Склад витрат природозахисного призначення

План

План

Лекція 7. Позакласна робота з економіки

1. Цілі та форми позакласної роботи.

2. Економічний гурток.

3. Тиждень економіки в школі.

4. Шкільна олімпіада з економіки.

=1=

Позакласна робота з економіки є складовою частиною навчально-виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі, яка сприяє вирішенню важливих завдань в навчанні і вихованні учнів і дозволяє розумно організувати їх дозвілля. Економічна допитливість учнів із-за обмеженості часу не може повністю задовольнитися на уроках. Тому для багатьох учнів, які проявляють інтерес до економіки, позакласна робота представляє необхідне доповнення до навчальних занять.

Використовуючи в процесі позакласної роботи найрізноманітніші методи, розвиваючи і спрямовуючи ініціативу учнів, вчитель може зробити вивчення окремих питань економіки не тільки більш глибоким, але й цікавішим, прищеплювати їм навички науково-дослідницької роботи.

Позакласна робота розгортається на основі добровільності, ініціативи, активності і самостійної діяльності учнів.

Тематика в цілому, як і окремі види цієї роботи, не повинна бути нав'язана, а лише підказана вчителем. Роль вчителя - якнайбільше сприяти проявленню ініціативи учнів, спрямовувати її, підвищувати у них почуття відповідальності. Керівництво вчителя повинно бути настільки продуманим, щоб творчість самих учнів виступала на перший план.

Запити і інтереси учнів до економіки не породжуються самі по собі. Створення цих інтересів у учнів - справа вчителя. Можна стверджувати, що позакласна робота, будучи добровільною для учнів, є обов'язковою для вчителя економіки - вона служить засобом підвищення його педагогічної майстерності і в багатьох випадках може стати початком його науково-дослідницької діяльності.

Позакласна робота відрізняється від урочної цілями, змістом, організаційними формами і особливостями методики проведення.

Освітні цілі позакласної роботи - розширити світогляд і поглибити знання учнів з економіки, удосконалювати загальноосвітні і специфічні для економічної науки вміння учнів. Дані цілі досягаються шляхом включення у позакласні заняття позапрограмних питань і проблем економічної науки, а також за рахунок більш високого рівня і глибини розкриття програмного матеріалу.

Не обмежуючись межами навчального часу вчитель протягом проведення занять може широко залучати додатковий фактичний матеріал, який допомагає формувати нові уявлення про економічні процеси, вводити нові поняття, економічні терміни, розкривати нові види причинно-наслідкових зв'язків.

На позакласних заняттях учні удосконалюють вміння самостійно поповнювати знання із різноманітних джерел інформації. Готуючи анотації, реферати, доповіді за додатковою літературою, газетами, науковими журналами, учні удосконалюють вміння працювати з літературними джерелами: виділяти головну думку, відбирати факти для підтвердження теоретичних положень, складати плани і конспекти за текстом.

Велике значення позакласної роботи з географії і в розвитку пізнавальних здібностей учнів, бо вона допомагає формуванню самостійності, творчості, економічного мислення, пізнавального інтересу тощо.

Певну роль позакласна робота з економіки відіграє в профорієнтації учнів. На екскурсія і конференціях, присвяченим певним економічним питанням, учні знайомляться з різними професіями. Вчитель при підготовці конференції планує виступ спеціаліста з певної галузі, який розповідаючи про свій погляд на економічне питання або проблему, розширює уявлення учнів про власну професію, дозволяючи їм більш цілеспрямовано обрати майбутню спеціальність.

Особливості методики проведення позакласних занять полягають насамперед в більшій, ніж на уроці, самостійності учнів, у використанні ігрових ситуацій (вікторин, КВК, економічних моделюючих вправ), в широкому використанні комп'ютерних засобів. Якщо одним із стимулів навчання для учнів є гарна успішність з економіки, то у позакласній роботі на перший план виступає задоволення інтересу до розв'язання тих чи інших економічних проблем, можливість поповнити свої знання, розуміння своєї користі у виконанні доручень при підготовці позакласних заходів. Саме тому позакласні заняття не повинні походити на звичайний урок економіки ні за змістом, ні за методами навчання, ні за формами і місцем їх проведення. Вони можуть проходити як в кабінеті, так і поза його межами (на екскурсіях, в актовому залі школи, на олімпіадах тощо).

За своїм змістом, за формами організації і методам проведення позакласна робота різноманітна. Вона охоплює економічну підготовку і загальний рівень розвитку учнів, практичні вміння і навички, якими вони володіють і які можуть бути їм привиті.

Позакласна робота з економіки відрізняється різноманіттям форм: економічний гурток, економічна конференція, економічний вечір (в точу числі КВК), тиждень економіки, шкільна олімпіада з економіки,

=2=

Економічний гурток - одна із основних форм позакласної роботи з економіки. Однак, будучи основною організаційною формою позакласної роботи, гурток не можна розглядати як всеохоплюючу форму цієї роботи. Найбільш правильним слід вважати вміле поєднання гурткової форми з заходами масового характеру.

Мета гуртка - задовольнити пізнавальні інтереси учнів, які захоплюються економікою. Економічний гурток має постійний склад із учнів одного або двох паралельних класів. Найбільш прийнятна кількість учнів у гуртку - 15-20 осіб. При більшій кількості гуртківців вчителю важко приділити увагу кожному із них.

Організації гуртка може передувати проведення будь-якого позакласного заходу з економіки, наприклад економічного вечора, КВК або конференції, який повинен підвищити зацікавленість учнів економікою. Якщо ж на уроках певні учні виявили підвищену зацікавленість до економіки, то при організації гуртка вчитель може спиратись саме на них.

На першому організаційному засіданні обирають головуючого, раду гуртка, розробляють устав. Успіх роботи гуртка багато в чому залежить від ретельної розробки його плану, який складають на півріччя або навчальний рік. В плані повинні бути відображені всі види діяльності гуртка. При складанні плану вчитель повинен враховувати інтереси учнів, їх підготовленість до позакласної роботи. Для виявлення інтересів і вмінь учнів доцільно провести анкетування. Анкети містять перелік питань і проблем економічної науки, які пропонуються для вивчення в гуртковій роботі, а також питання щодо виявлення вмінь учнів рисувати, фотографувати, робити доповідь тощо. Учні підкреслюють в анкеті питання і проблеми, які зацікавили їх, тим самим допомагаючи визначити зміст тематики роботи гуртка. Тематика роботи економічного гуртка може мати різні напрямки, а може бути присвячена вивченню однієї економічної проблеми. В першому випадку в гуртку виділяють секції, наприклад: історія економічної думки, економіка країн світу, ефективний менеджмент, я - споживач, основи маркетингу тощо. Якщо економічний гурток працює над будь-якою однією проблемою, учні мають можливість вивчити її найбільш глибоко і цілеспрямовано. Наприклад, перспективи і проблеми економічного розвитку нашого регіону (області або адміністративного району, в межах якого розташована школа).

