Б. Цілі стосовно батьків

А. Цілі стосовно дітей

1. Надання дітям можливостей для вільного і повного вияву почуттів.

2. Розвиток у дітей умінь більш ефективного розв'язання проблем, надання допомоги у подоланні труднощів.

3. Розвиток у дітей упевненості в собі і позитивної самооцінки.

4. Формувати довірливих партнерських стосунків у сім'ї.

1. Поглиблення розуміння закономірностей розвитку дітей, значення гри та емоцій в їхньому житті, а також у власному житті.

2. Зміцнення сімейних стосунків, розвиток щирості і довіри до дітей, поглиблення розуміння власної ДИТИНИ,

3. Розвиток упевненості батьків у власних можливостях, подолання почуття фрустрованості власними дітьми.

4. Розвиток комунікативних умінь та вмінь співробітництва.

Більшість дослідників (Б. Гуерні, Л. Кері, Г. Лендрет, К. Мустакас, Ч. Шефер та ін.) зазначають, що терапія дитячо-батьківських стосунків не потребує від батьків абсолютних змін. Різними авторами розроблені програми навчання батьків. Найбільш відомий у цьому напрямі досвід роботи Л. Туєрні, Г. Лендрета, К. Мустакаса. У загальному вигляді навчання батьків складається з оволодіння теорією ігротерапії, спостережень за роботою ігротерапевта, обговорень ходу та результатів ігрових сеансів, консультацій терапевта з батьками. У процесі занять, перегляду відеозаписів та участі в рольових іграх, батьки розвивають емпатійність, навчаються безоцінно ставитися до дітей, створювати атмосферу прийняття. Тлом для створення такої атмосфери є 30-ти хвилинні ігрові заняття з дітьми. Нова творча динаміка емпатійного реагування з боку батьків стає творчим процесом, завдяки чому відбуваються зміни як у батьків, так і в дитини, а також в їхній взаємодії. Оскільки батьки не спонукають і не скеровують гру, а намагаються зрозуміти почуття, діяльність та експресію, дитина одержує можливість найповнішого самовияву.

Навчання терапії дитячо-батьківських стосунків поєднує дидактичні елементи з ознайомленням з почуттями та емоційними реакціями стосовно себе і своїх дітей членів батьківської навчальної групи під час щирого обміну на кожному заняті. Навчальна група для батьків складається переважно з шести-восьми чоловік або подружніх пар. Спеціаліст, який займається підготовкою батьків, повинен мати навички і досвід групової роботи, а також професійно володіти методами ігротерапії. Батьки зустрічаються по дві години щотижня протягом десяти тижнів (мінімальний термін навчання). Для тих батьків, діти яких мають серйозні емоційні проблеми, термін навчання, практики і підтримки слід збільшити. Групові заняття забезпечують позитивну міжособистісну підтримку, покращують самосприйняття батьків.

До базових умінь, необхідних для проведення домашніх ігрових сесій, належать: уміння структурувати, встановлювати обмеження, використовувати творчу уяву, емпатійне слухання.

Розглянемо докладніше такі вміння.

Уміння структурувати необхідне, щоб допомогти дітям зрозуміти загальну структуру ігрових сесій, відрізняти ігрові сесії від звичайного життя з його численними обмеженнями і заборонами. Структурування дозволяє дітям зрозуміти, що під час ігрових сесій вони матимуть змогу для спонтанної гри і самовияву. Двічі, - за 5 хвилин і за хвилину до кінця сесії батько/мати - терапевт нагадує дитині про завершення роботи.

Уміння встановлювати обмеження. Встановлення обмежень забезпечує освоєння дітьми меж, що є важливим для почуття безпеки; допомагає дітям усвідомлювати відповідальність за їх порушення. Зведення обмежень до мінімуму полегшує дітям їх засвоєння і створює атмосферу для більш вільного вияву почуттів. Практика засвідчує, що найбільш переконані в тому, що їхні діти знаходяться під контролем, -батьки, які встановлюють надмірні обмеження для своїх дітей, а також ті, хто не дотримується ніяких заборон. Між крайніми полюсами зустрічаються різні варіанти непослідовності батьків, які усвідомлюючи це, стають вразливими щодо самооцінки. Крім того, коли батьки погрожують дітям нездійсненними наслідками, то це руйнує довіру дітей.

Визнання зв'язку таких проблем із завданням встановлення обмежень у ході домашньої ігротерапії посилює батьківське бажання удосконалюватися в умінні розв'язувати це важливе завдання. Батьки засвоюють поетапне встановлення обмежень у процесі ігрових занять:

а) уведення обмеження;

б) попередження;

в) реалізація обіцяних (у попередженні) наслідків порушення.

