Участь батьків у процесі ігротерапії

Консультування батьків. До ігротерапевтичного процесу, до якого залучено дитину, так чи інакше причетні батьки. Сучасні батьки все більше відчувають потребу в кращому розуміння своїх дітей і більш ефективній взаємодії з ними. У багатьох випадках не знають як розв'язати дитячі проблеми, оскільки цього ніколи не вчилися. Багато з них підмінюють безумовну любов жорсткою ідентифікацією з власними дітьми, тому їм буває важко визнати, що дитина - це самостійна, автономна людина.

Очевидно, що батьки сприймають терапевта як людину, з якою можна обговорювати свої труднощі і проблеми, здатну надати необхідну допомогу. Відомі дослідники - О. Захаров, Г. Лендрет, К. Мустакас, X. Невел та ін. - радять паралельно з ігротерапією дитини проводити консультування її батьків. Водночас А. Леві та Е. Дорфман дійшли висновку, що дитяча терапія можлива без консультування батьків, іншими словами, ефективність терапії не залежить від проходження терапії батьками.

Незважаючи на прагнення батьків сприяти процесу ігротерапії, досить часто вони виявляють сумніви, розгубленість і тривогу. Помітною є тенденція якомога довше відкладати звернення за допомогою до спеціаліста сподіваючись, що ситуація зміниться на краще. Тому на момент звернення батьків до терапевта, проблема може мати тривалу історію або загостритися так, що лякає та фруструє батьків. Частими є звернення до консультанта як до «останньої інстанції» за «спеціальною інструкцією» або «рецептом» стосовно спілкування та взаємодії з дитиною та розв'язання її проблем. Психолог повинен з розумінням ставитися до сумнівів, бути чутливим до суперечливих почуттів, через які довелося пройти батькам до того, як звернутися до спеціаліста.

Батьки, які звертаються за консультацією до психолога, тим самим виявляють: піклування і любов до дитини, турботу і відповідальність за її розвиток, готовність до співпраці та обговорення проблем, розуміння важливості своєї участі у процесі ігротерапії. Хоча в окремих випадках звернень батьків до психолога діють інші приховані та неусвідомлювані мотиви (зокрема, прагнення позбавитися почуття провини, бажання покласти відповідальність за свою дитину на іншу людину і т. ін.). Крім того, батьки можуть не пов'язувати проблему зі специфікою сімейної ситуації та значимих стосунків, а вбачають її в самій дитині. У випадках, коли батьки приходять на консультацію з наміром проаналізувати власний досвід і переживання, психологу важливо звернути на це особливу увагу. Терапевт не тільки докладно обговорює поведінку дитини, її труднощі та проблеми, але й звертається до почуттів та установок батьків. У ході консультування психолог не дає ніяких оцінок того, про що говорять батьки. Тим самим протягом усієї бесіди приймає і визнає ту картину світу, яка склалась у клієнта.

Принциповою установкою консультанта під час розмови є віра в те, що кожен з батьків володіє потенціалом для самоаналізу і особистісного зростання. Психолог повинен з увагою і повагою вислухати повідомлення, приймати їхні думки і позиції такими, які вони є; зрозуміти, як сприймають батьки поведінку і переживання своєї дитини; з'ясувати емоційний стан батьків (роздратування, розгубленість, тривогу, занепокоєння і т. ін.) щодо стосунків з дитиною. Бесіда може починатися з таких звертань психолога, як-от: «Я хотів би, щоб Ви самі вирішили з чого почати нашу розмову»; «Мені буде цікаво почути, що привело Вас до мене». Завдання терапевта при першій зустрічі - уважно вислухати батьків, стимулюючи їх до вільного висловлювання і вияву почуттів.

Призначаючи першу зустріч слід попередити батьків про те, щоб вони прийшли на інтерв'ю без дитини. При першій зустрічі можливе обговорення проблем (іноді таких специфічних ситуації як сон, харчування, гігієнічні навички і т. ін.) та складається план майбутньої роботи з дитиною. На перше інтерв'ю можуть прийти обоє батьків або окремо батько чи мати. Рішення щодо цього приймає сім'я. У бесідах з батьками можна одержати інформацію, яка допомагає ігротерапевту краще зрозуміти, що відбувається з дитиною за межами ігрової кімнати. Дітям слід повідомляти про зустрічі з батьками, щоб не викликати їхнього здивування та занепокоєння, коли вони випадково дізнаються про це.

