Суть травлення

Секреція підшлункового соку на різні харчові речовини

Механізм секреції підшлункового соку

План лекції

ТРАВЛЕННЯ

Лекція

План лекції

1. Суть травлення. Особливості будови травного апарату тварин та його еволюція. Методи вивчення травлення

2. Споживання корму. Механізми голоду і спраги

3. Травлення в ротовій порожнині

3.1 Склад і функції слини.

4. Травлення в шлунку.

4.1. Склад і реакція шлункового соку собаки

4.2. Секреція шлункового соку

4.3. Моторика шлунка

4.4. Перехід їжі зі шлунка у кишечник

4.5. Шлункове травлення у свині

4.6. Травлення у шлунку кролика

4.7. Особливості шлункового травлення у жуйних

4.8. Жуйні періоди, їхній механізм і значення

4.9. Моторика передшлунків

4.10. Роль мікрофлори і мікрофауни у рубцевому травленні

4.11. Обмін вуглеводів у рубці

4.12. Обмін летких жирних кислот

4.13. Обмін азотовмісних сполук у рубці

4.14. Всмоктування у передшлунках

5. Травлення у сичугу

6. Травлення в кишечнику

6.1. Сік підшлункової залози.

7. Жовч, її склад і значення в травленні.

7.1. Жовчовиділення.

8. Кишковий сік

8.1. Механізм секреції кишкового соку

8.2. Секреція кишкового соку в сільськогосподарських тварин

9. Моторна функція кишечника

10. Процеси всмоктування в кишечнику та їх регуляція

10.1. Всмоктування в різних відділах травного тракту

10.2. Регуляція всмоктування

11. Травлення в товстому відділі кишечника

12. Функціональний взаємозв'язок різних відділів травного тракту

13. Особливості травлення у свійської птиці

Постійна витрата енергетичних запасів організмом в процесі його життєдіяльності обумовлює необхідність постійного поповнення цих запасів. Це поповнення забезпечується прийомом кормових продуктів, до складу яких входять білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вода й інші речовини. Поживні речовини мають для тваринного організмі подвійне значення: 1) під час їх розкладу вивільняється енергія, яка необхідна для забезпечення процесів життєдіяльності; 2) слугують пластичним матеріалом для утворення тканин тіла. Добування і прийом корму називається живленням.

Більшість поживних речовин є високомолекулярними речовинами і для їхнього засвоєння організмом необхідне їхнє розщеплення до простих елементів, що можуть бути використані організмом. Вуглеводи розщеплюються до моносахаридів, білки – до амінокислот, жири – до гліцерину і жирних кислот, нуклеїни – до нуклеотидів, що складаються з пуринових або піримідинових основ і рибози. У розщепленні корму до мономерів і полягає значення травного тракту.

Травленням називається фізіологічний процес механічної, хімічної і біологічної обробки їжі до більш простих речовин, які зберігають енергетичну і пластичну цінність, можуть розчинятися в воді та всмоктуватися.

Травний тракт виконує такі функції:

1) секреторну;

2) моторно-евакуаторну;

3) всмоктувальну;

4) екскреторну;

5) участь в обміні речовин.

У хімічних трансформаціях їжі найважливішу роль відіграє секреція травних залоз, яка адаптується і складає єдину систему ферментативного впливу на їжу, що надходить. Скорочення непосмугованих м’язів стінок травних органів забезпечує переміщення харчових речовин по травному тракті. Існують складні регуляторні механізми, що здійснюють інтеграцію цих двох видів діяльності травної системи - секреції і моторики.

Через стінки травного тракту рідина рухається в двох напрямках. З порожнини травного тракту йде потік перетравлених речовин у внутрішнє середовище організму, і одночасно внутрішнє середовище віддає ряд розчинених речовин у просвіток травного тракту. За добу у коня через слизову оболонку органів травлення в цих двох напрямках проходить до 80 – 90 л води з розчиненими в ній речовинами.

Ця циркуляція рідин пов'язана, як з всмоктуванням поживних речовин, так і з здійсненням нетравних функцій травного тракту.

З внутрішнього середовища організму в порожнину шлункового тракту надходять ендогенні речовини, що беруть участь в обміні речовин. Ендогенні, як і екзогенні речовини, розщеплюються в травному тракті і знову всмоктуються. У цьому кругообігу речовин беруть участь багато сполук, як органічні (особливо білки і жири), так і неорганічні. Так, у людини за добу в шлунково-кишковий тракт надходить не менше 60 г ендогенних білкових речовин, що перевершує половину добового споживання білків з їжею.

Участь шлунково-кишкового тракту в загальному обміні речовин організму виявляється також у його коригуючої діяльності. Вона полягає в тому, що при недостачі в їжі незамінних сполук органи травної системи поповнюють із крові хімус (харчову масу) цією речовиною за рахунок ендогенних попередників. Таким чином, досягається перерозподіл дефіцитної речовини в організмі і забезпечується її необхідний мінімум у найбільш відповідних реакціях метаболізму. Так запобігається порушення обміну речовин, і стає можливим життя організму протягом тривалого періоду в умовах недостачі в їжі незамінних сполук.

Травна система відіграє важливу роль у підтримці гомеостазу завдяки її екскреторної функції. Травні залози спроможні виділяти в порожнину шлунково-кишкового тракту велику кількість азотистих сполук (сечовина, сечова кислота), солей, води, різних лікарських і отруйних речовин (ртуть, вісмут, бромисті і йодисті сполуки, морфій, миш'як, фарби й ін.). Склад і кількість травних соків може бути істотним регулятором кислотно-лужної рівноваги, а також водно-сольового обміну в організмі. Існує тісний взаємозв'язок екскреторної функції шлунково-кишкового тракту з функціональним станом головного екскреторного органа – нирок. При нирковій недостатності збільшується виділення сечовини зі слиною, підвищується її утримання в шлунковому соку. У нормальних фізіологічних умовах кальцій виділяється, головним чином, із жовчю і, у меншій мірі – з сечею; натрій, навпаки, у більшому ступені виділяється із сечею, а калій – рівною мірою, як нирками, так і печінкою. Цей зв'язок екскреторної функції травного апарату з діяльністю нирок свідчить про значення для організму спроможності органів травлення виділяти деякі сполуки, що в певних умовах, особливо при патології нирок, може у деякої мірі компенсувати їхню недостатність. Функції травного тракту відіграє важливу роль у процесах адаптації

Вивчення функцій апарата травлення почалося ще в 17 – 18 сторіччях (досліди Реомюра, Спалланцані). Інтенсивно почалося вивчення функцій травного тракту в 19 сторіччі з появою фістульних методик. Справжню революцію у вивченні травлення зробив І.П. Павлов, який розробив різні методики накладення фістул на органи травної системи – протоки залоз, шлунок, стравохід тощо. Надалі методики І.П. Павлова були модифіковані стосовно до сільськогосподарських тварин – методика полізонду Квасницького, анастомози О.Д. Синєщокова, методики А.А. Алієва дозволяють вивчати процеси, що відбуваються в різних відділах травного тракту.

Ці роботи дозволили виявити як загальні закономірності процесів травлення у тварин, так і їхні особливості стосовно до різних видів сільськогосподарських тварин.

Дата добавления: 2014-01-07