У випадках порушення обмежень, батьки повинні нагадати про це у стислій, вимогливій, але прийнятній для дитини формі. Важливо назвати дитину по імені, відобразити її бажання діяти забороненим чином і встановити межі, в яких даний спосіб поведінки є можливим. Повторне порушення заборон веде за собою попередження про наслідки подібної поведінки і, у випадку необхідності, забезпечення цих наслідків (наприклад, припинення гри, вихід з кімнати).

Спеціалісти вважають, що оволодіння умінням використовувати творчу уяву у грі допомагає батькам виконувати різноманітні ролі, які пропонує дитина (замість того, щоб директивно спрямовувати дитячу гру). Аналогія з процесом постановки фільму може полегшити батькам розуміння своєї ролі, як ролі актора, вторинної щодо режисерської роботи дитини. В ігровій кімнаті дитина «пише сценарій» і визначає способи акторського самовияву, вирішуючи чи брати «актора» на ту або іншу роль.

Батьки у навчанні повинні опанувати уміннями емпатійного слухання, визначального у розумінні і прийнятті дитини. Крім того, емпатійне слухання допомагає дітям з'ясовувати власні наміри і почуття, конструктивно виявляти емоції і приймати самих себе тому, що вони приймаються батьками.

Батьки навчаються неперервно приділяти увагу дитині впродовж ігрового заняття, засвоюють способи відображення почуттів дитини, позбавляються від потреби в домінуванні та керівництві її ігровими діями (лише коментують ці дії, подібно до спортивних оглядачів).

Опанування терапевтичним умінням починається з їх опису і пояснення психологом. Пізніше він з допомогою кількох іграшок створює ігрову ситуацію (рольова гра), в якій кожен із батьків має можливість у ролі ігротерапевта застосовувати емпатійне слухання та відображати емоційні реакції «дитини». У ролі дитини виступає сам психолог, який, наприклад, складаючи щось із конструктора може зруйнувати свою споруду, заохочує батьків у такий спосіб до вправляння в розумінні та відображенні почуттів дитини.

Предметом навчання також виступають способи поведінки батьків у випадку негативних реакцій або запитань дитини під час ігрової сесії. Важливо навчитися відображати негативні та ворожі почуття дитини, зберігаючи емоційне прийняття, і при цьому зберігати встановлені обмеження. Відповідаючи на запитання дитини, важливо зрозуміти і виразити мотив, переживання, що криється в кожному запитанні. Значимим є рефлексивне й недирективне реагування на запитання, оскільки дитина постійно очікує від батьків дозволу або вказівок як саме гратися.

У процесі навчання психолог всіляко підтримує батьків у засвоєнні нового досвіду. У зворотному зв'язку він користується мистецтвом емпатійного слухання, прийняття і розуміння тих почуттів, які переживали батьки. Забезпечуючи позитивне підкріплення, терапевт може визначити провідні напрями розвитку терапевтичних умінь кожного з батьків. Період відпрацювання базових умінь в індивідуальній роботі з батьками займає кілька занять з одним або обома батьками і кілька місяців у випадку групового навчання (6-8 батьків).

У роботах Г. Лендрета докладно описана структура і зміст підготовки батьків до проведення домашньої ігротерапії. Провідною формою занять є жива дискусія у тренінговій батьківській групі з 6-8 чоловік. Передбачається поєднання навчальної інформації з розглядом проблем, які хвилюють батьків. Після кожного заняття батьки отримують домашні завдання. Запропонована Г. Лендретом програма складається з десяти занять.

Заняття 1. Знайомство батьків, розповіді про себе і свою сім'ю, розповідь про дитину, з якою буде проводитися ігротерапія. Психолог обговорює з групою проблему конфіденційності, після чого кожен член групи бере на себе відповідні зобов'язання.

Визначаються цілі і завдання навчання. Метою занять є розвиток сензитивності до дітей та емпатійного реагування. Домашнє завдання полягає в тому, щоб навчитися розпізнавати дитячі емоції (здивування, радість, захоплення, страх, сум та ін.) та їх віддзеркалювати. Способи реагування записуються для наступного обговорення у групі.

Заняття 2. Обговорюються домашні завдання (без критики і «порад»), розглядаються способи емпатійного реагування, переглядаються відеозаписи ігротерапевтичних сеансів.

