Національна культура та її основні компоненти

Культура — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, ви­ражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними ма­теріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, на­родностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер ді­яльності або життя (культура праці, політична культура, худож­ня культура);

у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд. населення. Серед усієї маси людей немає двох одна­кових, кожен має свої особливості. Окрім індивідуальних відмін­ностей, існують і групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, на­ціональні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група бере із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає їхньому духовному настрою, рівневі розвитку й можливостей. Регіональні і національні культури пов'язані між собою, впливаючи одна на одну. Разом з тим відчутною є потужна тенденція до збере­ження власної ідентичності національної культури.

Поняття «нація» зазвичай роз­глядають як історичну спільноту людей, що постає в процесі форму­вання спільності їхньої території, економічних зв'язків, літератур­ної мови, етнічних особливостей культури і характеру.

Складається з різних племен і народностей. Говорячи про національну культу­ру, зазвичай застосовують термін «цивілізація». Цей термін часто вживають як синонім культури або на позначення рівня, ступеня суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична цивілізація, сучасна цивілізація).

Основними компонентами національної культури є національ­на мова, традиції, звичаї, релігія.

Існують різні типи національних культур.

1) Західноєвропейська культура успадкувала 7 попередніх цивілізаційних досягнень і культуру декількох імперій. Єдиного куль­турного простору в Європі немає, вона розділена на Західну і Схід­ну. У Західній Європі культури народів, наприклад, Скандинавії та Середземномор'я значно різняться між собою. Машинна (техноген­на) цивілізація Заходу виникла як традиційний шлях розвитку. Людина Заходу — володар природи. «Екологізація» сучасної мо­делі техногенної цивілізації, заснованої на ідеї панування людини над природою, призвела до активного пошуку «точок дотикання» з національними культурами в різних регіонах планети. Але єв­ропейська культура прагне перетворити світ, а китайська, напри­клад, вважає світ «кращим з можливих» і панівною є ідея присто­суватися до нього.

Незважаючи на те, що Європу і Америку об'єднують деякі за­гальні проблеми, між їхніми культурами існують значні відміннос­ті. У США існує культ сили й успіху, там відчутна потреба в учи­телі, наставнику. Характерною ознакою північноамериканської культури є культ речей. Цей культ був створений переселенцями, які починали життя на порожньому місці. Ще однією ознакою аме­риканської культури є шанування професіоналізму, майстерності в будь-якій справі. В основі «великої американської мрії» лежить надія кожного американця виграти мільйон, а кожного чистильни­ка взуття стати президентом. У 70-80-х рр. XX ст. принципи індивідуалізму, незалежності і самостійності були обов'язковим атри­бутом успішної реалізації «американської мрії». Спосіб дій і навіть думок у американця не такий, як у європейця. Для американця як носія англосаксонської цивілізаційної традиції загальними цін­ностями є свобода і демократія, плюралізм, власність та ринкова економіка. Європейця турбує інший суб'єкт історії — народ, нація, національна меншина і т. ін. Американець віддає перевагу кар'єрі, а не родинним стосункам. У розумінні європейця в основі концеп­ції нації лежить цілісність етносу. Європейцям увесь час треба від­чувати себе в історії — історії сім'ї, народу, нації. Американцям як молодій нації не притаманне почуття історії.

2) Країни Стародавнього Сходу: Межиріччя, (Месопотамія), Індія, Китай — вважають колискою цивілізації. Ще у XII ст. Європа зна­ла, що вся влада і мудрість людини беруть початок на Сході. Тра­диційне, або східне, суспільство може вести один і той же спосіб життя століттями і навіть тисячоліттями. Але і на Сході існує кіль­ка культур. Надзвичайна стабільність соціальних умов Сходу йде на користь ефективності цивілізації. Прямою протилежністю йому є цивілізація Заходу. Характерною її ознакою є рухливість, різноманітність, мінливість.

Південноазійський вид культури існує на густонаселених територіях і містах. Тут культивується володін­ня своїм тілом і волею, що об'єднується з масовою схильністю до задоволень. Загибель одних східних культур і виникнення інших не змінює власне типу культури. Види діяльності, їх способи та ці­лі на Сході консервативні. Її основною культурною ідеєю є тради­ційні міфи, канонізовані стилі мислення. Для людини Сходу важ­ливе взаєморозуміння людини і природи, рівновага між людиною та її землею. Східна людина вважає себе частиною природи і ніколи не виокремлює себе з неї. Китайській культурі притаманний опти­містичний світогляд, спокійне ставлення до життя і смерті. Люди­на живе в єдиному Всесвіті, де між живими і мертвими наявний тісний зв'язок. Це єдиний світ, де небуття і буття взаємно пере­ходять і взаємно обумовлюють одне одного. На рівні повсякденної свідомості ця філософська мудрість виражається у різного роду обрядах, культі предків, вірі в існування померлих серед живих. Звідси і дивні, на думку європейця, звичаї, наприклад дарування труни небезпечно хворій людині. У Китаї так роблять на знак пова­ги і доброго ставлення. Смерть треба сприймати без страху, із задо­воленням. Помираючий подібний до людини, що вирушає в далеку подорож. Звідси і характерне для китайської культури уявлення про одвічну єдність світу.

Дата добавления: 2014-01-07