Країни Європи

Кузов

Гальма

Рульове керування

Двигун

4.1. Виробник та код двигуна заводу-виготовлювача:

4.2. Двигун внутрішнього згоряння:

4.2.1. Принцип роботи: іскрове запалювання / запалювання від стиску;
4-тактний / 2-тактний

4.2.2. Кількість і розташування циліндрів:

4.2.3. Робочий об'єм: см³

4.2.4. Номінальна потужність: кВт при об/хв

4.2.5. Паливо: дизельне / бензин / зріджений вуглеводневий газ / інші види палива

4.2.6. Подача палива:

4.2.6.1. Через карбюратор(и): так / ні

4.2.6.2. Впорскування палива (запалювання від стиску): так / ні

4.2.6.3. Впорскування палива (іскрове запалювання): так / ні

4.2.7. Система охолодження (рідинна / повітряна)

4.2.8. Система впуску: компресор: так / ні

4.2.9. Міри проти забруднення повітря:

4.2.9.1. Додаткові антитоксичні пристосування для нейтралізації газів, що відпрацювали (якщо є і не зазначені в іншому поділі):

нейтралізатор: так / ні

кисневий датчик: так / ні

нагнітання повітря: так / ні

рециркуляція: так / ні

система контролю токсичності газів, що відпрацювали: так / ні

фільтр для уловлювання часток: так / ні

інші системи:

4.3. Електродвигун:

4.3.1. Тип (розташування обмоток, збудження):

4.3.2. Максимальна потужність: кВт

4.3.3. Робоча напруга: В

4.3.4. Акумуляторна батарея:

4.3.4.1. Тип:

4.3.4.2. Розташування:

5. Трансмісія

5.1. Тип (механічна, гідравлічна, електрична):

5.2. Коробка передач:

5.2.1. Тип (із ручним переключенням / автоматична / безступінчаста)

5.2.2. Передаточне число (ПЧ):

- на першій передачі (максимальне передаточне число - для безступінчастої передачі)

- на другій передачі

- на третій передачі

- на четвертій передачі

- на п’ятій передачі (мінімальне передаточне число - для безступінчастої передачі)

задній хід

5.3. Головна передача:

5.3.1. Тип

5.3.2. Передаточне число (ПЧ):

5.4. Максимальна швидкість автомобіля і передача, на якій вона
досягається (км/год)

6. Підвіска

6.1. Тип і виконання підвіски кожної осі і кожного колеса (наприклад, підвіска Макферсон, ресора тощо):

6.1.1. Регулювання дорожнього просвіту: так / ні

6.2.1. Комбінація колеса / шини (для шин необхідно навести позначення розмірів, мінімальний необхідний індекс допустимого навантаження і мінімальний допустимий клас швидкості; для коліс - маркування розмірів ободів і глибину запресування):

6.2.1.1. Вісь 1:

6.2.1.2. Вісь 2:

6.2.1.3. Вісь 3 і т.д.

6.2.2. Значення радіусів кочення:

6.2.2.1. Вісь 1:

6.2.2.2. Вісь 2 і т.д.

7.1. Механізм і керування:

7.1.1. Тип механізму:

7.1.2. Привод на колеса:

7.1.3. Вид підсилювача, якщо є:

8.1. Короткий опис гальмівних механізмів:

8.1.1. Гальмівні механізми передніх коліс:

8.1.2. Гальмівні механізми задніх коліс:

8.2. Короткий опис гальмівного привода:

8.2.1. Гальмівний привод робочої гальмівної системи:

8.2.2. Гальмівний привод запасної гальмівної системи:

8.2.3. Гальмівний привод допоміжної гальмівної системи:

8.3. Гальмо-уповільнювач:

9.1. Тип кузова:

9.2. Двері для пасажирів, замки і петлі:

9.2.1. Форма і кількість дверей:

9.3. Внутрішнє устаткування:

9.3.1. Сидіння:

9.3.1.1. Кількість:

9.3.1.2. Розташування і установка:

10. З'єднання між автомобілем - тягачем і причепом або напівпричепом

10.1. Клас і тип або пристрій зчіпки:

Частина світу Європа займає площу 10,2 млн. км², на якій мешкає близько 700 млн. осіб постійного населення. В Європі знаходяться 45 країн (44 держави та 1 колонія – Гібралтар). Сумарний ВВП європейських країн перевищує 30% світового ВВП. Європі (особливо Західній) належить лідерство у світовій торгівлі, сфері золотовалютних резервів та закордонних інвестицій.

Саме в Західній Європі (субрегіони сучасної Європи див. на рис. 1.1.) зародилася нова технологія соціального успіху. Гарантією економічних здобутків став успіх у самореалізації, а розвиток особистості й розумові здібності відіграють роль справжнього двигуна «нової економіки», головною ознакою якої є здатність продукувати нові знання. Економічний розвиток суспільства контролює «клас інтелектуалів». Взаємозумовлені процеси нагромадження матеріального багатства і вихід на перший план інтелектуальних факторів економічного зростання – це фундамент виникнення постіндустріального суспільства.