Зазвичай, батьки хочуть дізнатися про ігротерапію як метод. Для загального ознайомлення достатньо короткого повідомлення, що розкриває сутність і завдання, техніки ігротерапії. Якщо ж батьки бажають одержати детальніші пояснення, то консультант може порадити скористатися спеціальною літературою або навести конкретні приклади.

Не слід здійснювати на батьків будь-який тиск і змушувати звертатися за психологічною допомогою. У випадках відсутності готовності батьків до участі в роботі, психолог повинен встановити з ними довгострокові стосунки задля забезпечення інформування про хід сесій ігротерапії та одержання вичерпної інформації про все, що відбувається в житті дитини. Така процедура дозволяє терапевту залучати батьків та підтримувати з ними стосунки, важливі для ефективної терапії. Слід пояснити батькам: «Я розумію, що Ви не відчуваєте потреби в консультуванні, проте було б корисно час від часу зустрічатися та обговорювати хід терапії та всі зміни, які відбуваються в житті вашої дитини. Можливо, у Вас з'являться запитання, які ми могли б обговорити при зустрічі».

Плануючи процес ігротерапії, важливо одержати згоду батьків на запис сесій, якщо він потрібен. Якщо дитина має проблеми у школі, то доцільно, щоб психолог включив у свій план роботи відвідування занять та бесіди з учителями, що допоможе виявити потенціали для розвитку дитини, закладені в шкільному житті. Про це він також повідомляє батьків.

Іноді батьки звертаються до психолога з проханням спостерігати за своєю дитиною на заняттях. Терапевту слід пояснити, що філософія і цілі терапії не передбачають ведення спостережень батьками, оскільки в дитини існує приватний емоційний світ і вона повинна відчувати себе захищеною і вільною, виражаючи глибинні почуття до значимих людей. Дитина не повинна стримувати себе або остерігатися спостереження. Так, К. Мустакас наголошував, що головною метою психолога є допомога батькам у побудові глибоких особистісних стосунків з дитиною, а не реалізація батьківського плану щодо вивчення дитини і аналізу її поведінки [7, с.180]. Консультуючи батьків, психолог повинен наголосити, що сеанси ігротерапії з дитиною є конфіденційними. У зв'язку з цим специфічні аспекти дитячої гри не обговорюються.

Також батьки можуть радитися з психологом щодо пояснень дитині про необхідність відвідування ігрових сесій. У таких випадках терапевту слід заохочувати батьків до самостійного формулювання відповідей на дитячі запитання, оскільки пояснення залежать від специфіки сімейної ситуації. В одних випадках батьки пояснюють дитині, що психолог допоможе їй подолати її проблеми, в інших - що вона буде відвідувати спеціальну ігрову школу.

Принципи консультування батьків. У цілому хід та результати консультування значною мірою залежать від особливостей особистості батьків та їхніх власних проблем. Згідно з К. Мустакасом, у консультуванні батьків слід враховувати наступні принципи [7].

1. У випадках, коли батьків найбільше турбують переживання та власний досвід, особистісні особливості, то саме обговорення цих проблем виступає центральною темою консультування. Терапевт уважно слухає, виявляє інтерес і увагу, намагаючись спільно з клієнтом дослідити його глибинні почуття. Своїми репліками психолог заохочує до щирого, відвертого обговорення особистісних проблем, допомагає знайти своє місце у стосунках з іншими.

2. У випадках, коли батьки акцентують увагу на проблемах дитини і прагнуть одержати поради щодо розв'язання конкретних труднощів і конфліктів, налагодження контактів; то в бесідах з батьками обговорюються саме ці теми. Консультант пропонує різні варіанти розв'язання певної проблеми; обговорюючи їх з батьками з урахуванням наявної сімейної ситуації. У кожному випадку інформація надається не як однозначно правильна, а як варіативна.

3. Усі рішення приймає сам клієнт. Консультант може надавати інформацію або різні альтернативи для досягнення мети або розв'язання проблеми, однак він постійно підкреслює те, що вірить у здатність батьків до самостійного вирішення будь-яких проблем. Психолог спільно з батьками проживає все те, що проживають вони, намагаючись зрозуміти себе, переосмислюючи власний досвід і моделі стосунків з довколишніми, однак він наполягає на тому, щоб батьки самостійно робили свій вибір і приймали рішення.

Участь батьків у терапевтичному процесі Одним із напрямів ігротерапії виступила підготовка батьків до того, щоб стати терапевтичними агентами для своїх дітей, навчання батьків прийомів і технік ігротерапії. Такий підхід, визначений як модель для зміцнення дитячо-батьківських стосунків, був започаткований у 60-х роках завдяки зусиллям подружжя Бернарда і Луїзи Гуерні. Так, Л. Гуерні наголошувала, що ігротерапія об'єднує дві важливі стратегії: ігротерапію з дітьми та навчання батьків.

У сучасних умовах терапія дитячо-батьківських стосунків одержала визнання серед дослідників і клініцистів як ефективний засіб для зміцнення батьківських, дитячих, сімейних стосунків у межах тріадичної терапевтичної моделі (включення у терапевтичний процес з дитиною батьків, учителів). Залучення батьків, вихователів і вчителів до ігротерапевтичного процесу виступило як результат усвідомлення спеціалістами того, що розвиток дитини (як нормальний, так і патологізований) тісно пов'язаний з її навколишнім і системою стосунків у сім'ї. Принциповими основами залучення батьків як агентів терапії є визнання важливого значення гри в розвитку дитини і в терапевтичних стосунках з нею; визнання здатності батьків до оволодіння умінням проводити ігрові сесії з дітьми; і, насамкінець, переваги навчальної моделі в батьківсько-дитячих стосунках. Крім того, батьки як значимі особи в житті дитини виявляють на неї відчутніший уплив, ніж будь-який терапевт. Визнаючи наявність біологічно обумовлених проблем, спеціалісти розглядають соціальні, емоційні та поведінкові труднощі дітей як соціально обумовлені проблеми, що виникають переважно через брак необхідних психолого-педагогічних знань та вмінь. Терапія дитячо-батьківських стосунків (ДБС) як окрема самостійна форма сімейної терапії дозволяє допомогти сім'ї досягнути ефективнішого функціонування.

Багатьма авторами (Л. Гуерні, Г. Лендрет, К. Мустакас та ін.) описаний досвід ефективної ігротерапії в домашніх умовах. Під час спеціальних занять терапевт навчає батьків психологічно компетентної поведінки з дітьми і проведенню ігрових сесій, здійснює при цьому супервізорську підтримку і допомагає використовувати набутий досвід проведення ігрових занять у домашніх умовах. Проте зазначимо, що серйозні емоційні проблеми і внутрішні конфлікти не можуть розв'язуватися вдома Терапія ДБС переважно використовується в роботі з дітьми у віці від 3 до 12 років, однак ігрові заняття можуть застосовуватися й у взаємодії з підлітками.

У домашніх умовах використовується модель дітоцентрованої ігротерапії у зв'язку з тим, що:

• переваги дітоцентрованого підходу полягають у відносній простоті його засвоєння батьками;

• батьки навчаються виявляти емпатію та одночасно встановлювати обмеження й усвідомлювати їх наслідки;

• використання мистецтва емпатійного слухання батьками одночасно з розумінням і прийняттям дитини допомагає їм знизити рівень упливу власних захисних механізмів, оволодіння батьками цими вміннями гальмує прагнення прискорювати і директивно керувати дитячим розвитком;

• батьки здатні проводити ігрові сесії, центровані на дитині, на рівні професійних терапевтів.

Психологи наголошують, що діти швидше навчаються і розвиваються, коли почуваються вільно та одержують допомогу в необхідному для них обсязі. Іноді їм потрібно, щоби батьки разом з ними пережили тривогу з приводу розв'язання тієї чи іншої проблеми, саме в ті моменти, коли інші критикують або дають поради. Батьки, які в повсякденному житті взаємодіють зі своїми дітьми на партнерських гуманістичних засадах, виявляють терапевтичний вплив. Вони безоцінно приймають дітей, надаючи їм свободу дій і вибору. Батьківське розуміння і підтримка, скажімо в ситуації навчання їзди на велосипеді, може виражатися вербально, на зразок: «Я розумію, як ти себе почуваєш. Це справді страшно, адже можна впасти. Якщо хочеш, я тобі допоможу потримати руль».

Ігрова терапія в домашніх умовах - це стосунки між дитиною і батьком/матір'ю, завдяки яким дитина може відчути свою значимість, зрозуміти, що в сім'ї її люблять і шанують. Коротко викладемо сутність домашньої ігротерапії. Для проведення ігротерапії необхідно дібрати відповідні іграшки, з якими дитина може вільно поводитися, а не тільки використовувати за функціональним призначенням. Завдяки досвіду спонтанної гри за участю батьків, в якій дитина вільно виявляє свої почуття, забезпечується розвиток, зняття напруги і тривожності, розв'язання проблем. У ситуаціях домашньої ігротерапії один або два рази на тиждень уся батьківська увага належить тільки їй. У сім'ї для проведення ігрових сесій виділяється по півгодини окремо на кожну дитину. Важливо, щоб ці заняття регулярно проводились і не витісняли інші улюблені дитячі заняття.