Заняття гуртків включають різноманітні види діяльності: повідомлення, реферати, доповіді, економічні ігри і вікторини. Всі ці види передбачають організацію позакласного читання науково-популярної літератури.

При всьому різноманітті видів діяльності економічних гуртків в методиці проведення занять можна виділити характерні особливості: вступне слово вчителя про мету даного заняття, виступ членів гуртка, читання інтересної статті з тематики дослідження, «хвилинка» цікавої економіки (вирішення ребусів, кросвордів тощо). Можна на засіданні гуртка проводити зустрічі гуртківців з представниками економічних професій (менеджер, товарознавець, фінансист, маркетолог і т.п.), оформлювати стінну газету, стенд, виготовляти наочність.

Заняття економічного гуртка в школі доцільно проводити один раз на два тижні, а отриманні на них завдання учні виконують самостійно.

Розглянемо особливості основних видів діяльності економічного гуртка.

Економічним повідомленням вважається усний виклад невеликих нарисів або описів найрізноманітнішого змісту, які мають безпосереднє відношення до економічної науки. Наприклад, про шляхи раціоналізації ведення економічного кругообігу, проблеми виробництва - зменшення витрат і збільшення доходів на конкретних прикладах. На одному занятті гуртка можна зробити не більше трьох повідомлень різних за змістом. Бажано, щоб повідомлення «розповідалось», а не читалось, що значно підвищує інтерес слухачів.

Економічна інформація відрізняється від повідомлення тим, що в ній викладаються найбільш нові відомості і дані. її можна умовно назвати економічними новинами. До неї відносять в першу чергу бізнес-новини і повідомлення про політичні події, які впливають на функціонування економіки нашої держави (законодавчі акти про зміни ставок оподаткування, законопроекти про рефінансування банківської системи, виділення дотацій будівельній галузі тощо). Матеріал для інформації береться виключно із ЗМІ, наприклад такі канали, як «Діловий канал», бізнес-канал «UBC» спеціалізуються на повідомленні останніх економічних, політичних подій як в нашій державі, так і в інших країнах світу.

Доповіді і реферати, на відміну від повідомлень і інформації, присвячують головним чином одному питанню і викладаються значно повніше.

Тематика доповідей і рефератів може бути дуже різноманітною. За своїм призначенням вони мають мету - детальніше ознайомити учнів із життям і працею видатних економістів минулого і сучасності лауреатів Нобелевської премії з економіки, розвитком грошово-кредитної і соціальної політики в Україні і світі, проблемами фінансово-бюджетної системи країни і т.п.

Доповіді і реферати, хоча і можуть мати спільну тематику, вже ж істотно відрізняються за прийомами підготовки. Реферати готуються переважно за одним джерелом інформації і є коротким викладом змісту цього джерела. Воші є необхідною підготовкою, яка полегшує роботу з написання доповіді. Учень привчається спочатку до конспектування змісту книги або наукової статті, після чого з меншими труднощами працює над декількома джерелами, якими він повинен користуватися при підготовці доповіді.

Робота над доповіддю значно складніше. Учень, який готує реферат, не складає план. Він керується тією послідовністю викладу, яка наводиться в літературному джерелі, над яким він працює. При підготовці ж доповіді спочатку складається план у відповідності до основної мети доповіді, потім добирається література до її основних розділів.

При підготовці доповіді учень повинен використати ряд джерел, прочитати декілька книг і наукових статей з теми, вміло відібрати відомості до кожного із пунктів плану.

Питання, вікторини і економічні ігри є досить близькими між собою видами діяльності у позакласній роботі з учнями. Головна їх мета полягає в тому, щоб внести в роботу гуртка елемент цікавості. В той же час ці види роботи повинні розвивати мислення учнів, їх кмітливість і цікавість, вміння порівнювати і зіставляти.

За своїм змістом економічні питання можуть бути досить різноманітними і відноситися до всіх областей економічних знань.

Умовно всі економічні питання можна поділити на три групи:

1) включає питання, відповіді на які пов'язані із вмінням учнів робити висновки і узагальнення, використовуючи вже отримані знання;

2) включає питання, відповіді на які спираються в основному на знання окремих фактів і даних, можливо випадково прочитаних або почутих від інших;

3) включає питання-загадки. Відповіді на них потребують від учнів вмінь і навичок, які набуваються ними в результаті тренувань на кмітливість.

Складання питань-загадок не викликає великих труднощів. Слід до цього привчати членів економічного гуртка. Можна навіть організувати гру на складання економічних питань-загадок.

Гуртківці, які накопичили достатній досвід підготовки і читання рефератів і доповідей, можуть приймати участь у проведенні такої форми позакласної роботи як економічна конференція. Конференція представляє собою певну суму доповідей і повідомлень, які присвячені одній комплексній темі. Готовлять доповіді декілька членів гуртка. Тематичні конференції потребують значної підготовчої роботи, вибору теми, розробки плану і переліку доповідей, виготовлення необхідної наочності.

Тема і план конференції повідомляються завчасно (бажано, у вигляді письмової об'яви), щоб члени гуртка могли підготувати виступи і питання.

Обираються для проведення конференції комплексні теми по найбільш актуальним питанням. Вся робота з підготовки конференції проводиться під керівництвом вчителя. За своїм характером і тематикою конференції відповідають рівню знань старшокласників.

Використовуючи економічні повідомлення, інформації, реферати, доповіді і конференції у позакласній гуртковій роботі, вчитель продовжує формувати і удосконалювати вміння учнів відбирати, аналізувати і узагальнювати необхідні дані і відомості, тобто працювати з економічною літературою і статистичними даними.

=3=

Тиждень економіки - це форма позакласної роботи, яка передбачає проведення після уроків протягом п'яти днів (або шести для загальноосвітніх навчальних закладів з шестиденним навчальним тижнем) тижня позакласних заходів з економіки, які організуються з метою зацікавити учнів економічною наукою.

Головною перевагою цієї форми позакласної роботи є можливість залучення значної кількості учнів до різних видів діяльності: участь в економічній конференціях, в екскурсіях, в конкурсах на кращий рисунок (наприклад, конкурс рисунків «Податки очима дітей»), твір, в економічних КВК і т.п.

Незважаючи на те, що в більшості шкіл економіка вивчається тільки в одинадцятому класі, вчитель при ретельному плануванні тижня економіки може максимально задіяти учнів всіх класів, починаючи з учнів початкової школи.

Наводимо орієнтовний план проведення тижня економіки в школі.

