Вимоги до розміщення вогнегасників

Згідно з ГОСТом 12.4.009-83 "ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды" розміщення й обслугову­вання вогнегасників повинно відповідати таким вимогам:

ü уведені в експлуатацію вогнегасники повинні мати облі­кові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

ü пристрої ручного запуску мають бути опломбовані;

ü вогнегасники мають розміщуватися з урахуванням зруч­ності користування;

ü підходи до місця розміщання мають бути завжди вільні;

ü ділянки поверхні, на яких розміщують вогнегасники, не­обхідно фарбувати в білий колір з червоним обрамлен­ням Шириною 20—50 мм;

ü вогнегасники мають бути в легкодоступних та помітних місцях, де виключено потрапляння на них сонячних про­менів та безпосередній вплив опалювальних і нагріваль­них приладів;

ü навішувати на вертикальні конструкції не вище ніж 1,5 м від рівня підлоги до нижньої частини вогнегасника, на відстані від дверей, достатньої для повного їх відкриття.

Вода − найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів. Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Відкидний рукав від пожежного крана або насоса закінчується металевим соплом, обладнаним розбризкувачем. Розбризкувач дозволяє отримувати компактний або розсіяний струмінь води. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом − тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою такі речовини, як карбіди та селітру, які виділяють при контакті з водою горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м³ і невеликих загорань на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35 %.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфаноли НП-16, сульфонати, змочувач ДП.

Промислові приміщення мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання, запроектоване згідно з вимогами СНиП 2.04.02-84 та СНиП 2.04.01-85. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів.

Гідранти (зовнішнє протипожежне водопостачання) розташовуються на території підприємств на відстані не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін.

Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава − 10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с. Витрати води на зовнішнє пожежогасіння беруться залежно від ступеня вогнестійкості будівель, їх об'єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб, прокладених по стелі. Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182 °С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м², а інтенсивність подачі води − 0,1 л/с м². Важлива частина установки − контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана.

Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку − повітрям.

Дренчерними установками обладнуються приміщення з підвищеною пожежною небезпекою, в яких по умовах підприємства пожежі можливе швидке розповсюдження вогню, для гасіння якого потрібна велика кількість води з одночасним створенням водяних завіс та змочуванням всієї площі.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних сповісників, котрі відкривають збуджувальний клапан групової дії. Такі установки доцільно обладнувати розбризкувальними головками з вирізами. Розбризкувач з прямими вирізами забезпечує рівномірне змочування 210 м² площі, а розбризкувач з гвинтовими вирізами - від 49 до 116 м² площі залежно від віддалі до підлоги і тиску у водогінній мережі. По конструкції розбризкувачі з гвинтовими вирізами мають значно меншу вагу (рис.20.8, б).

Дренчерні установки використовуються як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції вогнища і запобігання його поширення. Дренчери можна встановлювати із зовнішнього боку будівлі по його периметру, над віконними і дверними отворами.

Для гасіння пожежі усередині будівель і приміщень можна використовувати автоматичні вуглекислотні, інертно-газові і порошкові установки. Автоматичні установки пожежогасіння улаштовуються у відповідності до вимог нормативів.

Вогнегасники застосовують для гасіння загорянь та невеликих пожеж у початковій стадії їх розвитку. Залежно від об'єму вогнегасники бувають малоємні (до 5 л); промислові ручні(до10 л); перевізні (більше 10 л).

У промислових приміщеннях засоби пожежогасіння розташовують згідно з вимогами „Правил пожежної безпеки в Україні". В коридорах, проходах, проїздах або інших місцях, крім вогнегасників, розташовують пожежні щити з набором засобів пожежогасіння.

Успішна боротьба з пожежами забезпечується наявністю ефективних засобів оповіщення, сигналізації і надійного зв'язку підприємств з пожежними частинами. Найбільш швидкодіючими є установки автоматичної і напівавтоматичної сигналізації.

Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монтують на складах, базах та інших пожежонебезпечних і важливих об'єктах. Основними складовими частинами цих установок є: сповісники (датчики), що монтуються в будівлях або на території об'єктів і призначені для подання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від сповісників; лінії комунікації, що з'єднують сповісники з приймальними апаратами; джерела електроживлення.

Сповісником називають автоматичний пристрій, що сприймає і при певних умовах перетворює контрольовану величину параметра у вигідний для передачі по лінії зв'язку електричний сигнал.

Автоматичні сповісники за принципом дії (спрацювання) поділяються на теплові (термосповісники), димові, світлові та комбіновані.

Теплові сповісники за типом чутливого елемента, в свою чергу, поділяються на: біометалеві, термопарні та напівпровідникові.

За принципом дії теплові сповісники діляться на: максимальні, диференційні та максимально-диференційні.

Максимальні термосповісники спрацьовують тоді, коли температура навколишнього повітря досягає температури спрацювання, тобто тієї, на яку вони відрегульовані.

Диференційні термосповісники спрацьовують при певній швидкості зростання температури, наприклад, при підвищенні температури навколишнього середовища з визначеною швидкістю (на 30°С протягом 7 сек. та ін.), максимально диференційні. Всі теплові сповісники спрацьовують при температурі на 20...40 °С вище можливої максимальної при звичайних умовах.

Найбільш поширеними є біметалеві сповісники, принцип дії яких базується на явищі термоелектрики. У провідниках, виконаних із різнорідних матеріалів, виникає термоелектрорушійна сила (ТЕРС), якщо місця їх з'єднання тримати при різних температурах. Біметалевий сповісник забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі. В плавких автоматичних сповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом. При підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло.

Димові сповісники працюють на принципі дії продуктів горіння (диму) на електричний струм іонізаційної камери, що використовується як датчик. При попаданні диму в іонізаційну камеру в останній збільшується опір, що обумовлює збільшення напруги на клерувальній сітці тиратрона. При цьому розжарюється сітка і відкривається тиратрон, через який проходить електричний струм, спрацьовує реле і подається сигнал на приймальну станцію. Живлення сповісника здійснюється постійним струмом напругою 220 В.

Автоматичні світлові сповісники працюють на принципі перетворення ультрафіолетового випромінювання відкритого полум'я в електричну енергію. Сповісник реагує на ультрафіолетове випромінювання довжиною хвилі 3000…20000 А⁰ і призначається для контролювання об'єктів з нормальною освітленістю.

Приймальні станції пожежної сигналізації забезпечують прийом сигналів від сповісників, перетворення їх у світлову і звукову інформацію, а при необхідності − ввімкнення автоматичних засобів пожежогасіння, і сповісники, поділяються на теплові, димові та комбіновані.

Дата добавления: 2014-01-07