Механізм ковтання корму

Ковтання корму. Після ретельного пережовування корму і змочування його слиною в ротовій порожнині формується харчова грудка, придатна для ковтання. Надавлюванням спинки язика на піднебіння грудка переміщається до входу в глотку. Процес ковтання – акт рефлекторний, що складається з ряду послідовних ланок. Найбільш добре він вивчений у собак і коней.

Аферентними шляхами рефлексу ковтання є волокна язиковоглоткового нерва, які подразнюються під час торкання харчовою грудкою піднебіння, основи язика або глотки. Центр ковтання знаходиться в довгастому мозку. Він посилає еферентні імпульси по волокнах під'язикових, трійчастих, язиковоглоткових і блукаючих нервів до м'язів порожнини рота, глотки, гортані і стравоходу. Координованими скороченнями цих м'язів харчова грудка швидко проштовхується в нижні відділи глотки, а потім у воронкоподібне розширення стравоходу. Харчова грудка при русі перетинає дихальні шляхи, проте не потрапляє до них, тому що у фазу ковтання м'яке піднебіння, підіймаючись, прикриває вхід у носоглотку, а надгортанник перекриває вхід у гортань. Підняття язика перешкоджає зворотному руху харчової грудки в порожнину рота.

Проковтнута харчова грудка завдяки хвилеподібному скороченню м'язів (у шийній частині посмугованих, в інших ділянках – непосмугованих) переміщається стравоходом, уповільнюючи рух перед входом у шлунок. При наявності кардіального сфінктера останній розслаблюється і корм потрапляє до шлунка. Якщо частина корму залишилася в нижній частині стравоходу, вона проштовхується в шлунок повторною перистальтичною хвилею. Скорочення стравоходу узгоджується з ковтальними рухами. Дихальні рухи під час ковтання затримуються.

Середні розміри харчової грудки, що проковтується, складають: у корів і коней 15 – 20 г, у свиней – 5 – 10 г. Тривалість руху корму по стравоходу складає в коней – 8 – 12 с, свиней – 2,3 – 3, собак – 4 – 7 с.

Рідкі корма і вода проходять через стравохід за 1,5 – 3 с. При швидкому питті вода, накопичується у стравоході, надходить у шлунок безупинним струменем.

Література

1. Георгиевский В.И. Физиология сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1990. – 511 с.

2. Науменко В.В. та ін. Фізіологія сільськогосподарських тварин: Підручник. – К.: Вид-во "Сільгоспосвіта", 1994. – 512 с.

3. Воронцов Д.С., Ємченко А.І. Фізіологія тварин і людини. – К.: Радянська школа, 1952. – 655 с.

4. Кіндя В.І., Куровський Ю.А., Мусієнко В.Ф. Словник-довідник з анатомії та фізіології с.-г. тварин. – К.: "Урожай", 1993. – 294 с.

5. Мелехин Г.П., Гридин Н.Я. Физиология сельскохозяйственной птицы. – М.: Колос, 1977. – 287 с.Павлов И.П. Работы по пищеварению// Избранные произведения. – М.:, 1949 г.

6. Рихтер и др. Основные физиологические показатели у животных и технология содержания. – М.: Колос, 1982. – 192 с.

Дата добавления: 2014-01-07