Билина про Івана Годиновича – переспів архаїчного міфу про річні сезони

1) Сюжет билини.

Іван Годинович – племінник князя Володимира. Він багатий князь, оскільки очолює військову дружину. У билині розповідається, що Іван Годинович певний час перебуває на службі у чужого царя. За порадою Володимира молодий лицар вирушає свататись до доньки Чернігівського князя Дмитра Анастасії. Дмитро відмовляє йому, оскільки Анастасія вже посватана за царя Кощія Трипетова (Трипетовича). За порадою Володимира Іван викрадає наречену. Кощій наздоганяє кривдника і між ними відбувається двобій. Іван перемагає і просить Анастасію, щоб вона подала ножа, щоб добити супротивника. Але Кощій умовляє князівну у зворотному, розповідаючи майбутнє заміжньої жінки – безкінечне готування їжі, клопоти по господарству тощо. Піддавшись на умовляння, Анастасія допомагає Кощію. Переможеного Івана прив’язують до дуба.

Невдовзі після цього на гілку дерева сідає птах, який віщує смерть Кощію. Розлючений цар намагається поцілити його стрілою. У цей момент Іван Годинович виголошує закляття до лука, і випущена стріла попадає у тім’я Кощія.

Після приїзду у Київ відбувається страта Анастасії, тіло якої Іван розрубує на частини.

2) Семантика образів.

Іван Годинович. Ім’я билинного князя співвідноситься з д.р. іменником „година”, який позначає сприятливий час, пору, тому застосовується для визначення долі чи річних сезонів. Пор.: з поняттями негода – „не година”; год – синонім „річної” години. Звідси семантика дієслова годити у значенні „збалансовувати взаємовідношення” між людьми. Зіставляється також з висловлюваннями, що позначають періоди у житті людини: „щаслива година”, „нещаслива година”. У „Слові о полку Ігоревім” поразка руських військ асоціюється з „невеселою годиною”. Сприятливий час визначається формою множини – „години” (природний хід подій).

Іншими словами, ім’я та по-батькові руського богатиря можна інтерпретувати як „судьбинович” (рос). У цьому контексті він порівнюється з Гераклом.

Співвідношення Івана Годиновича з Гераклом закономірне, оскільки Кощій називає його слугою. Геракл також служив у „чужого царя” Еврисфея, здійснивши 12 подвигів. Геракл єдиний у грецькій міфології, хто поціляє стрілою Аїда. Подібна колізія відбулась у билині, де Кощій гине від заклятої стріли Івана.

Дмитро Чернігівський князь, батько Анастасії. Руська традиція називати дітей по-батькові могла вплинути на перетворення жінки Деметри на чоловіка Дмитра.

Анастасія. Мала й інше казкове ім’я, яке відбиває інший етап життя Персефони-Анастасії, а саме час її перебування під землею, у царстві Кощія. У такому випадку її називали: Мар’я Моревна, Марія Мар’яна, Мар’я Мóр’ївна, Мар’я, Маrеnа (чехи), Маrеn (словаки), Морена (укр.), Маrzеnа, Маrzаnа (поляки). Солом’яні опудала Морени розривали і спалювали, ототожнюючи його із зимою. Ім’я Морени пов’язане з індоєвропейським коренем - mоr- / -mer-, що позначає смерть. В цьому випадку ім’я з коренем -мор- повторюється двічі.

Кощій Трипетович може співвідноситись з античним Триптолемом. Саме його хотіла зробити безсмертним Деметра, тримаючи над вогнем, коли була служницею в Елевсинського царя. Після цього богиня передала йому мистецтво землеробства, подарувавши зерна пшениці, а Триптолем навчив людей їх сіяти і збирати урожай. Йому приписують винайдення плуга. У давньогрецькому пантеоні уособлював потрійну оранку землі (співзвучний із словосполученням „три поля”).

Співвідноситься з Аїдом, який на ранньому етапі античної міфології був покровителем земного багатства і достатку, що зближує його з Деметрою і Персефоною. Пізніше хтонічні ознаки стають виразнішими. У цьому аспекті співвідноситься із слов’янським Велесем.

Образ Триптолема дотичний до територій, де проживали праслов’яни. За легендами скіфський цар Лінкх намагався присвоїти собі першість в ознайомленні людей з пшеницею (кочівники, царські скіфи, не знали рала). У VІ ст. до н.е. (черняхівська культура) греки купували зерно у скіфів-орачів, що може пояснити запозичення цього сюжету слов’янами у греків чи навпаки.

3) Мотив розрубування.

Порівнюється з розриванням на шматки опудала Морени на Масляну. Іван її розрубує після того як вона була з Кощієм – уособлення смерті. Отже, можемо припустити, що Анастасія ототожнюється із зимою, тобто Мореною.

У грецькій міфології на частини роздирається також син Персефони – Діоніс-Загрей. Він загинув від титанів, після чого розлючений Зевс спалює їх, а з попелу створює людей (звідси у людини присутнє божественне – від Зевса, і титанічне (демонічне) – від попелу титанів). Подібно до Діоніса роздирається слов’янський Ярило 04.06.03.

Дата добавления: 2014-01-07