Конформізм

Поняття соціальної спільноти. Соціальна група як процес взаємодії. Визначення та ознаки соціальної групи. Види соціальних груп: експресивні, інструментальні. Референтні групи. Проблеми лідерства. Соціальне ледарство. Конформізм

Соціальна спільнота – відносно стійке об’єднання людей, що сформувалося історично за спільними інтересами, які перебувають у взаємодії, надають один одному допомогу в досягненні особистої мети і реалізації особистих і спільних потреб та інтересів.

Люди утворюють соціальні спільноти згідно з різними характеристиками (професією, характером праці, ставленням до власності, розмірами прибутку; індивіди мають різні розумові здібності, темпераменти, характери, стиль поведінки та ін.). В соціальні спільності людей об’єднують соціальні інтереси у зв’язку з їх відмінністю у становищі і ролі в суспільному житті. Інтерес соціальних спільностей, груп завжди спрямований на збереження або зміну їх становища в суспільстві.

Основні види соціальних спільнот:

1) соціально-станові спільності людей (класи, соціальні верстви, соціальні групи та ін.);

2) національно-етнічні;

3) трудові колективи (соціально-професійні о’бєднання, групи та ін.);

4) сім’я (соціально-демографічні) групи, соціально-територіальні (поселенські) групи та ін.

Спільнота, в основі якої лежать зв’язки типу взаємодії з приводу об’єднання, солідарності, узгодженості соціальних зусиль становлять соціальну групу. Безліч соціальних груп обумовлені різноманітністю ознак завдань і проблем, які ними вирішуються (це можуть бути професійні, релегійні інтереси тощо).

Увагу психології до законів формування соціальних груп викликало життя. Як завжди буває, в разі існування соціального замовлення з боку суспільства цю проблему почали швидко досліджувати. Що саме викликало інтерес суспільства? Війна... Перші спроби з'ясувати, від чого залежить згуртованість колективу, були здійснені ще на початку першої світової війни. Найбільшого імпульсу дослідження цієї проблеми надала друга світова війна. Безпосереднім приводом стало озброєння військово-повітряних сил США важкими бомбардувальниками Б-17 та Б-24. Екіпажі цих "літаючих фортець" складалися з 10-12 осіб. Та потім з'ясувалось, що однакові за рівнем військової підготовки льотчики, штурмани, повітряні стрільці дуже по-різному поводили себе під час вильотів, а саме: одні завжди виконували завдання, другі - в половині випадків, інші - ніколи. Мова не йде про боягузтво. Виявилось, що в першому випадку утворювався єдиний колектив, в другому, в складі екіпажу діяли декілька угрупувань, в третьому - кожний був сам за себе. Саме необхідність комплектування екіпажів бойових літаків із психологічно сумісних людей ініціювало розвиток досліджень в галузі психології малих груп.

Група - це відносно сталі спільності людей, що історично склалися і різняться роллю та місцем у системі соціальних зв’язків певного суспільства, а також виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди, інтереси, цінності, потреби).

За характером взаємодії розрізняють групи:

• контактні;

• умовні.

В контактних (реальних) групах взаємодія відбувається безпосередньо між членами групи. В умовних групах взаємодія між членами групи відбувається опосередковано (через газети, листи, виступи на радіо та телебаченні).

Згідно з існуючими типами лідерства, якщо стиль керівництва спрямований на досягнення цілей всієї групи, такі групи є інструментальними (іnstrumental).

Групи, основна увага в яких акцентується на підтримування злагоди та єдності в колективі, називають експресивним (expressіve).

Розрізняють два види влади (управління) в групі. Одна виходить від позиції (посади), інша – від особистості. У першому випадку це формальна влада керівника, у другому – авторитет[3] неформального лідера. Виходячи з таких позицій, виділяють загальноприйняту класифікацію груп за статусом:

• формальні;

• неформальні

Формальна - група, що має склад, зафіксований у офіційних документах (бригада, екіпаж, відділ). Неформальною є група людей, що об'єднуються за уподобаннями, нормами поведінки, інтересами. Типовий приклад: музичні та спортивні фани, дворові підліткові компанії.

Для того, щоб особистість неформального лідера була цікавою для членів групи, він має виступати носієм тих морально-етичних норм, на які вони зорієнтовані. Таким чином, на перший план виходить таке психологічне поняття як референтність. Це поняття ввів в науку американський психолог Г. Хаймен, який стверджував, що судження людей про себе багато в чому залежать від того, з якою групою вони себе співвідносять.

