Культура політичної комунікації

Культура політичного функціонування, на відміну від культури громадянськості, є вираженням того, як окремі люди, для яких політки є професією, ставляться до своєї справи, як вони виконують місію громадського лідера, представляють інтереси пересічних громадян.

!!!

Політика як професія, або політичне функціонування включає в себе щонайменше три види діяльності: а) координування здійснення громадських справ, процесів розв’язання проблем груп, громад, спільноти (те, що називають Public Policy); б) управління діяльністю політичних організацій; в) керування державними справами й установами. Кожному виду діяльності відповідає тип політичного функціонера – громадський активіст, у першому випадку, партійний діяч – другому, і державний службовець – у третьому.

Головним у політичному функціонуванні є не особиста участь людини у здійсненні справ (це характеризує громадянську участь ), а мобілізація зусиль і ресурсів на виконання цих справ. Отож, вираженням культури політичного функціонування є не те, як громадський, партійний чи державний діяч вміє розв’язати ту чи іншу конкретну суспільну проблему, а його здатність створити умови для систематичної практики розв’язання всіх подібних проблем, домогтися утвердження певних принципів, визначеного образу суспільного порядку, представництво і захист спільних та загальних інтересів.

!!

Зміст політичного функціонування складають:

• підбір і розстановка кадрів;

• визначення і улаштування механізму прийняття суспільних рішень;

• саме прийняття цих рішень;

• організація їх здійснення;

• контроль за цим процесом;

• його коригування.

Важливою формою вираження культури політичного функціонування в усі часи було політичне представництво. Політичним представництвом (представницькою демократією) називають практику, коли громадяни не беруть безпосередньо участі у розв’язанні спільних питань, в ухваленні загальних рішень, а доручають це своїм представникам, уповноважують їх репрезентувати відповідні інтереси, делегують своє право на належну їм частку влади, через своїх обранців впливають на справи в державі.

Завдяки політичному представництву відбувається відображення розрізнених інтересів і настроїв окремих верств, транслювання їх до центрів прийняття рішень. Будучи невід’ємною ознакою політики як такої, представництво уможливлює коригування урядового курсу, надає маневреності політичній системі, адаптує її до умов, що змінюються, скорочує відрив влади від народу.

Культуру політичного функціонування великою мірою визначає те, як люди розв’язують "класичну проблему представництва" – антиномію "вільного" та "імперативного" мандата. Це питання про те, чи може політик діяти від імені народу, керуючись при цьому лише власними міркуваннями, особистими уявленнями про справедливість, необхідність, загальний інтерес, чи ж він зобов’язаний виражати тільки інтереси виборців, виконувати їхні накази, перетворюючи їхню, а не свою власну, волю на законодавчі пропозиції. Переважання того чи іншого підходу визначає тип суспільного лідера. Сполучення у певних пропорціях обох концепцій лідерства обумовлює розмаїття моделей культури політичного функціонування. Адже, дійсно, політик має бути уповноваженим агентом своїх виборців, чиї накази є обов’язковими до виконання ним, але, з іншого боку, керівництвом до дії справжнього громадсько-політичного і державного діяча мають служити не чиїсь окремі міркування або місцеві переважання, а спільне благо, яке зумовлене спільною справедливістю.

До теми культури політичного функціонування має бути віднесене й розрізнення типів лідерства – традиційного, харизматичного й раціонально-легального. Нагадаймо цю хрестоматійну класифікацію. Традиційне лідерство – визнання авторитетності якоїсь людини відповідно до існуючої традиції; спирається на віру людей в непорушність і законність існуючого порядку, звичаїв і традицій. Харизматичне лідерство – авторитет ґрунтується на вірі людей у видатні здібності особи, відданість лідерові й довіра людей до нього, через наявність у нього ознак видатної людини, вождя, фрагментарність. Раціонально-легальне лідерство – авторитет базується на переконаності людей у розумності існуючого порядку, його відповідності їхнім законним інтересам та цілісності суспільної системи, чинним правилам і процедурам.

!

Різновидами культури політичного функціонування є також ідеологічне та прагматичне лідерство. Ідеологічний лідер за будь-яких обставин не поступатися принципами, неухильно проводити в життя свою ідею, за всяку ціну домагатися її здійснення, безкомпромісність (“хто не з нами, той проти нас”, будь-яку поступка опонентові – поразка або зрада. Прагматичний лідер прагнення бути вище ніж ідеологічні суперечки; опікуватися не догматами віри, а конкретними життєвими справами; розв’язувати нагальні проблеми буття; досягати згоди, стабільності; не зречення паpтійно-ідеологічної позиції, а відмова від доктринальних крайнощів, від політичного максималізму; готовність і здатність йти на компроміси; визнавати право суперників і опонентів на власну позицію.

Політичне функціонування – здійснення життєдіяльності політичних інституцій, управління громадськими справами, розв’язанням проблем груп, громад, спільноти; професійна політична діяльність. Політична діяльність має місце, коли люди не лише розв’язують якусь проблему, а намагаються встановити певний принцип, відповідно до якого мають бути розв’язані всі подібні проблеми, надають конкретній справі загального значення, опосередковують її впливом на суспільство у цілому.

Дата добавления: 2014-01-07