№	Назва заходу	Терміни	Клас	Відповідальні
	Відкриття тижня економіки Виступ «Підприємництво - вимога часу» на загальношкільних зборах Подорож в країну Економіка	Пн	8-11 1-4
	Радіогазета «Цікава економіка» Майстер-клас з організації ПП (виступ випускників школи)	Вт	1-11 9-11
	Виставка тематичних газет «У світі економіки» Відкриті класні години на тему «Я - споживач»	Ср	5-11 8-11
	Конкурс економічної реклами Конференція «Молодь у сфері підприємництва»	Чт	8-11 10-11
	Ділова гра «Презентація інвестиційного бізнес-проекту» Підведення підсумків тижня економіки	Пт	10-11 8-11

=4=

Шкільна олімпіаді - це одна з найважливіших форм позакласної роботи, яка сприяє розвитку пізнавальних інтересів учнів, підвищенню рівня економічної культури сучасної молоді, що неодмінно позитивно позначиться на загальному культурному рівні населення нашої країни. Чим вищий етап проведення олімпіади -тим більш вузьке коло його учасників, більші вимоги до рівня їх підготовки.

Економічні олімпіади можна вважати оглядом тих досягнень, яких добився вчитель у роботі з прищеплення учням інтересу до економічної науки, з виявлення економічних талантів.

При підготовці до економічних олімпіад вчитель одночасно вирішує дві задачі: як підвищити загальний інтерес учнів до економічних знань та як виявити тих із них, хто пов'язує своє майбутнє із застосуванням економічних знань, допомогти їм реалізувати відповідні здібності та розвинути здатність до самоосвіти. Найбільш вдячною є співпраця вчителя і учня, який вирішив присвятити себе економіці.

Для майбутніх учасників олімпіадних змагань важливими є такі якості, як уміння логічно мислити й складати план відповіді, концентрувати увагу на головному, не лякатися незнайомих ситуацій, розбірливий почерк тощо. Проте такі навички можна і розвинути, а тактику дій продумати.

Тематика економічних олімпіад повинна відповідати певним вимогам - виявити економічний світогляд учнів, тобто їх знання економіки, вміння застосовувати ці знання на практиці, рівень розвитку мислення. Ці вимоги повинні відповідати віку учнів, а також програмі шкільного курсу економіки.

В якій формі ефективно проводити шкільну економічну олімпіаду? Це можуть бути: завдання підвищеної складності, особливий вид нетрадиційного уроку, наприклад урок-змагання, урок-турнір, урок-конкурс і т.п. Важливо, щоб застосована вчителем форма проведення шкільної олімпіади носила не тільки і не скільки відбірний характер у виявленні учнів-ідерів і не була перевіркою набору засвоєних знань, а слугувала б пропагандою знань в умовах гри, змагального азарту і дозволила б визначити команду учнів для міського етапу олімпіади.

Як правило, в навчальному закладі олімпіади проводяться або між учнями одного класу, або - паралельних. Головними учасниками олімпіади, як правило, є члени економічного гуртка.

Задача вчителя економіки - зацікавити учня, залучити його до олімпіадного руху, не втратити унікальність мислення, розвити і прищепити певні навички.

Умови олімпіадних завдань оригінальні і потребують нестандартного рішення і високого рівня ерудиції. Для їх виконання на шкільному, міському (або районному), обласному етапах не вимагаються розширені знання з предмету на відміну від всеукраїнських і міжнародних олімпіад з економіки.

Як підготувати учнів до економічної олімпіади? Можна виділити такі підходи:

- проробка якнайбільшої кількості олімпіадних завдань минулих
років, вивчення економічної літератури;

- детальне додаткове вивчення тем шкільного курсу;
Важливо підтримати інтерес учнів до вивчення економіки і

дотриматись таких принципів роботи:

- принцип перший: ненав'язливість і добровільність. Особистість вчителя, його бажання і вміння зацікавити є поштовхом для початку занять;

- принцип другий: висока мотивація навчання. Бажання займатися напряму пов'язано з мотивацією учня. Приклад вдалих виступів старших товаришів на олімпіадах, конференціях, конкурсах і, на кінець, вступ до престижного вищого навчального закладу -достатня мотивація для занять. Зворотній зв'язок із батьками учня відіграє не останню роль. Учень — вчитель - батьки - це складові однієї команди;

- принцип третій: продуманість і систематизація занять.

Перших два принципи призвані зацікавити і мотивувати додаткові знання учня. Третій принцип визначає увесь хід підготовки. Правильно підібрані завдання, їх рівень складності і послідовність залежать від особистості учня. Його потрібно навчити різноманітним навичкам: оформлення роботи, перевірка і пошук рішення, необхідність угадати красиву ідею (зазвичай масковану автором завдання в умові) і т.п.

Гарні відповіді учнів на економічних олімпіадах є ярким показником стану викладання економіки в школі, а також рівня розвитку позакласної роботи. Для морального стимулювання вчителів області встановлюється й оголошується їх індивідуальний рейтинг, який враховує результати виступів учнів на обласному і всеукраїнському етапах олімпіади з економіки, а також рейтинг районів і міст обласного підпорядкування за результатами виступів на обласній олімпіаді впродовж останніх трьох років. Ведеться й публікується рейтинг областей за результатами виступів команд на всеукраїнському етапі з економіки.

1. Класифікація показників екологічності виробництва.

2. Система статистичних показників екологічності виробництва.

3. Комплексне оцінювання екологічності виробництва.

4. Екологізація стратегічного і маркетингового планування.

5. Склад витрат природозахисного призначення.

1. Класифікація показників екологічності виробництва.

Еколого-економічний аналіз виробництва підприємств-забруднювачів ґрунтується на системі показників та інформації, потрібних для прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері раціоналізації природокористування й охорони довкілля, екологізації та екологічності виробництва.

Екологізація – процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням довкілля та його поліпшення на різних рівнях.

Екологізація економіки – цілеспрямований процес перетворення економіки, пов'язаний зі зниженням інтегрального екодеструктивного впливу виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту.

Екологічність виробництва характеризує частку екологічних витрат у сукупних витратах виробництва конкретного виду продукції.

Важливим показником екологізації виробництва виступає екологоємність продукції, тобто сукупність екологічних витрат в одиниці вартості продукції.

Загальна класифікація еколого-економічних показників з метою оцінювання й аналізу екологічності виробництва (ЕВ) у промисловості подають за такими ознаками, які наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Класифікація еколого-економічних показників

Класифікаційна ознака	Види
1. За змістом	- натуральні; - натурально-вартісні; - вартісні; - локальні; - узагальнюючі.
2. За рівнем визначення	- загальнодержавний рівень; - регіональний рівень; - макрорівень; - рівень внутрішньовиробничих підрозділів підприємств.
3. За часовим інтервалом	- ретроспективні; - фактичні; - прогнозні; - поточні; - оперативні; - планові.
4. За об'єктом оцінювання	- виробництво в цілому; -виробництво конкретних видів продукції (послуг); - види (складові) виробничо-господарської діяльності
5. За характером використання	- регулюючі (дієві); - регулюючі (дієві); - допоміжні показники.