Обов'язки стосовно постійності і неперервності ігрових сесій, що беруть на себе батьки, є проявом їхньої відповідальності за дітей, перед дітьми і за стосунки з ними. По суті батьки повинні показати дітям, що під час ігрових занять для них не існує більш важливих пріоритетів (дотримання запланованого графіка проведення ігрових сесій є найкращим підтвердженням того, що для батьків немає нічого важливішого, ніж їхні діти). Якщо ж заняття з тих або інших причин не може відбутися, то слід попередити про це дитину та визначити разом з нею інший час.

Дорослі не спонукають дитину до гри, не інтерпретують ігровий зміст, не дають порад та інструкцій, а лише знаходяться поряд, спостерігаючи за діями дитини та демонструють цілковите прийняття і зацікавлення нею. Батьки залишаються в такій специфічні ігровій ситуації доти, допоки в ній бажає залишитися дитина. Тривалість таких зустрічей може вимірюватися від кількох тижнів до кількох місяців. В умовах безоцінного прийняття, відсутності всілякого керівництва, порад, схвалення або критики діти швидко починають усвідомлювати відмінність ігрових ситуацій від звичайних стосунків з батьками. Також і для батьків досвід уважного стеження за ігровими діями власної дитини та її найскладнішими емоціями виявляється новим і несподіваним, що також сприяє їхнім особистісним змінам.

Узагальнюючи досвід проведення ігротерапії в домашніх умовах, К. Мустакас сформулював наступні принципи.

1. Гра повинна відбуватися регулярно у спеціально призначеній для цього кімнаті (дитина повинна сприймати таку кімнату як ігрову).

2. Необхідно забезпечити дитину достатньою кількістю різноманітних структурованих і неструктуровах ігрових матеріалів.

3. Діти повинні вільно виражати свої бажання, їм не слід нав'язувати ігрові правила та певні соціальні або мистецькі стандарти.

4. Не слід тлумачити дитині прихований смисл її гри, а лише приймати її висловлювання і почуття.

5. Батьки повинні емпатійно сприймати всі поведінкові прояви дитини і засвідчувати цілковите розуміння і підтримку. |

Доповнюють зазначені вище принципи рекомендацій для батьків щодо стимулювання розвитку в дитини почуття власного «Я», розроблені В. Оклендер, серед яких:

• слухати, визнавати і приймати почуття дитини;

• ставитися до неї з повагою, приймати такою, якою вона є;

• використовувати заохочення стосовно кожної конк- | ретної ситуації;

• бути відвертим з дитиною;

• забезпечувати дитині свободу вибору особистої відповідальності (хоча дитина потребує послідовності, дотримання правил і контролю, вона ще більше потребує життєвого простору, в якому вона навчиться управляти своїм життям);

• надавати дітям можливість для експериментування, задоволення інтересів, вияву творчих здібностей;

• пам'ятати про принцип неповторності: дитина прекрасна і неповторна;

• бути для дитини гарним прикладом: бути досить високої думки про себе, діяти, виходячи зі своїх інтересів;

• уникати настанов типу: «Ти повинен...» і непотрібних порад.

Місцем для гри може бути окрема кімната або помешкання, а також частина кімнати або помешкання. Невеликі | квартири потребують від сімей більш творчого підходу. Вибір місця для домашніх ігрових сесій обумовлюється такими міркуваннями:

а) місце повинно бути достатньо просторим та вільним для рухової активності дитини і розміщення іграшок;

б) не повинно містити дорогих і цінних предметів та предметів, що б'ються.

Бернард Гуерні визначив цілі ігрових сеансів:

1. Зміна правильного або неправильного сприйняття дитиною батьківських почуттів та установок, їхнього ставлення до неї.

2. Забезпечення самовияву дитини, зняття тиску і звільнення від тривожності, викликаної внутрішніми конфліктами.

3. Посилення почуття самоцінності дитини та впевненості в собі.

Більш детальний перегляд цілей ігрових сеансів, дозволяє виокремити наступне.

Дата добавления: 2014-01-07