Питання 4. Місце християнської моралі в етиці юриста

Питання 3. Формування моральної культури та моральних якостей юриста.

Успішність формування моральної культури забезпечує ситстема педагогічних умов:

- оптимізація участі викладачів у навчально-виховному процесі (особистий приклад, спільна участь у культурно-освітніх програмах тощо);

- пошук інноваційних методик ефективного використання соціокультурного середовища (брейн-ринги, тематичні вечори, колективні творчі справи, волонтерський рух тощо);

- наповнення соціально-гуманітарної складової етичним змістом;

- наповнення етичним змістом роботу «Юридичної клініки» (надання безкоштовної правової допомоги, читання лекцій, проведення бесід на правову тематику тощо);

- розвиток студентського самоврядування та залучення студентів до навчально-пізнавальної, правничої, культурно-просвітницької, виховної, право-просвітницької, інтелектуально-пізнавальної, науково-дослідної, спортивно-оздоровчої та громадської діяльності.

Серед моральних якостей слід виокремити: професійний обов’язок, професійна честь та професійна гідність юриста:

Шляхи:

· Підвищення авторитету вихователя (викладачів, кураторів, наставників);

· Піднесення ролі високоорганізованих малих соціальних груп (студентська група, курс, факультет, ВНЗ);

· Створення та використання виховного соціально-культурного середовища;

· Використання ефективних засобів виховання:

- надбання національної культури (звичаї, обряди, пісні, традиції, легенди, повір’я, традиції тощо).

- надбання образотворчого, театрального, кіно-музикального мистецтва;

- державна та університетська символіка;

- національні та релігійні свята – організація та проведення їх за участю студентів;

- ЗМІ;

· Використання всіх видів діяльності (ознайомленя з історико-культурною спадщиною українського народу: екскурсії, музеї, виставки);

· Використання різних форм позааудиторної роботи та конкретні заходи.

Для оцінки рівня сформованості моральної культури та моральних якостей рекомендуються такі показники:

- уміння та навички здійснювати вчинки на основі сформованих моральних якостей, ціннісних орієнтацій та мотивації особистості;

- здібності вирішувати ситуації морального вибору;

- здатність до самотестування та самооцінки власної поведінки у процесі професійних обов’язків.

Ефективність заходів щодо формування моральної культури досягається за умови, що вона ґрунтується на здобутках національної культури та менталітеті українського народу

Моральна свідомість формується на базі розвиненої культури і культурних цінностей, які вже склалися. А правова свідомість в свою чегру не може скластися поза культурою і мораллю, вона на них ґрунтується і на їх витоках постійно розвивається.

Найбільші релігії світу - конфуціанство, буддизм, іслам, іудаїзм, християнство, були і є носіями культурних цінностей, створених народами віків.

Якщо взяти християнство, то більш того, за дві тисячі років існування, його основін канони не вивітрилися. Багато із заповідей в модифікованому вигляді влилися в сучасне законодавство.

Слід погодитись із Сливкою С.С., доктором юридичних наук (Львівський інститут ВС), що християнська етика є вищою етикою, полем дії якої є свідомість, душа людини, вплив на її думки, на регулювання поведінки, відносин.

Він же відносить до основних категорій християнської етики:

o Блаженства Євангельські;

o Обов’язки християнина;

o Сім святих таїнств, які визначають повноту і досконалість благодаті Божої;

o Основи віри, які кожний християнин повинен знати і в які повинен вірити;

o Плоди Духа Святого;

o Три головні Християнські чесноти;

o Сім дарів Духа Святого, яким духовно квітне і благоукрашається Церква Христова;

o Гріхи смертні з протилежними чеснотами;

o Святе таїнство Сповіді.

Абсолютні цінності християнської етики є загальновідомими, їх повинен знати кожен юрист, у філософіі права ці категорії визначають ставлення людини до Божого (природного, духовного) права і використання його у повсякденному житті

Природно, що християнська етика як наука ґрунтується на певних постулатах (принципах). До них можуть бути віднесені такі як: науковість, прагматична милосердність, внутрішнє переконання, боязнь гріха, конфіденційність та інші моральні чесноти

На вироблення юристом власних норм поведінки, в першу чергу, впливають норми християнської етики, духовні і релігійні норми. Духовні норми є основою, моральних, правових та інших видів соціальних норм. Вони становлять підґрунтя духовності, орієнтують юриста на добро, опосередковано впливають на практику через свідомість людей. Відомо, що дотримання духовних норм – це запорука виконання норм права.

Правові, духовні норми виробляють систему норм поведінки. Хоча деякі духовні норми не зафіксовані у праві, проте ними користуються (інколи й несвідомо). Ефективність їх використання полягає в тому, що юрист чинить згідно зі своїми переконаннями, а не зі страху перед законом. Відомо, що духовні норми ще з дитинства виховують особу у дотриманні встановлених правил поведінки, повазі до законів. Тому вони функціонують і будуть функціонувати у громадській думці. Ця думка спонукає до гуманності при виконанні службових обов’язків.

Юрист повинен керуватися духовними нормами у своїй діяльності. Щоб вирішити долю людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію, потрібно, перш за все, ставитись до неї гуманно, поважати її честь та гідність. Щоб зрозуміти людину, потрібне милосердя. Юрист порушує, наприклад, одну із Заповідей Божих «Не убий» тоді, коли вбиває людину словом, доводить її до відчаю, надмірного непотрібного хвилювання, злості, а інколи самогубства.

Звідси стає зрозумілим, чому саме духовні норми повинні формувати у юриста його власну професійну етику. Адже тільки на основі Заповідей Божих можливо правильно оцінити людей, прийняти справедливе єдиноправильне рішення. Гуманність – стрижнева риса українського суспільства, і щоб її ефективно використовувати, потрібно врахувати культурно-історичний досвід., зокрема Біблію, де щире каяття трактується як основний метод виправлення людської поведінки.

Справа у тому, що Біблія вчить людину виробляти свій внутрішній імператив обов’язку, свою власну поведінку, що стає основою оцінки людини за конкретними справами, а не за словами. Мета цих індивідуальних норм – утримувати від неправомірної поведінки, перебороти насильство, виробити внутрішнє переконання, формувати правильні рішення.

В основі всіх загальнолюдських моральних приписів лежить поняття людинолюбства або гуманізму. В християнському віровченні вимога любові до свого ближнього виражена в положеннях, які називають заповідями. Серед них є заповіді, які вимагають любити свого ближнього більше, ніж самого себе, і навіть, любити своїх ворогів. Багато людей не сприймають останнього положення. Однак, таке не прийняття пояснюється непорозумінням того глибинного змісту, який закладений у даній формулі. Суть же його полягає в тому, що людина завжди повинна трактуватися як, людина, незважаючи на її помилки і неправильні дії.

Метр юриспруденції, її великий юрист Коні Анатолій Федорович говорив: «В осуществлении справедливости и в связи с деятельною любовью нравственный долг сливается с руководящим началом христианства, предписывающего, возлюбить ближнего как самого себя».

Однією з головних заповідей загальнолюдської моралі є вимога творити добро людям. Це слід робити не з міркувань вигоди чи користі, не в очікуванні похвали, а з моральних переконань, за покликом совісті.

Загальнолюдська мораль та християнська етика досить чітко говорять про взаємовідносини між людиною і державою, між моральною нормою, релігійною нормою, і законом. Згідно їх приписів людина повинна дотримуватися закону, поважати його навіть у тому випадку, якщо він не є досконалим. Порушення закону суперечить етичним і релігійним нормам. Дотримуючись законів, поважаючи їх громадяни у той же час можуть добиватися їх відміни вдосконалення, при чому такими методами, які не суперечать нормам моралі та християнської етики.

Дата добавления: 2014-01-07