Коротка характеристика наведених еколого-економіних показників за класифікаційними ознаками.

1. За змістом еколого-економічні показники поділяють:

- натуральні – показники екологічності (екобезпечності) технологічних процесів, техніки (включаючи природозахисне устаткування), виробничо-господарської діяльності в цілому та її окремих складових. Наприклад, ступінь очищення промислових викидів, комплексність використання сировини (ресурсна ефективність виробництва), обсяги викидів (скидів) шкідливих речовин у довкілля та ін.;

- натурально-вартісні – еколого-економічний збиток у розрахунку на одиницю товарної продукції в натуральному вираженні, збиткоємність маси викиду (скиду), екологічний результат у розрахунку на одну гривню капітальних вкладень;

- вартісні – розмір економічного збитку в розрахунку на одиницю продукції у вартісному вираженні, повні екологічні витрати виробництва, екологічні платежі за забруднення довкілля;

- локальні – показники вимірюють окремий параметр ЕЕРВ і можуть бути основою формування інтегральних показників, а також використовуватися для аналізу впливу екологічних чинників (показників) на узагальнюючі результати виробничо-господарської діяльності;

- узагальнюючі – показники є головною, підсумковою і регулюючою оцінкою еколого-економічної ефективності технологічних процесів, забезпеченості підприємства основними природозахисними фондами, рівня впливу виробництва на довкілля і т.д.

2. За рівнем визначення:

- загальнодержавний рівень – аналізуються макроекономічні показники екологічної спрямованості;

- галузевий рівень – галузь розглядається в основному як сукупність підприємств, які об'єднуються за схожими характерними організаційно-технічними ознаками, оскільки сьогодні в основному відсутній дієвий галузевий організаційно-адміністративний розподіл матеріального виробництва;

- регіональний рівень – область, район;

- мікрорівень – підприємство;

- рівень внутрішньовиробничих підрозділів підприємств.

3. За часовим інтервалом:

- ретроспективні, поточні,

- фактичні,

- оперативні,

- прогнозні,

- планові.

4. За об'єктом оцінки:

- виробництво в цілому, окремі етапи відтворювальних процесів (виробничо-технологічні, переробні, організаційні, природоохоронні, ресурсозбережні та ін.);

- виробництво конкретних видів продукції (послуг);

- види (складові) виробничо-господарської діяльності підприємств (виробнича, інвестиційна та ін.).

5. За характером використання:

- регулюючі (дієві) - це показники, що безпосередньо застосовуються в процесі регулювання (управління) екологічності виробництва і якості довкілля, а також стану екосистем у процесі використання;

- індикаторні - показники, за допомогою яких може здійснюватися узагальнююча характеристика ЕВ у процесі аналізу;

- допоміжні показники забезпечують розрахунок комплексних, узагальнюючих еколого-економічних показників; можуть відігравати допоміжну роль при прийнятті складних, управлінських рішень.

2. Система статистичних показників екологічності виробництва.

Еколого-економічний рівень промислового виробництва може бути представлений у вигляді системи показників, які формують основні складові екологічної діяльності підприємства у взаємозв'язку з виробничо-господарською діяльністю.

Система показників еколого-економічного рівня виробництва враховує основні аспекти природоахисної діяльності підприємства (організаційно-технічний рівень, управління, фінансування і т.д.), а також ступінь впливу виробництва на довкілля у взаємозв'язку з кінцевими результатами.

Еколого-економічні показники – показники, що характеризують різні аспекти використання природних благ.

Можна застосовувати такі системи показників:

- економічні показники, що базуються на обліку величини екологічних витрат (економічного збитку або витрат на його запобігання);

- енергетичні показники, що враховують енергоємність здійснюваних процесів і використовуваних товарів і послуг (непрямо з цим пов'язуються екодеструктивні процеси);

- показники екологічного навантаження на землю (так звані показники "екологічного відбитка"), що характеризують площу землі, необхідної для забезпечення життя і діяльності однієї людини;

- показники порівняння, що характеризують рівень екологічності даної сфери виробництва або споживання в зіставленні з іншими зразками (наприклад, зарубіжними або вітчизняними аналогами);

- показники наявності або відсутності вузлів екологічної деструкції в циклі виробництва і споживання виробів.

Показники організаційно-технічного рівня екологічної діяльності підприємств (ЕД):

- екологічність, екобезпечність технологічного процесу;

- озброєність і забезпеченість природоохоронними фондами;

- організаційний рівень ЕД;

- рівень управління ЕД.

Виділення показників організаційно-технічного рівня екологічної діяльності підприємств у межах оцінки ЕВ в принципі дозволяє говорити про організаційно-еколого-економічний рівень господарювання.

Показники еколого-економічного використання (розміру) виробничих і природних ресурсів:

- основні виробничі фонди,

- природні ресурси,

- матеріальні ресурси,

- трудові ресурси.

Показники еколого-економічного рівня товарної продукції:

- якість (екологічність) продукції,

- собівартість продукції,

- ціна реалізованої продукції,

- прибуток від реалізації продукції,

- рентабельність виробництва продукції.

Показники еколого-економічного рівня впливу підприємства на навколишнє середовище та ефективність виробничих витрат:

- вплив на компоненти довкілля,

- вплив на реципієнтів,

- еколого-економічна ефективність виробничих і природозахисних витрат.

Показники рівня фінансової забезпеченості і платоспроможності ЕД:

- фінансування ЕД підприємством і державою,

- платоспроможність платного природокористування.

Системи цих еколого-економічних показників може бути основою для реалізації стандартної схеми управління (регулювання) екологізацією виробництва промислових підприємств-забруднювачів.

Дану систему еколого-економічних показників використовують для:

- дослідження впливу екологічного чинника на кінцеві виробничі, економічні і фінансові результати виробничо-господарської діяльності;

- загальної, комплексної і деталізованої характеристики ЕВ підприємств у часі (наприклад, у рамках стратегічного планування природокористування і захисту довкілля);

- регулювання природокористування на основі ретельного врахування екологічного чинника при приватизації державного майна, ціноутворенні, маркетингових дослідженнях, розробленні бізнес-планів і т. ін.

- розроблення практичних рекомендацій щодо регулювання ЕВ промислових підприємств.

Систему показників ЕВ використовують і при створенні інформаційних систем, призначених для дослідження і регулювання еколого-економічних проблем промислового виробництва.

3. Комплексне оцінювання екологічності виробництва.

Під комплексним оцінюванням ЕВ розуміють висновок про рівень екологічності господарської діяльності з урахуванням чинника техногенної безпеки у взаємозв'язку з виробничими ресурсами, умовами і фінансово-економічними результатами господарської діяльності. Можна також сказати, що комплексне оцінювання ЕВ підприємства являє собою його характеристику, отриману в результаті дослідження, і містить висновки про результати екологічної діяльності підприємства, галузі, регіону.

