Концепція мережного суспільства

Однією з важливих рис сучасного суспільства є мережна логіка його розвитку, а це породжує концепцію „мережного суспільства”. Появу поняття „мережного суспільства” знаменує становлення нового підходу до вивчення соціальних явищ, адже соціальна комунікація якісно трансформується. „Інтегральні мережі комунікаційних взаємодій ЕОМ створили особливу форму розподіленої комунікації, яку виявилося можливим спроектувати на соціальну комунікацію”. Люди, включені в автоматизовані комунікаційні процеси, стали комунікаційно відтворювати цю систему в спілкуванні. Серед основних властивостей мережної комунікації можна виділити такі: багатоканальність, повторювана структура, неможливість зведення її тільки до передачі інформації. Швидке розширення можливостей інформаційно-мережної взаємодії, інформаційного керівництва можна вважати найважливішою біфуркацією в історії планетарного соціуму. Серед головних мереж останнього можна виділити мову, культуру і технології.

Потенціал мережних технологій різко посилився завдяки впровадженню результатів інформаційної революції. Мережі розглядаються як технічний і організаційний засіб, який існує у вигляді організаційної структури людства в епоху глобалізації. На думку Л. Козименко, саме різні мережі (переважно глобальні) створили систему відносин, необхідну для того, щоб породження знання стало самоцінним і смислоутворюючим заняттям (адже це є сутнісна риса інформаційного суспільства – на відміну від індустріального, де знання служило засобом для введення нових енергетичних джерел і децентралізації використання енергії у виробництві і розподілі). Тут маються на увазі фінансові, виробничі, торгові, спортивні мережі, мережі засобів масової інформації, кримінальні, Інтернету тощо. Вони складають єдину глобальну мережу.

Поява глобальних комп’ютерних мереж стала одним з важливих чинників переходу до інформаційного суспільства. Саме мережа дає можливість передачі інформаційно-насичених продуктів і послуг, на які постійно підвищується попит. Інтелект в умовах мережі набуває важливої якості – він стає мобільним.

Серед основних рис мережної організації виділимо такі, як:

- неієрархічність, децентралізація, переважно горизонтальна і (або) функціональна кооперація учасників;

- гнучкість, рухливість, мінливість форм і конфігурацій; легкість і швидкість створення і розпаду структур;

- відкритість мережі для „входу” і „виходу”; відносна загальнодоступність ресурсів мережі (перш за все – інформаційних);

- рівноправність учасників мережі незалежно від їх ролі, масштабу, ресурсів;

- унікальність мереж.

В основі сучасної глобально-мережної економіки лежать новітні електронно-інформаційні технології. Завдяки стрімкому розвитку інформаційно-комунікаційних технологій вперше в історії базовою одиницею економічної організації виступає не суб’єкт, а мережа. Отже, сучасній глобальній інформаційно-мережній економіці має відповідати і новий, також в своїй основі інформаційно-мережний соціокультурний тип певної цивілізаційної спільності, нові, пов’язані з нею суспільні, політичні і культурні форми.

Повною мірою комплексність мереж виявляється в планетарному масштабі, що стало можливим завдяки новій якості комунікативного ефекту. Мережі стають суб’єктами дій в глобальному масштабі. Соціальність у всій повноті своїх вимів перетворюється на мережу, причому суб’єкт-об’єктні відносини втрачають колишній опозиційний характер. Завдяки існуванню єдиної глобальної мережі, яка інтегрує в собі окремі соціальні мережі, планетарну цивілізацію можна іменувати мережним глобальним суспільством, в якому мережі створюють інформаційні канали.

Дата добавления: 2014-01-07