Рис. 1.1. Регіональний поділ Європи

У переході європейської економіки від індустріального до постіндустріального типу і полягає своєрідність її сучасного стану. Цей перехід визначається низкою факторів: рухом від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки, що веде до домінування сфери послуг над сферою виробництва; змінами у соціальній структурі суспільства (підсилення ролі професіоналізму, рівня освіти та знань); бурхливим зростанням інтелектуальних галузей.

Територіальна структура господарства Європи несе на собі яскравий відбиток минулих століть, коли регіон був осередком промислової революції. Розміщення виробничих сил успадковане від того часу, коли близьке сусідство з вугільними, залізорудними басейнами та судноплавними річками було необхідною передумовою досягнення високого господарського рівня. Не випадково найбільший розвиток отримали регіони, що тяжіють до так званої «європейської вісі», яка проходить від промислових районів Великобританії через долину Рейну до центральної Італії. Вже більше двох століть ці області грають роль європейського індустріального ядра.

Для Європи в цілому характерна багатоманітність форм просторої організації виробництва. У той же час чітко простежується спільність територіальних проблем у європейських країнах. Так, практично у всіх державах існують протиріччя, пов’язані з високою концентрацією виробничих сил у столичних та інших крупних містах та відсталістю депресивних і сільськогосподарських районів. У конкретних національних умовах ці проблеми проявляються в різних поєднаннях та з різним ступенем гостроти.

Нові та найновіші галузі європейської промисловості, орієнтовані переважно на експорт, вимагають висококваліфікованої робочої сили. Тому вони «підтягуються» до зони індустріальної вісі Європи, до найбільших міст. Навпаки, для старих, традиційних галузей важливе значення зберігає близькість до сировини і транспортних шляхів. Звідси тенденція до розміщення цих виробництв на морських узбережжях, поблизу портів, на периферії з відносно дешевшою робочою силою.

Поруч з відзначеними явищами чітко простежується нова тенденція в розміщенні господарства, пов’язана з розширенням сфери послуг у структурі європейської економіки. Ця тенденція полягає у деконцентрації виробництва і розселення, у відносному і навіть абсолютному скороченні «промислової ваги» найбільших міських агломерацій на користь безперервного збільшення сервісної сфери, значення наукових та освітніх установ. Іншими словами, в європейській економіці перестає діяти ефект агломерації. На зміну доцентровим силам у розміщенні виробництва приходять відцентрові. В результаті у Європі формується нова просторова система господарства.

Унікальний стан європейського соціально-економічного простору проявляється також у всеохоплюючій тенденції до інтеграції.

Ідея зробити Європу єдиною зародилася ще в античну епоху. У середньовічні часи уява про європейську єдність була пов’язана з поширенням християнства. Гуманістична тенденція вперше чітко оформилася у трактаті видатного мислителя епохи Відродження Еразма Роттердамського «Жалоба миру», в якому вперше поставлено питання про вічний мир, як ідеал.

У другій половині ХІХ століття в результаті пропаганди європейської ідеї народилося гасло «Сполучених Штатів Європи», яке одразу стало предметом політичних дискусій і боротьби. Австрійський граф Р. Коденхов-Калергі реанімує ідею об’єднаної Європи після Першої світової війни. У 1923 році виходить його книга «Пан-Європа». В 1926 році у Відні відбувся перший Панєвропейський конгрес. Ця ідея створювала певний психологічний клімат.

Після Другої світової війни європейська інтелектуальна еліта зосередила свої зусилля на пошукові реальних шляхів подолання руйнівних наслідків військових дій, економічного відновлення регіону, виходу із соціальної кризи. Виникло розуміння того, що діяльність наднаціональних органів допоможе стримати появу міждержавних конфліктів.

Реальна інтеграція Європи почалася у 1950-х роках. Франція і Західна Німеччина, «втомившись» від постійної боротьби друг з другом, виступили ініціаторами створення у 1951 р. європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У цьому починанні їх підтримали Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія. Так було зроблено перший крок до створення інтеграційного простору. Новий потужний імпульс цей процес отримав у 1957 році, коли в Римі були підписані договори про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом). Пізніше всі ці організації отримали спільні керуючі органи і спільну назву – ЄС (Європейське Співтовариство). До співтовариства спочатку входило 6 країн (ФРН, Франція, Італія, країни Бенілюксу) з високим рівнем розвитку, що обумовило значні темпи економічного зростання у наступні роки.

Рис. 1.2. Етапи розширення Європейського Співтовариства

У 1973 році відбулося перше розширення: в організацію влилися Великобританія, Данія, Ірландія. У 1981 році була прийнята Греція. У 1986 році – Іспанія і Португалія (див. рис. 1.2.).

З підписанням у 1992 р. в Маастрихті «Договору про Європейський Союз» почався новий етап європейської інтеграції. Розгорнулося будівництво економічного, валютного, політичного союзу в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між країнами. У 1995 р. кількість членів організації сягнула 15: додалися Австрія, Швеція, Фінляндія. Набирають чинності Шенгенські угоди, що передбачають зняття обмежень на пересування громадян і ліквідацію прикордонного та митного контролю між країнами-учасницями. З 1 січня 2002 р. ЄС розпочала процес заміни національних грошових одиниць на євро.