Функції комплексної оцінки.

Комплексне оцінювання ЕВ підприємства може бути:

- інструментом обліку, аналізу, планування і регулювання;

- показником еколого-економічного стану господарського об’єкта;

- критерієм порівняльного оцінювання екологічності виробництва різних об’єктів;

- показником ефективності прийнятих управлінських рішень у сфері природокористування й захисту довкілля, а також повноти їх реалізації;

- основою вибору можливих варіантів розвитку екологізації виробництва.

Таким чином, оцінювання екологічної діяльності суб’єктів господарювання, ЕВ і стану соціально-еколого-економічної системи проводиться за одним показником (критерієм), який характеризує всі сторони функціонування об’єкта. Отримання комплексного оцінювання екологічної діяльності підприємства та ЕВ на основі системи показників має елемент порівняння (як і комплексне оцінювання господарської діяльності).

Комплексне оцінювання виступає як порівняльна комплексна або рейтингова оцінка.

Вимоги до комплексного оцінювання ЕВ.

Комплексне оцінювання ЕВ має задовольняти такі вимоги:

- виражати сутність виробничих та еколого-економічних відносин;

- охоплювати головні сторони виробничо-господарської та екологічної діяльності підприємства;

- використовувати обмежену кількості узагальнених еколого-економічних показників;

- бути еластичною, тобто побічно визначати динаміку суспільно-необхідних (повних) витрат у сфері природокористування і захисті довкілля;

- забезпечувати порівнянність показників у часі та просторі;

- вибір показників має визначатися метою регулювання природокористування.

Методологічна основа комплексного оцінювання ЕВ.

Методологічною основою оцінювання складових ЕВ виступає індексний метод. За допомогою індексів (у межах від 0 до 1) характеризується наближення того чи іншого показника до необхідного (оптимального).

Етапи комплексного оцінювання ЕВ.

Процедура комплексного порівняльного оцінювання ЕВ виконується у вигляді таких відносно-самостійних етапів:

- поставлення цілей і завдань комплексного оцінювання ЕВ, включаючи вибір підприємств і видів їх виробничо-економічної діяльності;

- обґрунтування та вибір системи еколого-економічних і фінансово-економічних показників;

- організація збирання вихідної інформації, розрахунку і оцінювання окремих показників і вагових коефіцієнтів;

- вибір об'єкта як бази для порівняння;

- розроблення алгоритму і розрахунку комплексних показників ЕВ;

- перевірка адекватності комплексних узагальнених оцінок еколого-економічної ситуації;

- аналіз і використання порівняльних комплексних рейтингових оцінок у процесі прийняття управлінських рішень щодо екологізації промислового виробництва.

База порівняння при комплексному оцінюванні ЕВ.

Реалізація методів порівняльного комплексного рейтингового оцінювання передбачає наявність бази порівняння. В економічному аналізі використовуються поняття підрозділу-еталона, підприємства-еталона або об'єкта-еталона.

Типовим об'єктом порівняння вважається об'єкт, значення показників якого дорівнюють середнім арифметичним або нормативним величинам досліджуваної сукупності підприємств.

Коефіцієнт відносної вагомості показників комплексного оцінювання ЕВ.

Коефіцієнт відносної вагомості (важливості) тих чи інших еколого-економічних показників може визначатися статистичним, математичним методами або методом експертних оцінок і багатократного балотування їх значень (табл. 2).

Таблиця 2

Порівняльна комплексна рейтингова оцінка ЕВ атмосферозахисної діяльності

Показник	Підприємства меблевої галузі	База порівняння
						кращі,	серед,
1. Питома вага атмосферозахисної складової в собівартості продукції, %
2. Питома вага атмосферозахисних фондів у загальній вартості ПВФ*, %
3. Співвідношення збитку і балансового прибутку
4. Шкідливість 1т приведеної маси викиду, тис грн/ум.т
5. Фондоозброєність атмосферо захисними фондами, тис.грн./чол.
6. Питома вага екологічних показників у загальному розмірі збитку
7. Комплексна оцінка (ранг)
8. ЕЕРВ (ранг)

*ПВФ - промислово-виробничі фонди

Дані таблиці свідчать про те, що зведення ряду еколого-економічних показників у єдиний інтегральний дозволяє визначити відмінність досягнутого стану від бази порівняння в цілому за групою обраних показників, зробити висновок про поліпшення (погіршення) екологічної діяльності підприємства. Особа, що приймає рішення, через регуляторний організаційно-економічний механізм природокористування (екологізації виробництва, раціоналізації господарювання та захисту довкілля) може здійснювати як прямий, так і зворотний вплив між окремими етапами (блоками) аналізу і комплексного оцінювання ЕВ та еколого-економічного рівня господарювання (ЕЕРГ) для розроблення оптимальних управлінських рішень і реалізації екологічних заходів.

Вимірювання рівня екологічності виробництва, та екобезпечності підприємств здійснюється за системою показників, що є основою для вивчення, регулювання та вдосконалення ЕВ та ЕЕРГ.

Доцільність використання комплексного показника ЕВ, на відміну від інтегрального показника впливу виробництва на довкілля у формі економічного збитку, для цілей екологічного регулювання виробництва пояснюється тим фактом, що величина збитку тісно пов’язана з організаційно-технічним рівнем виробництва, з місцем розміщення підприємства тощо. Для забезпечення об'єктивного оцінювання ЕВ потрібно вибрати відповідні показники, що є завданням еколого-економічного аналізу. При дослідженні форм і напрямків взаємозв'язку показників і чинників потрібно не тільки встановлювати причини та наслідки їх взаємозв’язку, але й здійснювати ранжирування чинників.

Обмеженість матеріальних і грошових ресурсів порушує питання регіонального та галузевого регулювання екологічності природокористування та захисту довкілля на основі застосування економічних важелів.

Послідовність економічних важелів при комплексному оцінювані ЕВ.

Ранжирування підприємств на основі порівняльної комплексної рейтингової оцінки їх ЕВ для певної сукупності об’єктів екологічного регулювання дозволяє обґрунтувати послідовність реалізації тих чи інших економічних важелів, основними з яких є:

- субсидування природозахисних заходів, встановлення диференційованого обсягу державного фінансування виробництва залежно від ЕЕРГ;

- субсидування відсоткових ставок, гарантії з банківських позик;

- пільги з екологічних податків і платежів за природокористування;

- надання режиму прискореної амортизації очисного устаткування та іншої екотехніки;

- регламентація прав на викиди і торгівля ними;

- регулювання обсягу виробництва екологічно небезпечних видів продукції.

Види оцінювань.

Оцінювання ЕВ та ЕЕРГ на основі комплексного показника може бути локальною і загальною (повною) при:

- локальному аналізі ЕВ оцінюються окремі складові природозахисної діяльності.

- загального оцінювання ЕВ використовуються показники взаємозв'язку результатів виробничої та природозахисної діяльності підприємства,

Наприклад, вимірюється лише рівень водозахисної або атмосферо захисної діяльності у взаємозв'язку з кінцевими результатами виробництва.

Реалізація методів комплексного оцінювання ЕВ.

Порівняльне комплексне оцінювання ЕВ підприємств доцільно застосовувати:

- у діяльності екологічних банків (які потрібно створити) як інструмент діагностики відносин із підприємствами-забруднювачами. Головною економічною функцією екологічного банку є облік та контроль господарської діяльності суб'єктів природокористування стосовно їх впливу на довкілля; при цьому здійснюється кредитування найбільш екологічно небезпечних та фінансове стійких підприємств за пільговими відсотковими ставками з метою заохочення заходів щодо зниження забруднення довкілля, а також фінансування впровадження нових технологій;

- у сфері приватизації державного майна - реалізація екологічно орієнтованої політики має передбачати створення екологічного реєстру приватизації. Приватизації підприємств, розміщених у зоні або на межах національних парків, заповідників і регіонів, чутливих до деградації довкілля і скорочення біологічної диверсифікованості, в обов'язковому порядку повинен передувати еколого-економічний аналіз їх діяльності в рамках екологічної експертизи з використанням комплексного показника ЕВ, ЕЕРГ. Порівняльна комплексна рейтингова оцінка рівня екологічності виробництва може бути основою екологічного реєстру приватизації;

- в екологічній експертизі – оцінювання господарських рішень у рамках державної екологічної експертизи має враховувати всі наслідки діяльності (соціальні, економічні, екологічні), а також інтерпретувати їх із загальноекономічних позицій на екологічній основі. Для вирішення проблеми узгодження економічних, технічних, соціальних та інших аспектів пропонується використовувати показник комплексного оцінювання еколого-економічного рівня проекту (за аналогією з оціненням ЕВ);

- в екологічному страхуванні – створення обов'язкової та добровільної системи екологічного страхування вимагає використання порівняльних комплексних рейтингових оцінок рівня екологічності виробництва в напрямку більш повного обґрунтування залучення підприємств до цієї системи. Формування систем еколого-економічного моніторингу спрямоване не тільки на дослідження ЕВ та ЕЕРГ, але й передбачає вибір об'єктів спостереження. В умовах обмеженості фінансових ресурсів на створення екологічних інформаційно-аналітичних систем обґрунтування вибору об'єктів спостереження (підприємств, об'єктів природокористування, техногенних факторів впливу на довкілля) не зайвим буде використання порівняльних комплексних рейтингових оцінок;

- для обґрунтування відповідних природоохоронних заходів – участь громадськості у вирішенні природозахисних проблем, інформування населення про виробничо-економічну діяльність підприємств та екобезпечність виробництва передбачає активне використання порівняльних комплексних оцінень ЕВ для обґрунтування відповідних заходів;

- для регулювання виробництва – порівняльне комплексне оцінювання може використовуватись і для зіставлення результатів господарської діяльності підприємств з урахуванням екологічного чинника. При цьому визначається деяка узагальнене інтегральне оцінювання, за допомогою якої здійснюється потрібна кількісна та якісна характеристика динаміки розвитку еколого-економічного рівня об'єкта в часі. Таку інтегральне оцінювання доцільно використовувати при оцінюванні рівня відставання окремих підприємств-забруднювачів від підприємств, які працюють оптимально;

- у стратегічному та маркетинговому плануванні – в умовах становлення ринкових відносин кожне підприємство повинне мати чітку перспективу виробничо-екологічного розвитку та регулювання господарської поведінки на екологічній основі.

4. Екологізація стратегічного і маркетингового планування.

Розроблення стратегічних напрямків виробничо-господарського розвитку і шляхів їх реалізації в умовах ринку є результатом стратегічного планування, а тому питання раціоналізації природокористування та захисту довкілля відображаються в стратегічному та маркетинговому плануванні. Таким чином, можна говорити про екологічну спрямованість стратегічного і маркетингового планування.

Доцільність і необхідність.

Доцільність і необхідність екологічно орієнтованого стратегічного і маркетингового планування на підприємствах визначається такими складовими організаційно-економічного механізму регулювання природокористування й охорони довкілля:

- функціонуванням і розвитком системи платного природокористування;

- впровадженням і перспективами розвитку ринково орієнтованих екологічних і фінансових важелів і стимулів екологізації виробництва, включаючи забезпечення екобезпечності підприємств;

- розвитком ринку екологічних товарів і послуг;

- можливістю запровадження системи екологічного страхування;

- активізацією ролі громадськості у вирішенні регіональних і галузевих екологічних проблем.

Основні положення.

Основними положеннями, які стосуються ролі стратегічного планування у вирішенні регіональних екологічних проблем на рівні підприємств, є такі:

- стратегічне планування часто ототожнюють з довгостроковим плануванням; однак на відміну від останнього стратегічне планування характеризує особливий механізм регулювання планових рішень, оформлених у вигляді стратегій, концепцій та пріоритетів;

- стратегічне планування являє собою активний пошук альтернатив, вибір найбільш ефективних із них, формування на основі цього вибору загальної стратегії розвитку, створення механізму її реалізації;

- основне смислове навантаження в стратегічному плануванні покладають на довгострокове планування; проте його правомірно трактувати як систему різноманітних видів планової діяльності на підприємстві (довгострокового, середньострокового, річного, оперативного, функціонального планування);

- як особлива функція стратегічного управління, стратегічне планування обмежується процесом розроблення стратегії та формуванням стратегічної політики; у більш широкому плані воно являє собою єдність вироблення цілей і підготовки рішень з визначенням конкретних шляхів їх реалізації.

Стратегічне планування в рамках вирішення проблеми захисту довкілля на основі природозахисних заходів потрібно розглядати як еколого-стратегічне планування, у рамках якого можуть досліджуватися і перспективи реалізації екологічних послуг і товарів. Розроблення альтернативних варіантів багатоцільових виробничо-екологічних заходів, пов'язаних з випуском нової продукції, може здійснюватися в рамках загальної системи стратегічного планування. Таким чином, виникає завдання екологізації стратегічного планування в межах організаційно-технологічних рішень.

Схема екологізації стратегічного планування.

Загальна схема стратегічного планування при регулюванні екологічної діяльності підприємства (екологічності виробництва) містить:

- узгодження цілей і завдань (підцілей) екологічної діяльності з кінцевими фінансово-економічними результатами виробництва;

- активний пошук можливих альтернатив екологічної поведінки підприємства з метою досягнення поставлених цілей у рамках існуючого організаційно-економічного (господарського) механізму природокористування й захисту довкілля;

- обґрунтування альтернатив на основі системи показників перспективного еколого-економічного рівня промислового виробництва;

- визначення конкретних шляхів реалізації прийнятої альтернативи (стратегії) екологічної поведінки та процесу екологізації виробництва.

