Типи міжнародних систем

Важливим аспектом системного аналізу міжнародних відносин є проблема типологізації міжнародних систем, адже в кожен окремий проміжок часу складається певний характер взаємовідносин між основними учасниками міжнародних відносин, який набуває певної структури, що, відповідно, і визначає той чи інший тип системи міжнародних відносин.

У теорії міжнародних відносин системи поділяють на гомогенні та гетерогенні, стабільні та нестабільні, конфліктні та кооперативні, уніполярні, біполярні та мультиполярні тощо.

Теоретик системного аналізу М.Каплан виділив 6 типів систем, які відповідають глобальному розподілові сил, тобто позначають «полюсність» міжнародних систем. Більшість із цих типів, на думку дослідника, має гіпотетичний, апріорний характер, а на практиці існували лише система балансу сил і гнучка біполярна система.

1. Система вето, в якій кожен актор має можливість блокувати систему, використовуючи певні засоби шантажу (насамперед, йдеться про запаси атомної зброї), в той же час кожен з цих акторів здатен противитись подібному впливу.

2. Система балансу сил, що характеризується мультиполярністю. В її рамках повинно існувати не менше п’яти великих держав, які володіють значними військовими та економічними можливостями. Ці держави зацікавлені в тому, щоб не допустити послаблення інших держав як основних акторів системи, трактуючи їх як майбутніх союзників. З метою забезпечення своєї безпеки ці держави утворюють союзи, можуть вступати у війни між собою, які ці союзи і змінюють. Коаліції, що виникають, найчастіше направлені проти акторів, що претендують на панування чи лідируюче становище у міжнародній системі.

3. Гнучка біполярна система – це система, в якій існують актори-держави і новий тип акторів – союзи і блоки держав, а також універсальні актори (міжнародні організації). Варіантами такого типу можуть бути сильно ієрархізовані та авторитарні системи і неієрархізовані системи.

4. Жорстка біполярна система – це система, за якої обидва блоки організовані суворо ієрархізованим способом. В її рамках атрофується роль універсальних організацій та не враховується роль держав, що не приєднались до блоків.

5. Універсальна – відповідає системі, за якої переважаюча роль належала б універсальному акторові, який має право визначати статус держав і виділяти їм ресурси. За універсальної системи міжнародні відносини функціонують на основі колективних і міжнародних правил і цінностей, відповідальність за виконання яких лежить саме на універсальному акторі.

6. Ієрархічна система може бути тотожна світовій державі, яка виникає внаслідок зміни масштабів міжнародної організації чи встановлення єдиновладдя певного міжнародного актора. Національні держави втрачають за такої системи своє значення, стаючи простими територіальними одиницями.

Заперечуючи М. Каплану про можливість існування єдиної глобальної системи, дослідники зазначають, що реально існує значна кількість регіональних систем, які не пов’язані між собою, займають власний геополітичний простір, володіють певною специфікою та проблемами, які спонукають їх до централізації/децентралізації та інтеграції/дезінтеграції.

Схожу позицію займає Р. Арон, який аналізує міжнародні системи з позиції їх « гомогенності » та « гетерогенності ». Гомогенною, на його думку, є така система, до якої входять держави одного типу, що підпорядковуються єдиним принципам політики, гетерогенною ж є система, в якій державам притаманні різні принципи організації та протилежні цінності. Для Р.Арона ця конфігурація співвідношення сил, гомогенність і гетерогенність є основними характеристиками будь-якої міжнародної системи.

М. Ніколсон за ознаками випадковості та детермінованості виділяє: 1) повністю випадкову систему, яка є абсолютно непередбачуваною; 2) повністю детерміновану систему, яка є протилежністю першої; 3) структуровану систему, якій властивий високий ступінь передбачуваності, але яка може зазнавати серйозних трансформацій під впливом незначних змін в її оточенні. С. Хоффман, беручи до уваги природу цілей міжнародної системи та засоби, що використовуються для їх досягнення, виділяє два ідеальні типи міжнародних систем – помірковані та революційні, які водночас дають змогу проаналізувати реально існуючі системи у міжнародних взаємодіях.

Цікавим є поділ міжнародних систем за кількістю великих держав, що творять її структуру на мультиполярні, які характеризуються наявністю кількох (не менше п'яти) центрів сили, що конкурують та співпрацюють, впливаючи, таким чином, на характер світового порядку (Вестфальська, Віденська, Берлінська, Версальсько-Вашингтонська системи); біполярні, яким властива наявність двох центрів сили, могутність і вплив яких ділить міжнародну систему на дві відносно відмежовані підсистеми, відносини між якими найчастіше є конфронтаційними, що проявляється в постійній напруженості і численних локальних конфліктах (період «холодної війни»), та уніполярні, які характеризуються наявністю одного центру сили, який визначає характер світового порядку, формуючи взаємозв’язки та впливаючи на характер дій інших держав (імперія Олександра Македонського, Карла Великого, Pax Romana).

Е. Луард виділив сім історичних типів міжнародних систем: давньокитайська (771–721 рр. до н.е.), система давньогрецьких держав (510–338 рр. до н.е.), епоха європейських династій (1300–1559 рр.), ера релігійного панування (1559–1648 рр.), період виникнення і розквіту режиму державного суверенітету (1648–1789 рр.), епоха націоналізму (1789–1914 рр.), ера панування ідеології (1914–1974 рр.). Узагальнюючи історичний процес розвитку міжнародних відносин, схожу позицію займає Р.Роузкранц, який виділяє дев'ять історичних типів міжнародних систем, однак бере до уваги період з 1740 по 1960 рік: «вісімнадцяте століття» (1740-1789 рр.); «революційна імперія» (1789-1814 рр.); «європейський концерт» (1814-1822 рр.); «урізаний концерт» (1822-1848 рр.); «зруйнований концерт» (1848-1871 рр.); «бісмарківський концерт» (1871-1890 рр.); «імперіалістичний націоналізм» (1890-1918 рр.); «тоталітарний мілітаризм» (1918-1945 рр.); «повоєнний період» (1945-1960 рр.).

Взявши за основу ідею глобальності міжнародної системи та спираючись на особливості ієрархічної структури, німецький дослідник Е.Чемпель запропонував оригінальну типологію ймовірних систем. За Е.Чемпелем, у реальних міжнародних відносинах існує чотири ймовірні типи систем, які різняться особливістю вертикальних зв’язків глобальної наддержави з державами, що займають нижчі ієрархічні рівні: імперіальну, гегемонічну, ієрархічну та егалітарну міжнародні системи.

Таким чином, у сучасній теорії міжнародних відносин існує чимало концепцій, які виокремлюють специфічні моделі (типи) міжнародних систем, пояснюють їх структурні особливості, дають прогнози щодо їх взаємодії та впливу на загальний стан міжнародних взаємодій.

Дата добавления: 2014-01-07