Звідси, референтність розуміється як особлива якість особистості, що визначається мірою її значущості для іншої людини чи групи людей.

Хоча референтність як ознака людини чи групи завжди існує лише в чиїйсь уяві (оскільки людина - носій референтності може й не бути такою для сторонніх для неї осіб), в ній зафіксована міра значущості даної людини чи групи в очах тієї чи іншої особи.

Специфіка референтності полягає в тому, що спрямованість індивіда на значущий для нього об'єкт реалізується з урахуванням того, як на це зреагують авторитетні для нього члени малої групи. Приклад: якщо пропозицію прогуляти лекцію висуває студент, який має середній статус в групі, то він завжди намагається врахувати позицію референтної особи чи навіть референтної групи.

Референтна група - реальна або умовна група, з якою група співвідносить свої дії як з еталоном і на норми, цінності та оцінки якої вона орієнтується у своїй поведінці та самооцінці.

Як правило, референтна група виконує дві функції:

• нормативну;

• порівняльну.

Нормативна функція проявляється як джерело норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій індивіда. Ця функція відповідає на питання: "Що і як треба робити, щоб референтна група оцінила ваші вчинки позитивно". Порівняльна ж функція виступає в ролі еталона, за допомогою якого людина може оцінити себе та інших. Кажучи інакше, ця функція референтної групи відповідає на питання: "Як ви виглядаєте у порівнянні з членами референтної групи". Отже людина звикає оцінювати власну поведінку з точки зору того, наскільки це буде сприйнято авторитетною для неї групою.

Референтна група для людини - це група, чиї ставлення, почуття та дії людина поділяє.

Референтні групи можна поділити на "позитивні" та "негативні". До "позитивних" референтних груп відносяться ті групи членом яких людина хотіла б бути. До "негативних" груп належать ті з них, з якими людина прагне уникнути будь якої схожості. Наприклад: коли батьки погрожують підліткові, що коли він виросте, то стане схожим на якогось бомжа з вулиці. Інколи в ролі членів референтної групи виступають представники умовної референтної групи (герої улюблених книжок, кінофільмів, ведучі популярних телепрограм та ін.). Під час будь-якого контакту треба врахувати можливість того, що референтні для одного індивіда групи мають протилежне значення для іншого. Типовий приклад - так званий "конфлікт поколінь". В цьому разі, батьки посилаються на точку зору референтної (для себе) групи, не враховують нереферентності цієї групи для своїх дітей. Що цікаво, що ці ж діти, виступаючи руйнівниками батьківського стилю життя, через дванадцять-п'ятнадцять років, вже в ролі батьків прагнутимуть нав'язати своїм дітям нереферентні для них цінності.

Треба також зауважити, що для людини можуть існувати не тільки позитивні референтні групи. Часто люди мають також негативні референтні групи. Це ті соціальні групи, від яких людина себе відокремлює, по відношенню до яких вона підкреслює відмінність своєї групи.

Наприклад, для політичних емігрантів негативною референтною групою найчастіше є правлячи кола їх країн. Американські соціологи довели це у дослідженнях кубинської політичної еміграції. Вони показали також, що для такої спільноти негативна референтна група стає фактором соціальної солідарності, інструментом, за допомогою якого ця спільнота підтримує свою єдність, зв'язки між її членами.

Це характерне протиріччя обумовлене наявністю в будь якій малій групі (а не тільки в системі "батьки-діти") взаємодії двох тенденцій групової активності: інтеграції та диференціації. В цьому разі, інтеграція - це тенденція, що спрямована на зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію та впорядкування міжособистісних стосунків. Ця тенденція є головною умовою збереження єдності групи у відповідності з певними нормами поведінки для тих, хто в неї входить. Тоді як друга тенденція, що носить назву диференціації, проявляється в певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових та емоційних стосунків в малій групі. Члени малої групи неусвідомлено присвоюють певні рейтинги своїм колегам. З ким з них вони будуть спілкуватися частіше і з яких питань, а з ким - лише вимушено. В цьому разі людина звертає увагу на функціональні ролі та психологічний статус своїх партнерів по спілкуванню. Диференціація є стимулом для розвитку групи, але в той же час, занадто посилившись, може призвести до порушення дружних стосунків, що були притаманні членам неформальної групи. Не будемо забувати, що неформальні групи об'єднуються за умов взаємного тяжіння індивідів один до одного. Коли ж дружні стосунки погіршуються, група має багато шансів припинити своє існування. Співіснування цих протилежних тенденцій обумовлює нерівномірність процесу розвитку групи, що передбачає можливість "сходження" групи на більш високий рівень розвитку і, в той же час, містить в собі можливість деградації групи.