Механізм реалізації еколого-стратегічного планування.

Механізм реалізації еколого-стратегічного планування розглянемо на прикладі водозахисної діяльності, коли на підприємстві з нестійким технологічним процесом існує проблема наднормативного (понадлімітного) забруднення довкілля, і як наслідок - стягнення штрафних платежів і компенсація економічних збитків через аварійні, понад регламентні залпові скиди:

На першому етапі мета водозахисної діяльності полягає в зниженні штрафних санкцій, які впливають на розмір прибутку підприємства;

На другому етапі можливі варіанти еколого-економічної поведінки підприємства:

- по-перше, у сплаті штрафних санкцій, відшкодуванні збитку за наднормативні скиди, наприклад, внаслідок розміщення вільних коштів на депозитних рахунках або проведення превентивних водозахисних заходів з метою зниження еколого-економічного ризику.

Формула для оцінювання економічного ефекту згідно з першою альтернативою:

де - величина еколого-економічного ризику виникнення наднормативних скидів шкідливих речовин до і після проведення превентивних водоохоронних заходів, грн;

Z - сумарні (інтегральні) витрати на впровадження й експлуатацію середовище захисних заходів, грн.

Ризик визначається як добуток трьох величин:

- імовірність виникнення понадлімітного викиду (скиду);

- приведеної маси викиду (скиду);

- ставки штрафних платежів за перевищення лімітів викидів (скідів) забруднювальних речовин.

Другою альтернативою є сплата штрафних платежів, відшкодування збитку або включення в систему добровільного екологічного страхування.

Формула економічного ефекту (чистий дохід підприємства-забруднювача) у випадку реалізації другої альтернативи (Е2):

де S – розмір страхового відшкодування економічного збитку підприємству-забруднювачу (страхувальнику) при існуючому екологічному ризику виникнення наднормативних скидів; В – розмір внеску страхувальника (підприємства-забруднювача) у страховий екологічний фонд.

На третьому етапі обирається одна з двох можливих альтернатив на основі оцінки чистого економічного ефекту в результаті їх реалізації.

На четвертому етапі еколого-стратегічного планування визначаються конкретні шляхи реалізації обраної альтернативи відповідно до наведених формул 1 і 2, плануються організаційно-технічні та фінансово-економічні заходи (формування страхового фонду, інформаційне забезпечення, екологічна експертиза проекту тощо).

Завдання екологізації стратегічного планування.

Стратегічне планування пов'язане з маркетинговим плануванням, що являє собою розроблення конкретних планів діяльності підприємства в умовах ринку. До завдань стратегічного планування належать:

- встановлення цілей маркетингу,

- розроблення стратегії маркетингу,

- реалізація стратегії маркетингу.

Розроблення і реалізація природозахисних заходів може бути сферою маркетингового екологічного планування. Планування технологічних процесів виробництва продукції на основі багатоцільових природозахисних заходів, які також забезпечують поліпшення еколого-економічних показників діяльності підприємства (ЕВ), охоплює традиційну сферу маркетингового планування.

Розвиток ринку екологічних послуг також сприятиме розвитку маркетингового екологічного планування. У рамках екологічного маркетингового планування розробляються заходи щодо надання екологічних послуг (екологічна експертиза, інформаційні послуги, екологічне нормування), їх руху, збуту і цін на ці послуги. Виділення еколого-стратегічного і маркетингового екологічного планування потребує створення на підприємствах відповідних організаційних структурних підрозділів.

Регулювання екологізації суспільного виробництва.

Регулювання екологізації суспільного виробництва, раціоналізація природокористування й захисту довкілля в регіональному і галузевому розрізі передбачають аналіз реалізації системи платного природокористування.

Важлива роль у процесі еколого-економічного аналізу регулювання ЕВ і еколого-економічної системи господарювання належить методам моделювання функціональних факторних соціально-еколого- економічних систем: подовження, розширення, розкладання і скорочення. Ці прийоми досить добре відомі в теорії економічного аналізу. Моделювання факторної еколого-економічної системи ґрунтується на таких основних критеріях, тобто виділення факторів як елементів системи: причинності, достатньої специфічності, самостійності існування, можливості обліку.

Доцільно також активно використовувати методи визначення впливу факторів на узагальнюючі еколого-економічні показники (наприклад, вплив зміни вартості природозахисних фондів на рівень рентабельності виробництва), які відображають ефективність регулювання природокористування, при цьому беруть до уваги і можливість зниження еколого-економічного ризику.

Розгляд методологічних принципів комплексного оцінювання ЕВ приводить до таких висновків:

1. Еколого-економічний аналіз як інформаційно-аналітична основа прийняття оптимальних управлінських рішень має комплексний організаційний характер і містить такі основні складові:

- екологічну експертизу,

- екологічну діагностику і ситуаційний аналіз,

- екологічний маркетинговий аналіз і екоаудит.

Спрямованість, зміст і особливості виділених складових еколого- економічного аналізу визначаються специфікою відтворювальних процесів і еколого-економічних проблем природокористування.

2. Комплексне оцінкювання ефективності (природозахисної) екологічної діяльності суб'єктів господарювання визначається системою показників екологізації виробництва (ЕВ) та еколого- економічного рівня господарювання (ЕЕРГ). Розроблена функціонально-структурна схема показників комплексного оцінювання виробництва забезпечує взаємозв'язок і взаємозумовленість фінансово- економічних, екологічних, господарських і соціальних результатів господарювання.

3. Запропоновані принципи формування комплексного порівняльного оцінювання ЕВ базуються на використанні існуючих методів аналізу виробничої діяльності, враховують специфіку проведення та агрегування еколого-економічних показників. Ранжирування ЕВ, ЕЕРГ підприємств дозволяє використовувати комплексне оцінювання для реалізації різних механізмів регулювання рівня екологічності господарювання.

Здійснення процесів природокористування пов'язане з витратами матеріальних і трудових ресурсів, що прямо або побічно впливають на кінцеві показники роботи підприємства.

Природозахисні витрати – фундаментальне поняття економіки природокористування.

Природозахисні витрати – це виражена у вартісній формі сукупність усіх витрат підприємства (за винятком екстернальних (зовнішніх витрат), що забезпечує процеси природокористування.

Сьогодні віднесення тих чи інших витрат до природозахисних регламентується трьома основними документами:

1. Рекомендація про порядок складання звіту за формою 1 - екологічні витрати «Звіт про екологічні збори і поточні витрати на охорону природи»;

2. Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів;

3. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Склад природозахисних витрат:

- збори за забруднення довкілля (екологічні збори);

- витрати на капітальний ремонт основних фондів природозахисного призначення;

- поточні витрати на природозахисну діяльність.