З допомогою добровольців з числа членів батьківської групи терапевт демонструє способи емпатійних реакцій. Далі продовжується робота батьків в ігровій кімнаті в парах (по черзі виконують ролі дорослого і дитини). Також відбувається ознайомлення з необхідним переліком іграшок (пластилін, олівці, папір, ножиці з тупими кінцями, пляшечка немовляти, гумовий ніж, рушниця, лялькова сім'я, лікарський набір, фігурки солдатів, автомобілі, іграшкові гроші, ляльковий будиночок, лялька-неваляшка і т. ін.). Ці іграшки дозволяється використовувати тільки на ігрових заняттях.

Домашнє завдання полягає в тому, щоб створити необхідний набір іграшок і підготувати умови для ігротерапії вдома.

Заняття 3. Звіти батьків про підготовку до організації ігротерапевтичних занять. Навчання прийомів ігротерапії, рольові ігри в ігровій кімнаті. Перегляд і обговорення відеозапису ігрової сесії. Ознайомлення з правилами, яких повинні дотримуватися батьки під час ігрових занять.

Не слід:

• критикувати дитину;

• хвалити дитину;

• ставити навідні запитання;

• переривати заняття та відволікатися на сторонні речі;

• навантажувати дитину інформацією та навчати її;

• читати нотації;

• пропонувати будь-яку іншу діяльність;

• бути байдужим або пасивним.

Слід:

• оформити інтер'єр;

• дозволити дитині вести за собою;

• стежити за поведінкою;

• відображати почуття дитини;

• встановлювати обмеження;

• заохочувати енергію та зусилля дитини;

• брати участь у грі, віддаючи ініціативу дитині;

• виявляти комунікативну активність.

Батьки завжди повинні вчасно завершувати заняття з дітьми. Прибирання кімнати після занять - батьківська справа.

Під час підготовки до перших ігрових занять з дітьми батьки одержують вичерпні відповіді психолога на всі запитання та обговорюють свої очікування щодо початку занять. Терапевт звертає увагу на спонтанність і непередбачуваність дитячої поведінки під час ігрових сесій і попереджає про право батьків у випадку виникнення будь-яких ускладнень перервати ігрове заняття.

Домашнє завдання: проведення першого ігрового заняття; допомога дітям у виготовленні таблички («Ігрове заняття - прохання не турбувати»), яку слід почепити на двері на час заняття.

Заняття 4. Звіти батьків про перше ігрове заняття. Розгляд проблемних ситуації та пропозицій терапевта щодо їх розв'язання. Перегляд відеозапису заняття когось із батьків (за бажанням). Загальне обговорення переглянутого, а також реакцій і типів поведінки. Особливу увагу приділяють тим почуттям, які переживали батьки. Визначення наступного добровольця для демонстрації відеозапису заняття.

Під час звітів батьків про перші сесії психолог детально зосереджується на способах використання ними набутих умінь. Одночасно відзначаються теми і проблеми дитячої гри, що можуть виявлятися в інтенсивності, специфічному фокусі і повторах, частоті звернення до певних сюжетів, типових схемах поведінки. Терапевт спонукає батьків до обговорення ігрових сесій, у процесі якого уникають критики і жорстких оцінок. Психолог вивчає реакції батьків на самостійно проведені сесії, виявляє емпатію і дає зворотній зв'язок з коментуванням конкретних деталей.

Домашнє завдання: продовження занять з дитиною.

Заняття 5-9. Наступні заняття з батьками проходять за подібною схемою (триває обмін думками у групі щодо власної практики роботи). Короткі звіти батьків про ігрові заняття та перегляд відео звітів супроводжуються загальним обговоренням, коментарями і пропозиціями психолога. Окремо розглядаються проблемні ситуації. На кожному занятті продовжуються рольові ігри, що імітують ігротерапевтичний сеанс. Особливу увагу приділяють почуттям батьків та формуванню нових навичок взаємодії з дитиною.

У процесі навчання батьки діляться своїми тривогами і сумнівами та не обговорюють ніяких проблем, пов'язаних з власною ігротерапевтичною практикою, за межами групи. Запобігаючи формуванню негативних самооцінок, терапевт концентрує увагу на почуттях батьків. Безоцінне прийняття терапевтом усіх запитань і способів вираження почуттів підтримує батьків, поглиблює їхній ігровий досвід.

Супервізорська діяльність терапевта відбувається за схемою:

• з'ясування вражень батьків про проведену сесію;

• визначення позитивних здобутків і напрямів для вдосконалення на наступних заняттях;

• обговорення тематики гри дитини.

Робота психолога як супервізора батьківської ігротерапії триває доти, поки не сформуються ігрові уміння та здатність батьків до виявлення та відвертого обговорення тем і проблем дитячої гри.