А у 2004 р. до ЄС приєдналося ще 10 держав, в тому числі і постсоціалістичні країни (країни Балтії – Естонія, Литва, Латвія; країни Центральної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина; Словенія з Південно-Східної Європи; Мальта з Південної Європи та країна Південно-Західної Азії Кіпр тощо). 2007 року членами ЄС стають Болгарія та Румунія (таким чином сьогодні до складу «об’єднаної Європи» входить 27 країн), на черзі – Хорватія. Статус країни-кандидату на вступ має також Туреччина.

На рівні колективної свідомості й на рівні правлячих еліт існує розуміння, що Європейський Союз не може розширюватися безмежно. Але проголошення кінцевих кордонів ЄС, остаточних меж розширення звело б нанівець усю його зовнішньополітичну стратегію.

Слід зазначити, що найбільш успішно на європейському ґрунті здійснюються проекти економічної інтеграції. Плани військово-політичного співробітництва завжди діставали меншу підтримку. Наприклад, проект Європейського оборонного співтовариства був заблокований Францією. Таким чином, у військово-політичному відношенні Європа опинилася під протекцією США і НАТО.

Одним із чинників низької ефективності зовнішньої політики Євросоюзу під час кризових ситуацій є велика відповідальність і значна фінансова вартість розв’язання конфліктів (особливо – за межами регіону). Залучення НАТО до розв’язання кризових ситуацій, з одного боку, заощаджує ресурси європейських країн, а з іншого – покладає відповідальність за негативні наслідки військового втручання на третю сторону (тобто – США).

Сучасний стан європейської інтеграції, викликаний її розширенням та поглибленням, вимагає розробки нових концепцій подальшого розвитку. Пропонується модель «концентричних кіл». В її основі лежить ідея продовження інтеграції, навіть якщо частина членів ЄС на даний момент не в змозі це здійснити. Іншими словами, в ЄС формується «ядро» з найбільш розвинутих країн, а навколо нього – «кола», що складаються з країн із послідовно зменшуваним ступенем інтеграції (асиметрична інтеграція або «Європа змінних геометрій» відображена на рис. 1.3.).

Сучасній ролі ЄС на політичній карті Європи або світу важко дати однозначну оцінку. Що сьогодні являє собою ЄС? Це суто економічне інтеграційне об’єднання чи політичний альянс держав, а може лише один з етапів формування багатонаціональної наддержави?

Напевно, сучасний ЄС вже не можна інтерпретувати лише як об’єднання держав, створене виключно з метою захисту спільних економічних інтересів (хоча ніхто не стане заперечувати, що поява ЄС стала адекватною реакцією Європи на зовнішні економічні та політичні виклики ХХ століття).

ЄС має територію, що складається з територій країн-учасниць. Має власну систему законодавства, а також чітко оформлену систему наднаціональних органів управління [1]. Отже, Європейський Союз має низку атрибутів державного утворення, проте з усією очевидністю не вкладається в класичне визначення держави, прийняте в політичній географії.

Рис. 1.3. Просторове перекриття найважливіших інтеграційних угруповань

країн Євросоюзу

У списку найбагатших європейців кількісно лідирують британці, французи і німці. На вершині цієї піраміди власник компанії «Формула-1» Берні Екклстоун. Незважаючи на давні традиції фемінізму, з 400 найбільших багатіїв – 358 чоловіків і тільки 42 жінки. Найбагатша дама Європи – французка Ліліан Бетанкур, власниця косметичної імперії «Лореаль». У цьому списку простежуються не тільки статеві, а й національні особливості. Скажімо, в Греції більшість мільярдерів – власники судноплавних кампаній, а в Італії – люди із світу моди.

[1] Європейський парламент – виборний законодавчий орган. Його пленарні засідання відбуваються у м. Страсбург (Франція).

Рада Європейського Союзу є головним органом, що ухвалює рішення. На кожному засіданні Ради присутні по одному міністру від кожної країни-учасниці відповідно до теми обговорення (якщо обговорюються питання сільськогосподарської політики, то зустрічаються міністри з сільського господарства, якщо зовнішня політика – міністри закордонних справ і т.д.). Адміністративну роботу Ради організовує її Генеральний секретаріат, розміщений у м. Брюссель (Бельгія). Кожна з країн ЄС почергово очолює Раду на термін 6 місяців.

Європейська Комісія – основний виконавчий орган ЄС. Розташований у м. Брюссель (Бельгія).

Європейський суд розв’язує суперечки між органами управління ЄС, гарантує виконання базових угод, інтерпретує норми європейського законодавства у разі його розбіжності з національним. Розміщується у м. Люксембург (Люксембург).

Європейський центральний банк (ЄЦБ) здійснює монетарну політику ЄС та забезпечує належний обіг євро. Розташований у м. Франкфурт-на-Майні (ФРН).

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) фінансує проекти у депресивних регіонах ЄС з метою ліквідації диспропорцій в рівнях економічного розвитку та сприяє підвищенню конкурентоспроможності дрібного бізнесу. Розташований у м. Люксембург (Люксембург).

Дата добавления: 2014-01-07