До виробничої собівартості на статтю «Загальновиробничі витрати» відносяться такі природозахисні витрати:

1. Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, безпосередньо пов'язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається:

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснюється відповідно до Порядку нарахування і стягнення відрахувань на геологорозвідувальні роботи, якщо діяльність виробничого підрозділу (цеху) пов'язана з видобутком корисних копалин;

- плата за спеціальне використання природних ресурсів (водних, лісових ресурсів, надр при видобутку корисних копалин), якщо діяльність виробничого підрозділу (цеху) безпосередньо пов'язана з їх використанням.

Сума збору за спеціальне використання водних ресурсів до витрат виробництва входить тільки в межах ліміту. Понадлімітне використання водних ресурсів оплачується за рахунок прибутку в п'ятикратному розмірі. Ліміти за користування водою для потреб гідроенергетики і водного транспорту не встановлюються. До витрат виробництва входить сума сплаченого (перерахованого) збору в повному обсязі. Збір також платять господарські виробничі підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, і підвідомчі негосподарські організації.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів платиться юридичними і фізичними особами (лісокористувачами, яке визначені статтею 9 Лісового кодексу України), що здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів і земельних ділянок лісового фонду. На собівартість продукції (робіт, послуг) сплачений збір відносять ті виробництва, діяльність яких пов'язана з використанням лісових ресурсів.

Платниками збору за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є виробництва, що займаються видобутком корисних копалин. Об'єктом оподаткування є видобуток корисних копалин. Нормативи плати за використання надр при видобутку корисних копалин установлюються для кожного виду корисних копалин як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей і умов експлуатації родовищ. Якщо надрокористувачі розробляють більше одного виду корисних копалин, розрахунок здійснюється за кожний вид корисних копалин окремо:

- рентна плата за нафту і природний газ власного видобутку вноситься в Державний бюджет України за вилучені і фактично оплачені користувачами природний газ і нафту;

- плата за забруднення довкілля.

У випадку здійснення понадлімітних викидів, скидів і розміщення відході в, а також відсутності в підприємства затверджених у встановленому порядку лімітів збір розраховується в п'ятикратному розмірі. При цьому сума збору за понадлімітні викиди, скиди і розміщення відходів платиться за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Збір за викиди, що здійснюються пересувними джерелами заб руднення, відноситься до витрат виробництва у фактично сплаченій (нарахованій) сумі, без обмежень, включаючи також суми збору, які нараховують за оренду автомобілів (за умови, що паливо для них відображується в бухгалтерському обліку орендаря).

2. Витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, що перебувають у власності підприємства (крім витрат, що підлягають амортизації):

- витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів і т.д.);

- витрати на самостійне збереження, переробку, поховання або оплату послуг зі збереження, переробки, поховання і ліквідації відходів виробничої діяльності цеху сторонніми організаціями;

- на очищення стічних вод;

- інші витрати на збереження екологічних систем, що зазнають негативного впливу виробничої діяльності цеху, ділянки.

3. Платежі на страхування ризиків екологічного збитку, що можуть бути заподіяні іншим особам.

До виробничої собівартості не відносять такі природоохоронні витрати:

1. Адміністративні витрати:

- витрати підприємства, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, що перебувають в його власності (крім тих, які входять до загально виробничих витрат), витрати на поховання екологічно небезпечних відходів, оплата послуг сторонніх організацій із приймання, збереження, переробки і ліквідації екологічно небезпечних відходів господарської діяльності підприємства, платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у довкілля, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу;

- плата за землю. Платником податку за землю є власники або землекористувачі, фізичні або юридичні особи, права яких на земельну ділянку повинні бути засвідчені актом на право власності або право користування. Податок на землю розраховується виходячи з площі земельної ділянки, що зазначена в такому акті, з урахуванням її грошової оцінки, а також відповідно до умов договору оренди;

- збір за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету (крім платежів виробничих підрозділів, цехів, що входять до загальновиробничих витрат). Збір враховує обсяги видобутку корисних копалин і обсяги відтворення в надрах запасів корисних копалин;

- збір за спеціальне використання водних ресурсів. Збір сплачується за використання водних ресурсів для загальногосподарських потреб підприємства.

Склад природозахисних витрат підприємства.

Природозахисні витрати підприємства мають дві складові:

- витрати на споживання природних ресурсів;

- витрати від забруднення довкілля.

Витрати на споживання природних ресурсів, в свою чергу складаються з трьох статей:

- плата за природні ресурси - плата за використання природних ресурсів визначається на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ряду постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента України і відповідних кодексів;

- витрати на відтворення природних ресурсів – до витрат підприємства на відтворення природних ресурсів можуть бути віднесені, зокрема, витрати на рекультивацію відпрацьованих земель;

- концесійні платежі за природні ресурси.

Витрати від забруднення довкілля також складаються з трьох статей:

- витрати на запобігання забрудненню довкілля – до витрат на запобігання забрудненню відносять витрати на створення й експлуатацію основних фондів природозахисного призначення, розроблення і впровадження маловідходних технологій, створення систем регулювання забруднення в період несприятливих умов і т.д. Витрати на запобігання забрудненню на рівні підприємства мають великий перелік, який умовно можна поділити на три групи:

- витрати на заходи, що знижують або запобігають утворенню шкідливих відходів у процесі виробництва продукції. Прикладом таких заходів є розроблення і впровадження маловідходних і ресурсозбережних технологій, удосконалення діючих технологічних процесів з метою зменшення утворення відходів;

- витрати на заходи, що зменшують або запобігають надходженню відходів у довкілля. Зокрема, це заходи щодо герметизації технологічного устаткування, переведення неорганізованих викидів в організовані, упровадження замкнутих систем водоспоживання, упровадження різних уловлюючих, очисних і знешкоджуючих споруд, упровадження передових методів очищення газів і стоків і т.д.;

- витрати на заходи щодо зниження або запобігання впливу шкідливих відходів виробництва, що вже надійшли в довкілля. У першу чергу це заходи щодо розсіювання і зниження концентрації шкідливих речовин у довкілля, наприклад, будівництво висотних труб, розведення стоків, локалізація твердих відходів у місцях збереження. До цієї категорії можна віднести і витрати на створення санітарно-захисних зон, що віддаляють джерела забруднення від реципієнтів;

- витрати на компенсацію негативних соціальних наслідків забруднення передбачають додаткове відволікання ресурсів на компенсацію втрат продукції і послуг унаслідок прояву соціальних наслідків забруднення;

- витрати на компенсацію матеріальних втрат у складі відходів виробництва також пов'язані з відволіканням виробничих ресурсів на додаткове виробництво даної продукції в суміжних галузях.

При дослідженні витрат на запобігання забрудненню виділяють:

- ви

Дата добавления: 2014-01-07