Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Методи, спрямовані переважно на розвиток рухових навичок




Найважливішим показником, що визначає структуру практичних методів тренування, є те, чи має вправа в процесі однократного використання даного методу безперервний характер або дається з інтервалами для відпочинку, виконується в рівномірному (стандартному) або перемінному (варіативному) режимі.

У процесі спортивного тренування вправи використовуються в рамках двох основних методів - неперервного й інтервального. Неперервний метод характеризується однократним неперервним виконанням тренувальної роботи. Інтервальний метод передбачає виконання вправ з регламентованими паузами відпочинку.

При використанні обох методів вправи можуть виконуватися як у рівномірному, так і в перемінному режимах. У залежності від підбору вправ і особливостей їхнього застосування тренування може носити узагальнений (інтегральний) і вибірковий (переважний) характер. При узагальненому впливі здійснюється паралельне (комплексне) удосконалення різних якостей, що обумовлюють рівень підготовленості спортсмена, а при вибірковому - переважний розвиток окремих якостей. При рівномірному режимі використання кожного з методів інтенсивність роботи є постійною, при перемінному - варіативною. Інтенсивність роботи від вправи до вправи може зростати (прогресуючий варіант) або неодноразово змінюватися (варіативний варіант).

Неперервний метод тренування, що застосовується в умовах рівномірної роботи, в основному використовується для підвищення аеробних можливостей, розвитку спеціальної витривалості до роботи середньої і великої потужності. Як приклад можна привести веслування на дистанціях 5000 і 10 000 м з постійною швидкістю при частоті скорочень серця 145-160 уд/хв, біг на дистанціях 10000 і 20000 м при такій же частоті серцевих скорочень. Зазначені вправи будуть сприяти підвищенню аеробної продуктивності спортсменів, розвитку витривалості до тривалої роботи, підвищенню її економічності.

Можливості безперервного методу тренування в умовах перемінної роботи значно багатоманітніші. В залежності від тривалості частин вправи, що виконуються з більшою чи меншою інтенсивністю, особливостей їхнього сполучення, інтенсивності роботи при виконанні окремих частин, можна домогтися переважного впливу на організм спортсмена в напрямку підвищення швидкісних можливостей, розвитку різних видів витривалості, удосконалення окремих здібностей, що визначають рівень спортивних досягнень у різних видах спорту.

У випадку застосування варіативного методу можуть чергуватися частини вправи, що виконуються з різною інтенсивністю або ж з різною інтенсивністю і тривалістю. Наприклад, при пробіганні на ковзанах дистанції 8000 м (20 кіл по 400 м) одне коло пробігається з результатом 45 с, наступне з довільною швидкістю. Така робота буде сприяти розвитку спеціальної витривалості, формуванню змагальної техніки, підвищенню аеробно-анаеробних можливостей. Висхідний варіант пов'язаний з підвищенням інтенсивності роботи по мірі виконання вправи, а нисхідний - з її зниженням. Так, пропливання дистанції 500 м (перший стометровий відрізок пропливається за 64 с, а кожен наступний - на 2 с швидше, тобто за 62, 60, 58 і 56 с) є прикладом застосування висхідного варіанту; пробігання на лижах 20 км (4 кола по 5 км) з результатами відповідно 20, 21, 22 і 23 хв - нисхідного варіанту.

Інтервальний метод тренування, що припускає рівномірне виконання роботи, широко застосовується в практиці спортивного тренування. Виконання серії вправ однакової тривалості з постійною інтенсивністю і строго регламентованими паузами є типовим для даного методу. Як приклади, можна привести типові серії, спрямовані на розвиток спеціальної витривалості: 10x400 м - у бігу і бігу на ковзанах, 10x1000 м - у веслуванні і т.п. Прикладом варіативного варіанту можуть служити серії для розвитку спринтерських якостей у бігу: 3x60 м з максимальною швидкістю, відпочинок – 3-5 хв; 30 м з ходу з максимальної швидкістю; повільний біг 200 м. Прикладом висхідного варіанту є комплекси, що припускають послідовне проходження відрізків зростаючої довжини (пробігання серії 400 м + 800 м + 1200 м + 1600 м + 2000 м) або стабільної довжини при зростаючій швидкості (6-тикратне пропливання дистанції 200 м з результатами 2 хв 14 с, 2.12, 2.10, 2.08, 2.06, 2.04). Нисхідний варіант припускає протилежне сполучення: послідовне виконання вправ зменшуваної довжини або виконання вправ однакової тривалості з послідовним зменшенням їхньої інтенсивності.

В одному комплексі можуть також сполучатися висхідний і нисхідний варіанти. Як приклад може бути представлений комплекс, що широко застосовується для розвитку спеціальної витривалості в плаванні на дистанцію 1500 м: 600 м, відпочинок 30-40 с; 400 м, відпочинок 20-30 с; 200 м, відпочинок 15 с; 100 м відпочинок 10 с; 50 м, відпочинок 5 с; 50 м (швидкість 85-90 % від максимально можливої на відповідному відрізку). У цьому випадку від одного повторення до іншого планомірно зростає швидкість плавання й зменшується довжина відрізків.

Виконання вправ з використанням інтервального методу може носити безперервний характер (наприклад, 10x800 м - у бігу, 6x5 км - у лижному спорті і т.п.) або серійний 6х(4х50 м) у плаванні, 4х(4х300-400 м) - у велосипедному спорті (трек) і т.п.