Заняття 10. Звіти про проведені ігрові заняття, перегляд відеозаписів. Остання година присвячується обмінові думками про ті зміни, що відбулися в батьків та їхніх дітей у спільній роботі, а також про зміни, які помітили члени групи один в одного.

Засвоєння нових умінь є поступовим процесом, що відбувається завдяки регулярній практиці. Більшість батьків стикаються з типовими проблемами тренувального періоду: очікують моментальних результатів, відчувають трудноші в розпізнаванні дитячих почуттів і встановленні обмежень, їм буває складно відмовитися від директивного керівництва грою та використанні уяви. Одна із найбільш поширених тривог батьків у цей період пов'язана з одноманітністю, відсутністю варіативності в поведінці дітей чи ігрової тематики від сесії до сесії. Припущення, що ігрові заняття не виконують терапевтичних функцій є помилковими, оскільки подібні факти можуть засвідчувати прагнення дитини до засвоєння певних умінь та інтеграції нового розуміння світу або подолання певних проблем.

З початком постійної практики в домашніх умовах починається новий етап батьківської ігротерапії, на якому важливою є підтримка спеціаліста. Психолог зустрічається з батьками щотижня або один раз на два тижні. Можна запропонувати батькам робити звіти після кожного ігрового заняття, відповідаючи на такі запитання.

1. Чого мені вдалося досягти на занятті?

2. Що можна було б покращити на занятті?

3. Якими були теми гри дитини?

4. Які запитання виникли в мене стосовно ігротерапії,

моєї дитини, сім'ї?

Такий опитувальник слугує основою для обговорення з терапевтом сильних і слабких сторін оволодіння ігровими вміннями, способів конкретного реагування батьків на різні поведінкові прояви дитини. Значна увага приділяється питанням динаміки і можливим варіантам розв'язання проблем. У випадку появи труднощів або порушень у застосуванні ігрових умінь батьками, психолог може запропонувати проведення домашнього заняття за його участю як супервізора.

Тривале дослідження процесу і результатів ігротерапевтичної роботи батьків виявили її ефективність у розв'язанні проблем дітей та засвідчили зростання ступеня батьківського прийняття. Описаний в літературі досвід доводить, що батьки, які виявили бажання і мужність здійснення ігротерапії з власною дитиною відчули, що одержані результати варті витрат на них часу й зусиль. Ця робота допомогла їм краще пізнати свою дитину і покращити стосунки з нею. У свою чергу, завдяки домашній ігротерапії, діти справді відчувають, що батьки їх розуміють та люблять, приймають такими, якими вони є, по-справжньому піклуються про них.

Однак здійснення ігротерапії в домашніх умовах породжує низку проблем. Розглянемо деякі із них. Передусім більшість батьків не розглядають себе як потенційних терапевтів. У домашніх умовах батьки неминуче стикаються з проблемою підготовки й облаштування ігрової кімнати та встановлення обмежень. У більшості випадків у квартирному просторі українських сімей відсутні зайві площі для проведення такої роботи. Крім того, у кожній домівці є меблі та речі, які не можна псувати, а також інші обмеження для вільного вияву емоцій дитини та зміни усталеного ладу. Батьки-ігротерапевти повинні володіти високим рівнем емпатії, бути готовими до цілковитого прийняття всього того, що виражає дитина у грі. Батьки повинні приймати, як реально існуючі, всі, і особливо «погані», почуття дитини, її страждання, образи і страхи.

У зв'язку з цим слід окремо розглянути протипоказання до здійснення ігротерапії в домашніх умовах. До них належать:

а) інтелектуальна неспроможність батьків до оволодіння необхідними уміннями і навичками;

б) наявність власних серйозних проблем у батьків, які можуть зашкодити їхній концентрації на потребах дитини (у таких випадках слід починати з індивідуальної терапії батьків);

в) сімейна ситуація, в якій один із батьків виявляв або виявляє насильство стосовно дитини (потрібна індивідуальна терапія з дитиною, а також необхідна спеціальна робота з батьками).

Ігрове розігрування різноманітних ситуацій спілкування дорослих і дітей, з подальшою дискусією в батьківських групах є ефективним методом нормалізації стосунків у сім'ї, допомагає батькам побачити й усвідомити причини конфліктів з дітьми, сприяє поглибленню прийняття і розуміння дитини. Гра як метод корекції батьківських позицій створює умови для перебудови неадекватних стосунків з дітьми, змінює ригідні способи спілкування та розуміння й оцінку виховних завдань, значно розширює арсенал виховних засобів батьків. Коли батьки створюють атмосферу відкритості і щирості, взаємовідповідальності й доброго гумору, вони можуть вирішити багато потенційних проблем.

Дата добавления: 2014-01-07