, аналіз і обговорення. Ці форми найчастіше використовують у лаконічному вигляді, особливо при підготовці кваліфікованих спортсменів, чому сприяє спеціальна термінологія, сполучення словесних методів з наочними. Ефективність тренувального процесу багато в чому залежить від умілого використання вказівок і команд, зауважень, словесних оцінок і роз'яснень.

Наочні методи, що використовуються в спортивній практиці, різноманітні й у значній мірі обумовлюють дієвість процесу підготовки. До них насамперед варто віднести правильний у методичному відношенні показ окремих вправ і їхніх елементів, що звичайно проводить тренер або кваліфікований спортсмен. У спортивній практиці широко застосовуються допоміжні засоби демонстрації - навчальні фільми, відеозаписи, макети ігрових площадок і полів для демонстрації тактичних схем, електронні ігри. Широко використовуються також методи орієнтування. Тут варто розрізняти як найпростіші орієнтири, що обмежують напрямок рухів, подолану відстань та ін., так і більш складні - світлові, звукові і механічні лідери, які дозволяють спортсменові одержати інформацію про темпоритмові, просторові і динамічні характеристики рухів, а іноді і забезпечити не тільки інформацію про рухи і результати рухів, але і примусову їхню корекцію.

Методи практичних вправ умовно поділені на дві основні групи:

1) методи, переважно спрямовані на засвоєння спортивної техніки, тобто на формування рухових умінь і навичок, характерних для обраного виду спорту;

2) методи, переважно спрямовані на розвиток рухових якостей.

Відокремлення першої групи обумовлене тим, що в будь-якому виді спорту, особливо в складнокоординаційних, єдиноборствах та іграх, технічна підготовка є складним і постійним процесом або засвоєння нових елементів, зв'язок, прийомів (фігурне катання, стрибки у воду, акробатика, спортивна і художня гімнастика, єдиноборства, ігри), або удосконалення техніки з відносно стабільною структурою рухів (циклічні і швидкісно-силові види спорту).

Потрібно враховувати, що засвоєння спортивної техніки практично завжди припускає одночасне оволодіння тактикою застосування технічних прийомів і дій у змагальних умовах. Особливо це характерно для єдиноборств, спортивних ігор, велосипедного спорту, гірськолижного спорту, у яких оволодіння тим або іншим технічним прийомом (наприклад, прийомом у боротьбі або баскетболі) неодмінно припускає і вивчення тактики застосування цього прийому в умовах змагань.

Широкий арсенал і різноманітність фізичних навантажень, характерних для другої групи методів, розвивають не тільки фізичні якості, але й удосконалюють техніко-тактичну майстерність, психічні якості. Обидві групи методів тісно взаємопов’язані і взаємозалежні, застосовуються в нерозривній єдності, у сукупності забезпечують ефективне вирішення задач спортивного тренування (Шапкова, 1981; Martin et al., 1991).

Варто виділяти методи розучування вправи в цілому і по частинам.

Розучування руху в цілому застосовується при засвоєнні відносно простих вправ, а також складних рухів, поділ яких на частини неможливий. Однак при освоєнні цілісного руху увага тих, хто займається, послідовно акцентують на раціональному виконанні окремих елементів цілісного рухового акту.

При розучуванні більш-менш складних рухів, які можна поділити на відносно самостійні частини, засвоєння спортивної техніки здійснюється по частинам. Надалі цілісне виконання рухових дій призведе до інтеграції в єдине ціле раніше засвоєних складових складної вправи.

При застосуванні методів засвоєння рухів як у цілому, так і по частинам, велика роль приділяється підвідним та імітаційним вправам.

Підвідні вправи використовуються для полегшення засвоєння спортивної техніки шляхом планомірного засвоєння більш простих рухових дій, що забезпечують виконання основного руху. Це обумовлюється подібною координаційною структурою підвідних і основних вправ. Наприклад, у тренуванні бігуна як підвідні вправи використовуються біг з високим підніманням стегна, біг із захлестом гомілки, дріботящий біг, біг стрибками та ін. Кожна з цих вправ є підвідною відносно бігу і сприяє більш ефективному становленню його окремих елементів: ефективного відштовхування, високого виносу стегна, зменшення часу опори, удосконаленню координації в діяльності м'язів-антагоністів та ін.

В імітаційних вправах зберігається загальна структура основних вправ, однак при їхньому виконанні забезпечуються умови, що полегшують засвоєння рухових дій. Як імітаційні вправи можуть бути використані педалювання на велоергометрі - для велосипедистів, імітація плавальних рухів - для пловців, робота на гребному тренажері - для веслярів і т.д. Імітаційні вправи дуже широко використовуються в удосконаленні технічної майстерності як новачків, так і спортсменів різної кваліфікації. Вони не тільки дозволяють створити уявлення про техніку спортивної вправи і полегшити процес її засвоєння, сприяти налагодженню оптимальної координаційної структури рухів безпосередньо перед змаганнями, але і забезпечують ефективну координацію між руховими і вегетативними функціями, підвищують ефективність реалізації функціонального потенціалу в змагальній вправі (Дячков, 1972; Шапкова, 1982).

Ефективність методів, спрямованих на засвоєння спортивної техніки, у вирішальній мірі залежить від кількості, складності й особливостей сполучення вправ, що застосовуються. При засвоєнні рухів, особливо складних у координаційному відношенні, дуже важливо підібрати сукупність вправ, об'єднаних спільністю програми, вихідних положень, підготовчих і основних дій, які відрізняються лише координаційною складністю. При цьому засвоєння кожного складного технічного прийому припускає наявність великої кількості вправ різної складності, пов'язаних у єдиний дидактичний ланцюг. У випадку раціонального підбору і розподілу вправ у цьому ланцюзі вдається забезпечити планомірний процес засвоєння спортивної техніки із широким використанням можливостей позитивного переносу рухових навичок, при якому засвоєння нової вправи спирається на широкий фундамент попередніх умінь і навичок (Гавердовський, 1991).

Ефективність методів навчання прямо пов'язують з підбором вправ на основі їхніх структурних відношень і відповідних їм методичних прийомів. Як основні прийоми, розроблені на матеріалі одного з найбільш складних у технічному відношенні видів спорту - спортивної гімнастики, рекомендуються наступні:

• включення — введення раніше добре засвоєного руху до складу нової рухової дії;

• екстраполяція — ускладнення руху шляхом кількісного нарощування ознаки, уже включеної в рух;

• інтерполяція — засвоєння нової вправи на базі вже засвоєних більш легкої і більш важкої вправ, коли потрібне формування проміжної за складністю навички.

Дата добавления: 2014-01-07