В якості самостійних практичних методів прийнято також виділяти ігровий і змагальний.

Ігровий метод передбачає виконання рухових дій в умовах гри, в межах характерних для неї правил, арсеналу техніко-тактичних прийомів і ситуацій.

Застосування ігрового методу забезпечує високу емоційність занять і пов'язане з вирішенням завдань у ситуаціях, що постійно змінюються; ефективне при наявності різноманітних техніко-тактичних і психологічних завдань, що виникають у процесі гри. Ці особливості ігрової діяльності вимагають від тих, хто займається, ініціативи, сміливості, наполегливості і самостійності, вміння керувати своїми емоціями і підкоряти особисті інтереси інтересам команди, прояву високих координаційних здібностей, швидкості реакції, швидкості мислення, прийняття оригінальних і несподіваних для суперників технічних і тактичних рішень. Усе це визначає ефективність ігрового методу для вирішення завдань, що відносяться до різних сторін підготовки спортсмена.

Однак дієвість ігрового методу не обмежується вирішенням завдань, пов'язаних з підвищенням рівня підготовленості спортсменів. Не менш важлива його роль як засобу активного відпочинку, переключення на інший вид рухової діяльності з метою прискорення і підвищення ефективності адаптаційних і відновних процесів, підтримки раніше досягнутого рівня підготовленості.

Змагальний метод припускає спеціально організовану змагальну діяльність, що у даному випадку виступає як оптимальний засіб підвищення результативності тренувального процесу. Застосування даного методу пов'язано з високими вимогами до техніко-тактичних, фізичних і психологічних можливостей спортсмена, викликає глибокі зміни в діяльності найважливіших систем організму і тим самим стимулює адаптаційні процеси, забезпечує інтегральне удосконалення різних сторін підготовленості спортсмена.

При використанні змагального методу варто широко варіювати умови проведення змагань для того, щоб максимально наблизити них до тих вимог, що у найбільшій мері сприяють вирішенню поставлених завдань.

Змагання можуть проводитися в ускладнених або полегшених умовах відносно тих, що характерні для офіційних змагань.

Як приклади ускладнення умов змагань можна привести наступні:

• проведення змагань в середньогір’ї, в умовах жаркого клімату, при несприятливих погодних умовах (сильний зустрічний вітер — у велосипедному спорті, «важка» лижня — у лижному і т.д.);

• змагання зі спортивних ігор на полях і майданчиках меншого розміру, при більшій кількості гравців у команді суперників;

• проведення серії сутичок (у боротьбі) або боїв (у боксі) з відносно невеликими паузами проти декількох суперників;

• змагання зі спортивних ігор і єдиноборств з «незручними» суперниками, що застосовують незвичні техніко-тактичні схеми ведення боротьби;

• застосування в процесі змагань снарядів, що більш важчі, ніж звичайно (у метанні молота, штовханні ядра), обмеження дихальних циклів у циклічних видах спорту.

Полегшення умов змагань може бути забезпечено:

• плануванням змагань на дистанціях меншої довжини в циклічних видах, зменшенням тривалості боїв, сутичок - у єдиноборствах;

• спрощенням змагальної програми у складнокоординаційних видах;

• використанням полегшених снарядів - у метаннях, зменшенням висоти сітки - у волейболі, маси м'ячів - у водному поло і футболі;

• застосуванням «гандикапу», при якому більш слабкому учаснику надається певна перевага - він стартує трохи раніше - у циклічних видах, одержує перевагу в закинутих шайбах або м'ячах - у спортивних іграх і т.д.

Література

1. Анохин П.К. Очерки физиологии функциональных систем. — М.: Медицина, 1975. — 402 с.

2. Гавердовский Ю.К. Опыт трактовки ортодоксаль­ной дидактики в современном контексте обучения спортивным упражнениям //Теория и практика физи­ческой культуры. — 1991. — № 8. — С. 12—20.

3. Дьячков В.М. Совершенствование технического мас­терства спортсменов. — М.: Физкультура и спорт, 1972. — 231 с.

4. Лапутин А.Н. Обучение спортивным движениям. — К.: Здоров'я, 1986. - 214 с.

5. Матвеев Л.П. Основы спортивной трениров­ки. — М.: Физкультура и спорт, 1977. — 280 с.

6. Платонов В.Н. Подготовка квалифицированных спортсменов. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 288 с.

7. Платонов В.Н. Закономерности и принципы системы спортивной подготовки. — М.: СААМ. — 1995. — С. 20—29.

8. Чернов К.Л. Принципы управления подготовкой спортсмена. — М.: Госкомспорт РСФСР, 1986. — 68 с.

9. Шапкова Л.В. Современные методы спортивной тренировки. Л.: ГИФК. им. П. Ф. Лесгафта, 1981. —12 с. Лекция (ч. 1-я), 1982. — 31 с. Лекция (ч. 2-я).

10. Berger J., Harre D., Riner I. Principles of athletic training //Principles of Sports Training. — Berlin: Sportverlag, 1982. — S. 73—78.

11. Martin D., Carl K., Lehnerti K. Handbuch Trainingstehre. — Schorndorf: Hoffmann, 1991. — 253 S.

12. Phitonov V.N. El entrenamiento deportivo. — Barselona: Paidotribo, 1995. — 322 p.

 

Лекцію підготував

Ст. викладач Шегімага В.Ф.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 900; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.