Ч.2 статті 29 Конституції України

П.1. статті 5 Європейської Конвенції захисту прав людини і основних свобод.

П.1. статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Обсяг прав і обов’язків військовослужбовців є відмінним у залежності від посад, які вони займають і військових звань. Службові відношення характеризуються ознаками підлеглості і підпорядкування. Командири (начальники) мають право віддавати накази (розпорядження), а підлеглі зобов’язані їх виконувати. Конституція України (ст.60) вказує, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Але у відносинах підлеглості і підпорядкованості необхідно також відрізняти поняття законний і незаконний, правомірний і неправомірний, злочинний і деліктний накази. Природа такої юридичної категорії як наказ (розпорядження) досить повно проаналізована в монографії к.ю.н. Дячука С.І.[9].

В процесі військової служби громадяни України реалізують конституційне право на працю (ст.43 Конституції України). При цьому їм забороняється займатися підприємницькою діяльністю (ст.8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”). Законом не допускається використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою.

Відносно громадян України, які перебувають на службі у збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей держава забезпечує соціальний захист та їх правову захищеність. Законодавством України для осіб, що проходять військову службу або в іншій формі виконують військовий обов’язок встановлюється ряд пільг. Пільги в даному випадку необхідно розуміти як певні переваги на отримання матеріальних благ, що надаються громадянам України у зв’язку з виконанням загального військового обов’язку та проходженням військової служби. Надання пільг можна розцінювати як своєрідну компенсацію за обмеження, за певні позбавлення, які покладаються на військовослужбовців. Базовим законом, що встановлює пільги для військовослужбовців є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Розкриття обсягу і змісту конкретних суб’єктивних прав військовослужбовців на пільги вимагає окремого висвітлення. Аналізуючи особливості правового статусу важливо відмітити, що суб’єктивне право військовослужбовців на пільги є необхідним його (статусу) елементом.

Таким чином, до особливостей правового статусу військовослужбовців належить віднести наступне:

¨ особливі права і обов’язки встановлюються спеціальним актами законодавства, військовими статутами, наказами, порадниками, настановами, інструкціями;

¨ обмеження політичної діяльності (заборона участі в страйках, участь в політичних партіях);

¨ обмеження в свободі пересування (ст.17 Закону України “Про ЗСУ” ст.216 Статуту внутрішньої служби);

¨ залежність правового статусу від посади і військового звання;

¨ заборона займатися підприємницькою діяльністю;

¨ суб’єктивне право на пільги.

¨ особливий порядок притягнення до адміністративної і матеріальної відповідальності;

¨ військовослужбовці виступають у якості спеціального суб’єкта у складі військових злочинів (гл.11 Кримінального Кодексу України)

Таким чином, розуміння військовослужбовцями зазначених в лекції питань, усвідомлення природи правового статусу, сприяє активній правовій позиції, прагненню повною мірою реалізовувати, а в разі необхідності і захищати свої права, а також сумлінно виконувати і обов’язки по військовій службі.

Заключна частина

5 хв.

Викладач підводить підсумок проведеного лекційного заняття, відмічає позитивні моменти і недоліки, оцінює загальний рівень активності аудиторії і дає загальну оцінку заняття. Викладач ставить завдання на самостійне доопрацювання слухачам навчального матеріалу. Оголошує тему і вид наступного заняття.

Обговорено та затверджено на

засіданні кафедри

від _______________ 20 __ р.

Протокол №__

Старший викладач кафедри загальновійськових та правових дисциплін

підполковник Л.в. зіняк

[1] Конституціон. право України, під ред. доктора юр. наук професора В.Ф. Погорілка, Київ. Наукова думка. 2000 стор. 191.

[2] Права человека. Під ред. гл.кор. РАН, д.ю.н. Лукашова Є.А. Москва – 1999, стор. 92-93.

[3] К.П.України, - стор. 188-190

[4] Закон України “Про ратифікацію Конвенцій прав свобод людини 1960 року” // Голос України. – 1997. – 24 лип.

[5] К.П.України, - стор.207-209.

[6] Закон України “Про Збройні Сили України ”, ст.17

[7] Закон України “Про соціальний і правовий захист”, ст.5

[8] Конституція України, ст.33

[9] С.І.Дячук Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві. К., Атіка.2001

Дата добавления: 2014-01-07