Лідерство

Не існує футбольних команд без капітанів, армій без офіцерів, корпорацій без керівного персоналу, університетів без ректорів, оркестрів без диригентів, або банд без главарів. Без загального керівництва людям звичайно важко координувати свою діяльність. Внаслідок цього, деякі члени груп мають в них більший вплив, ніж інші. Таких членів груп соціологи називають лідерами. Невеликі групи можуть існувати без лідерів, але у великих групах відсутність лідера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса та Філдера (1981) здебільшого буває два типи лідерів. Один тип лідера - це "спеціаліст по задачах" (task specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв'язання. Інший тип лідера - це, так би мовити, "спеціаліст по стосунках" (socіal-emotіonal specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на вирішення міжособистісних. проблем в групі, на розрядження напруги в групі та на сприяння солідарності її членів.

Перший тип лідерства спрямований на досягнення групових цілей називають інструментальним (іnstrumental).

Другий тип, орієнтований на підтримування злагоди та єдності в групі, називають експресивним (expressіve). У деяких. випадках одна й та ж людина виконує обидві ці ролі. Але частіше кожну з цих ролей виконує окрема особа. І жодна з цих ролей не є безумовно важливішою за іншу. Яка саме з них важливіша - це залежить від ситуації.

Лідери також відрізняються тим, як саме. вони впливають на групу. Цей аспект лідерства вперше був висвітлений у класичних експериментах Курта Левіна та його групи ще у 30-тих роках (Lewіn, Lіppіtt, and Whіte, 1939). У ціх дослідженнях дорослі лідери, працюючи з групами 11-річних хлопців свідомо притримувались одного з трьох стилів лідерства: авторитарного, демократичного та ліберального (потурального).

При авторитарному стилі лідер визначав політику групи, давав детальні вказівки всім її членам так, щоб вони знали, що мусять робити, призначав партнерів по роботі, суб'єктивно схвалював та критикував їх дії, і за власним розсудом усував від участі у груповій діяльності.

При демократичному стилі керівництва лідер дозволяв хлопчикам брати участь у прийнятті рішень, окреслював лише загальні цілі, пропонував на вибір різні способи дії, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцінював хлопчиків об'єктивно і приймав участь у діяльності групи.

При потуральному стилі керівництва лідер займав пасивну позицію невтручання, надавав матеріали, пропозиції і допомогу тільки тоді, коли їх просили, і уникав коментувати будь-яким чином роботу хлопчиків.

Якщо характеризувати ці стилі лідерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лідерстві:

• лідер утримує владу і несе відповідальність,
• лідер дає членам групи вичерпні вказівки,
• спілкування у групі йде головним чином «згори вниз».

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лідерстві група діє швидко, організовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста ініціатива.

При демократичному (колегіальному) лідерстві:

• лідер поділяє досить багато влади з групою, проводячи політику групового обговорення та прийняття рішень;
• члени групи через участь у прийнятті рішень поділяють як завдання, так і відповідальність;
• активне спілкування у групі іде як згори вниз, так і навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лідерстві особиста відповідальність за справи групи є вищою; недолік його в тому, що групова діяльність забирає надто багато часу та іноді група не приходить до однієї думки.

При ліберальному (або пасивному, потуральному) лідерстві:

• лідер дозволяє членам групи робити що завгодно: він фактично зрікається влади у групі,
• члени групи самі роблять те, що вважають за потрібне,
• спілкування йде в основному «у горизонтальній площині»: між рівними членами групи.

Перевага потурального лідерства в тому, воно дозволяє висококваліфікованим і компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолік його в тому, що група часто безцільно живе за течією подій, бо їй бракує керування.

Дослідники виявили, що авторитарне лідерство спричиняє високий рівень фрустрації і ворожих почуттів до лідера. Продуктивність залишається високою тільки у присутності лідера та відразу ж повзе вниз у його відсутності. При демократичному лідерстві члени групи почуваються щасливішими, дружнішими, піклуються про групу, виявляють більше самостійності (особливо у відсутності лідера), мають низький рівень міжособистісної агресивності. Потуральне лідерство веде до низької продуктивності групи та до високого рівня міжособистісної агресивності.

Коментуючи ці висновки, американські соціологи зауважують, що дослідження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дій. І американські соціологи вважають, що за інших обставин, в іншому культурному середовищі перевага могла бути на боці авторитарного лідерства.

Той факт, що авторитарні лідери часто зустрічаються у країнах, які розвиваються, примушує деяких соціологів припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лідерства. Хоча це можна пояснити і тим, що за таких обставин авторитарному лідеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвід також свідчить, що демократичне лідерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рівень продуктивності. Деяким людям (як показують дані досліджень) більш подобається, щоб їм казали що треба робити, ніж брати участь у прийнятті рішень.

Соціальне ледарство (socіal loafіng)

Звичайно вважається, що три особи спільно можуть тягнути канат втричі сильніше, ніж одна особа, і що вісім можуть тягнути у вісім разів сильніше. Але дослідження показали інше. Якщо канат тягне одна особа і її зусилля, у середньому, дорівнює 59 кілограмів, то група з трьох таких осіб тягне канат у середньому із зусиллям 16 кілограмів, тобто у, 7 разів більше, ніж одна особа. А група із восьми осіб тягне канат із зусиллям близько 48 кілограмів, - тобто тільки у 4 рази більше, ніж одна особа.

Було запропоновано кілька пояснень такого явища. Раніше це пояснювали недосконалістю координації зусиль членів групи. Але ця гіпотеза була спростована на початку 70-х років в експериментах Інгхема. Він вимірював зусилля, які прикладали сліпі люди, що тягли канат самі, але були переконані, що тягнуть разом з іншими. Виявилось, що за таких обставин люди теж послаблювали свої зусилля. Таким чином, був зроблений висновок, що коли люди працюють у групі, вони зменшують свої зусилля. І це явище отримало назву соціального ледарства.

Існують декілька гіпотез, які пояснюють це явище. За одною гіпотезою, люди звичайно відчувають, що вони не досягають справедливого поділу зусиль і тому послаблюють свої індивідуальні зусилля. За іншою гіпотезою, люди звичайно сподіваються, що у гурті можна непомітно уникнути частини роботи, і тому послаблюють індивідуальні зусилля. Крім того, коли люди працюють в групі, вони часто очікують, що інші члени групи теж ледарюють (це показали дослідження Джексона і Харкінса на початку 80-х років ХХ століття).

Американські соціологи прийшли до висновку, що у схожих обставинах працювали радянські селяни у колгоспах, тому що на своїх присадибних ділянках вони працювали набагато ефективніше. Такі ділянки складали менш, ніж 1 відсоток сільськогосподарської землі колишнього Радянського Союзу, в той же час на них вирощувалося близько 7 відсотків валової сільськогосподарської продукції.

Але зі сказаного не треба робити висновок, що груповій роботі треба покласти край. Групи необхідні, тому що вони можуть зробити багато такого, що поодинці зробити взагалі неможливо. І коли люди виконують складні. завдання, робота часто іде краще, коли кожен працює разом з іншими людьми. Це також показали емпіричні дослідження (Джексон І Віл'ямс, 1985). Коли соціальна солідарність висока, а групова мета сприймається як захоплююча, - люди дійсно можуть подвоювати свої зусилля, працюючи у групі. Такі приклади дають деякі спортивні команди, а також ізраїльські колективні господарства (своєрідні колгоспи). На жаль, не було ще відповідних досліджень у нас. Соціальне явище, дещо схоже із соціальним ледарством - це ситуація, у якій члени групи зустрічаються з протиріччям між задоволенням своїх особистих інтересів і сприянням добробуту групи. Цей феномен отримало назву соціальної дилеми.

Яскравий приклад соціальної дилеми наводив Гарет Хардін. Він досліджував ситуацію, у якій деяка кількість пастухів користувалася спільним пасовиськом. Кожен з пастухів міг вважати, що якщо він додасть ще одну корову до стада, він одержить від цього додатковий прибуток. Але якщо кожний пастух зробить таким чином, пасовище буде винищено і всі пастухи матимуть збитки.

Схожа ситуація виникає при використанні будь-яких обмежених ресурсів - чистого повітря, води, електрики, газу і такого іншого. Кожна особа окремо може вважати, що її особиста вигода полягає у використанні більшої кількості ресурсів та у забруднені середовища на більшу суму, ніж це коштує для неї особисто, якщо витрати на очищення середовища розкладаються на усе населення рівномірно.

Соціальні дилеми зустрічаються у двох основних формах:

• дилема спільного користування, коли людина має вирішувати, брати чи не брати зі спільних ресурсів;
• та дилема спільного нагромадження, коли людина має вирішувати, додавати чи не додавати свого до спільних ресурсів.

Перша дилема отримала також назву "дилема раціону" (сommons dіlemma), другу називають "дилемою громадського добра" (publіc goods dіlemma). Остання дилема часто виникає у ситуаціях, коли спільне благополуччя групи можуть забезпечити кілька її членів. Підхід у такий ситуації з позиції "Нехай це робить хтось інший" отримав назву «free-rіder mechanіsm», що можна перекласти українською як "механізм дурняка" (дарівщини), або як "механізм "зайця" (безбілетника).

Проблема полягає в тому, що залишаючись на самоті зі своїми особистими інтересами, людей часто спонукає бажання скористуватися внесками інших у добробут громади в цілому.

Ситуація дармового користування плодами чужих зусиль виникає не тільки через бажання поживитися за чужий кошт. Воно виникло також тоді, коли людина побоювалась, що хтось інший "на дурняка" скористується плодами її зусиль, тому люди зменшують свій внесок у спільну групову справу, коли вважають, що хтось таку роль грає.

Дослідження групового мислення засвідчили наявність у групах потужного соціального тиску, що породжує конформізм (conformіty), (conformіty дослівно - "відповідність"). Хоча цей тиск якісно впливає на поведінку людей, вони часто навіть не підозрюють про це.

У дослідженнях Музафера Шеріфа 1930-х років вплив групи на особисте сприйняття був показаний на прикладі оптичної ілюзії. Суть цих досліджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму світла у темній кімнаті, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у різних напрямках. При цьому, уявлення різних людей про те, наскільки далеко пляма відхиляється, - різні. Шеріф протестував різних людей поодинці і зафіксував їх уявлення. Потім він зібрав в одну групу тих людей, чиї бачення найбільше відрізнялися один від одного.Він попросив їх знову подивитися на світлову пляму і голосно розповісти, що вони бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового усередненого. Пізніше, знову на самоті, вони вже не поверталися до свого попереднього бачення і продовжували притримуватися стандарту групи. Цікаво, що більшість з них стверджували, що прийшли до такого висновку самостійно, і група не мала на них ніякого впливу.

З іншого боку явище конформізму досліджував Соломон Аш (Solomon Asch). Він пропонував студентам, які брали участь у експериментах, визначати лінії однакової довжини на двох зображеннях. Він просив членів групи з дев'яти осіб говорити вголос, які лінії вони вважають однаковими. Однак, всі члени експериментальної групи - крім одного - були помічниками Аша, і свідомо давали домовлену невірну відповідь. І хоча вірна відповідь була очевидною, майже третина відповідей піддослідних повторювала ту невірну відповідь, яку давала більшість групи. У цих випадках піддослідні всупереч тому, що бачили, погоджувалися з твердженнями більшості членів групи. Таке погодження і отримало назву конформізму, а відповідна схильність індивіда - назву конформності.

Пізніше інтерв'ю з піддослідними показали, що тільки деякі з них сприймали вибір більшості як правильний. Більшість не вважали цей вибір правильним, але не хотіли відрізнятися. Такі експерименти наочно довели здатність групи викликати конформну поведінку. В побутовому значенні конформізм має негативне забарвлення.

Конформізм - (від лат. conformis — "подібний"", "схожий") — пасивне, некритичне прийняття панівного ладу, норм, цінностей, традицій, законів тощо. Проявляється у зміні поведінці згідно зі зміною позицій більшості.

Конформізм зумовлюють чинники:

· Характер міжособистісних стосунків (дружні або конфліктні);

· Необхідність або можливість приймати самостійні рішення;

· Розмір колективу (чим менший розмір колективу, тим більший рівень конформізму);

· Згуртованість групи

· Ситуація або проблема, де складні питання мають вирішуватись колективно;

· Статус особистості в групі (чим вищий статус, тим менші прояви конформізму в особи)

Дата добавления: 2014-01-07