Лекція 14. Світовий океан та його частини

Читання – спосіб засвоєння нової інформації, його види. Прагнення засвоїти інформаційний потік, що постійно прискорюється, нагадує спробу піднятися ескалатором, який прямує вниз. До здібностей, які допоможуть впоратися з інформаційними труднощами, належить уміння читати. Середня швидкість читання – 180-200 слів за хвилину. Тому її збільшення втричі надасть реальну користь. Основні принципи швидкого читання.

· Користуйтеся тільки зором, не повторюючи текст про себе.

· Сприймайте слово не літерами, а як окремий знак.

· Сприймайте водночас декілька слів або висловлювань.

· Рухайтеся поглядом не рядками, а посередині сторінки зверху вниз, використовуючи периферійний зір.

· Не повертайтеся до вже прочитаного в процесі читання.

Методика повільного читання допомагає творчо сприймати інформацію, висуваючи водночас нові ідеї. Вона складається з трьох частин.

· Дізнатися. На цьому етапі треба визначити практичну цінність нового матеріалу, визначити його зв’язки, як внутрішні, так і з раніше відомим, а потім перетворити на частину власного знання. Для цього застосовують нотатки, тези, підкреслювання різнокольоровими олівцями, різноманітні позначки тощо.

· Ущільнити. Треба викласти матеріал своїми словами таким чином, щоб не втративши його сенсу, ущільнити до мінімального обсягу. У цьому можуть допомогти опорні сигнали.

· Творчо осмислити. Для цього, наприклад, перепланувати матеріал (встановити в тексті нові зв’язки), зробити нові висновки, які випливають з висунутих автором ідей, пояснити наведені факти з іншої точки зору, виробити власну позицію.

При цьому не можна втрачати головне: кінець кінцем повинні з’явитися нові ідеї та аргументи, оригінальні проекти і рішення.

Згідно мети, читання поділяється на такі види:

· Пошукове. Шукаючи потрібне, читач лине поглядом посередині сторінки. Широке поле зору дозволяє вчасно помітити потрібну інформацію. Все інше майже не осмислюється і не запам’ятовується.

· Вибіркове. Застосовують для загального ознайомлення з текстом, щоб визначити, чи варто взагалі читати. Певні загальноприйняті стандарти полегшують цей процес. Наприклад, з перших висловів зазвичай можна зробити висновок, про що йдеться в тексті, останні абзаци резюмують головні ідеї, назви розділів і підрозділів відображають головні думки, перехід до нового абзацу означає перехід до нового питання.

· Поверхове. Саме тут в пригоді стануть навички швидкого читання. Мета поверхового читання – засвоїти головне, не зупиняючись на другорядному.

· Поглиблене. Це найсерйозніший вид читання, мета якого – зрозуміти і запам’ятати прочитане. До поглибленого читання слід зосередитися та зверхньо розглянути текст, знайти ключові слова, думки, підкреслити найголовніше, звернути увагу на ілюстрації. Через чверть години поглибленого читання знов перегляньте очима прочитане та поверхово прогляньте текст, визначаючи найголовніше. Поставтеся до тексту критично. Після цього коротко занотуйте головні висновки.

2. Раціональна організація навчальної діяльності.

2.1. Раціональне використання часу. В наш час люди переконалися, що час – це гроші, але на відміну від грошей, час не можна позичити або заборгувати. Для школяра урок, для студента лекція тягнуться дуже повільно, тоді як будь-яка літня людина вважає, що час минає дуже швидко. Цей феномен наука й досі не в змозі пояснити. Сенека стверджував, що більшість нашого часу витрачається на помилки та погані вчинки, значна його частина марнується в бездіяльності, і майже все життя полягає в тому, що ми робимо не те, що потрібно. З цією думкою згодні студенти-математики з Новосибирську, які оприлюднили типовий розпорядок дня звичайного студента.

7. 00. – підйом.

7.30. – підйом.

1.00. – підйом.

9.00. – підйом.

10.45. – перше вікно в лекціях (кожен студент прорубає його самостійно).

12.00. – обід.

12.30. – сіеста (іноді – вдома, частіше – на лекціях).

17.00. – прийшов Мишко, просив позичити гроші до стипендії.

18.00. – Мишко взяв 2 копійки та пішов.

19.00. – біля входу в гуртожиток. Ніна не прийшла.

20.00. – Ніни немає.

21.00. – Ніни немає.

22.00. – Ніна прийшла з високим блондином.

23.00. – вечірні ігри та розваги.

24.00. – виконання домашнього завдання.

25.00. – домашнє завдання.

26.00. – завдання.

27.00. – на добраніч.

Щоб не марнувати час, треба зробити три кроки до раціонального розпорядку дня.

· Режим дня – перший крок.

· Складання плану – другий крок.

· Його виконання – третій крок і вирішальний.

Чинники, що заважають раціонально використовувати час.

· Відсутність почуття часу.

· Невміння користуватися телефоном (марнування часу на телефонні розмови).

· Спілкування з хронофагами (викрадачами часу). Вони здатні розтягнути ваш день по хвилинах, залишивши вам шкодувати за тим, що вами не зроблено. Щоб протистояти хронофагам, треба або тактично натякнути, що ви зайняті, або, якщо можливо, знайти самотнє місце.

Чужі хвилини цінує той, хто береже свої. Поважайте час. Не має значення чий – свій або чужий, у будь-якому разі час непоправний. Старе німецьке прислів’я стверджує, чого не вивчив Гансик, не буде знати Ганс.

· Не плутайте пусту маячню зі швидкістю реакції. Перед початком діяльності, проаналізуйте ситуацію, оцініть її і тільки потім починайте спокійно і швидко діяти. Не поспішайте, спершу поміркуйте. Позбавивши себе від необхідності виправляти помилки, ви заощаджуєте час.

· