Лімфатична система

Лімфатична система є частиною судинної системи, яка разом із венозним руслом бере участь у відтоку рідин організму від тканин.

Лімфа — це прозора безбарвна рідина. В ній містяться прак­тично всі елементи плазми і лейкоцити.

Лімфатична система включає: а) шляхи, що проводять лімфу (лімфокапілярні судини, лімфатичні судини, стовбури і протоки); б) місця утворення лімфоцитів (кістковий мозок, загрудинна за­лоза, лімфоїдні утворення у слизових оболонках — поодинокі лімфатичні вузлики та їхні групи, лімфатична тканина у вигляді мигдаликів); в) скупчення лімфоідної тканини в червоподібному відростку; г) пульпу селезінки; д) лімфатичні вузли.

Лімфокапілярні судини, розгалужуючись усередині органа, переходять у лімфатичні судини, які, зливаючись і поступово

збільшуючись у діаметрі, вливаються у лімфатичні стовбури, утворюючи дві лімфатичні протоки — праву і грудну. Ці протоки впадають у праву і ліву безіменні вени шиї, з яких лімфа, змішуючись з венозною кров'ю, надходить у загальний кровообіг.

Швидкість утворення лімфи затежить від двох чинників: про­никності стінок лімфатичних капілярів і тиску крові у венозному руслі. З підвищенням тиску крові у венах кількість лімфи збільшується.

Лімфатичні судини не здавлюються навіть у разі набряку тканин, завдяки чому надлишок рідини виводиться. Лімфатична система виконує своєрідну дренажну функцію, запобігаючи роз­виткові набряку.

Лімфатичні вузли у новонароджених дітей багаті на лімфоїдні елементи і кров, мають широкі синуси. їхня капсула тонка і ніжна. У лімфатичних вузлах відбувається злиття лімфи, що відтікає із суміжних тканин і від окремих органів даної ділянки. Лімфатичні вузли беруть участь в утворенні лімфоцитів, які виконують захисну функцію організму. У лімфоцитах знешко­джуються токсини бактеріального й аліментарного походження. Лімфоцити можуть проникати через судинну стінку і фагоцитувати, започатковувати різні види клітинних форм (наприклад, плазматичні клітини, які беруть участь у виробленні антитіл і захисних реакціях організдгу). Проте захисна функція лімфатичних вузлів у дітей 1-го року життя недостатня і не може запобігти генералізації інфекційного процесу (сепсис, остеомієліт тощо).

Локалізація периферичних лімфатичних вузлів відповідає пев­ним ділянкам тіла, звідки надходить лімфа.

До лімфатичної системи належить лімфатичне горлове кільце Пирогова — Вальдмейєра. Його утворюють піднебінні, горлова, язикова і трубні мигдалики, бічні тяжі — скупчення аденоїдної тканини на бічних стінках горла, а також аденоїдні вузлики, нерівномірно розсіяні на бічній і задній стінках горла. Це кільце слабко розвинуте у дітей грудного віку і часто надмірно — у дітей дошкільного і шкільного віку. Мигдалики складаються з лімфоідної сполучної тканини, у петлях якої є лімфоїдні елементи.

Піднебінні мигдалики мають лійкоподібні заглибини — за­токи, здебільшого дуже глибокі, звивисті і розгалужені. Слизова оболонка, що вкриває мигдалики, вистеляє і затоки, отже, її пло­ща збільшується, у зв'язку з чим збільшується й зона контакту з мікроорганізмами. Між затоками і тілом піднебінних мигдаликів міститься велика кількість лімфатичних фолікулів, у яких утво­рюються лімфоцити. Піднебінні мигдалики можуть розпізнавати хвороботворних збудників і передавати імунологічну інформацію про них у всі лімфатичні органи. У них утворюються антитіла до тієї або іншої інфекції (наприклад, до кору, скарлатини, червоної

висипки, вітряної віспи). Усе це стосується лише здорових піднебінних мигдаликів. Якщо ж у них розвивається хронічне запалення (тонзиліт), то через різке зниження захисних функцій вони стають вогнищем інфекції і можуть провокувати захворю­вання інших органів та систем (передусім серця, суглобів, нирок, печінки) і ускладнювати перебіг багатьох хронічних захворю­вань. Виникненню хронічного тонзиліту може сприяти збільшення піднебінних мигдаликів (часто спостерігається в дошкільному віці, коли формується імунітет і мигдалики досяга­ють максимальної активності). З віком вони зменшуються.

Дата добавления: 2014-01-07