Організація війська. Внутрішня політика

В умовах постійної загрози нападу ззовні неабияке значення мала здатність держави захищати свої національні інтереси. Розуміючи це, Б. Хмельницький надавав першорядного значення зміцненню її обороноздатності. Він, по суті, став творцем української армії (60 – 80 тис. вояків), яка нічим не поступалася кращим європейським арміям того часу. В останні роки життя задумався над проблемою сформування 50 – тисячного регулярного війська, яке утримувалося б за рахунок скарбниці. Велику роль у зміцненні збройних сил України відіграло прийняття “Статей про устрій Війська Запорізького “, що послужили першим українським військовим статутом.

Основну ударну силу армії становила піхота. Гетьман переозброїв її найсучаснішою вогнепальною зброєю, визначив норми боєприпаси і запровадив завчасну його підготовку (ладування) до стрільби, що дало змогу скоротити багатошеренговий стрій вояків до 3 шеренг, поліпшити можливості маневрування піхоти. Велику увагу приділяв кінноті, яка продемонструвала високі бойові якості уже в боях під Пилявцями, Зборовим та Берестечком; створив сильну артилерію, що поділялася на легку і важку польову; вперше в Україні запровадив гармати на лафетах.

До діючої армії входили підрозділи розвідки, фортифікаційної, прикордонної і сторожової служб. Було добре налагоджено постачання зброї, боєприпасів, продовольства та фуражу. В історичних джерелах є згадки про існування санітарної служби. Мимовільне захоплення у польських офіцерів викликала сувора дисципліна, запроваджена в армії. Впадає в око вміння гетьмана зберігати у таємниці свої стратегічні задуми, виховувати, добирати та висувати на відповідальні посади талановитих воєначальників.

Слід зазначити, що під час походу Б.Хмельницький командував головними силами армії. При цьому дуже вдало використовував старий запорозький звичай – оборону війська табором з возів. Він рішуче відмовився від оборонної тактики бою і свою військову майстерність виявляв насамперед у наступі, завдаючи противникові, як правило, несподіваного удару. Гетьман не витрачав сил на здобуття фортець, а розпочинав бій з головними силами ворога, аби їх розгромити. Коли це було вигідно, вдавався до партизанських методів боротьби. Б. Хмельницький показав себе неперевершеним майстром маневрової тактики. Під час боїв демонстрував особисту мужність, залізну витримку, кмітливість, ніколи не втрачав здатності тверезо оцінювати ситуацію і приймати необхідні рішення. Проведені гетьманом воєнні кампанії і битви проти польських та кримських військ збагатили скарбницю європейського військового мистецтва і дають підстави вважати його одним з найталановитіших полководців XVII ст.. Вирішальну роль відігравав Б. Хмельницький і в процесі становлення розвідки та контррозвідки Української держави. До речі, чудово організована ним розвідувальна служба давала можливість вчасно отримувати найціннішу інформацію політичного та військового характеру й мала надзвичайно важливе значення для реалізації планів військових кампаній, а контррозвідка успішно розв’язувала питання захисту національних інтересів на терені України.

Серед іншого необхідно сказати і про такий важливий аспект державотворчої діяльності Б.Хмельницького, як розв’язання ним національної і конфесійної проблем. Коли спалахнула революція, гетьман прагнув не допустити зайвого кровопролиття, хоча це не завжди вдавалося. Так, дізнавшись про вчинені наказним гетьманом Максимом Кривоносом погроми в ряді міст (червень-липень 1648р.), заборонив їх проводити, а також страчувати захоплених у полон шляхтичів. Як відзначав Б. Хмельницький у листі до польських комісарів від 19 серпня 1648р., „ми не дозволяємо йому ніякого свавілля чинити, міста палити й руйнувати... жоден з панів-поляків, хто потрапив до наших гетьманських рук, не замордований, і всі живі, як старі, так і молоді...”

Є підстави стверджувати, що на відміну від багатьох політиків Європи того часу гетьманові не були притаманні ні почуття національної винятковості і нетерпимості до інших народів, ні почуття релігійного фанатизму. Послідовно й рішуче відстоюючи інтереси православ’я, Богдан Хмельницький разом з тим визнавав право на існування католицизму й уніатства, вважаючи, що „є один Бог і одна християнська віра”. Принципово важливого положення, що „непристойна і тяжка справа, коли хто приневолює неохочих до своєї віри”, дотримувався до кінця свого життя. У розмові з київським митрополитом С Косовим у листопаді 1649р. зауважив: „Більше ж ми не хочемо бути тяжкими для уніатів. Хай вірують, як хотять...”. Безпідставними виглядають також звинувачення окремими дослідниками (переважно єврейськими) Б.Хмельницького в антисемітизмі.

В роки революції гетьманові доводилося вирішувати комплекс проблем, пов’язаних із зовнішньополітичним забезпеченням життєдіяльності держави.

В цілому українській дипломатії вдавалося в процесі протиборства різних політичних сил у Східній і Південно – Східній Європі знаходити оптимальні рішення: укладати союзи з одними або домагатися нейтралізації інших. Це привело до визнання України як суб”єкта міжнародних відносин урядами Порти, Кримського ханства, Англії, Венеції, Росії, Трансільванії, Австрії, Молдавії, Валахії, Швеції. Разом з тим глибокий аналіз ситуації, що складалася, дав можливість Б. Хмельницькому зробити невтішний висновок - жодна з тогочасних сусідніх держав не була зацікавлена в існуванні незалежної України.

Надійність і поступливість Речі Посполитій постійно виявляв єдиний військовий союзник України – кримський хан (під Зборовом у серпні 1649 р., під Берестечком у червні 1651 р., під час Жванецької кампанії восени 1653 р.). жодного політичного уроку з кровопролитної боротьби не виніс польський уряд, який влітку 1653 р. активізував підготовку нового наступу з метою ліквідації Української держави. Далекими від союзницьких склалися на цей час відносини з Молдавією, Валахією і Трансільванією, що пішли на зближення з Річчю Посполитою. У контексті розвитку геополітичної ситуації перед Б. Хмельницьким поставала дилема: залишитися на одинці з ворогом і втратити основні завоювання або заради їх збереження прийняти протекторат Османської імперії чи Росії. Іншого виходу з трагічної геополітичної ситуації просто не існувало. Враховуючи позицію більшості старшини й козацтва, Хмельницький визнав пріоритетною можливість прийняття протекторату московського царя.

Дата добавления: 2014-01-07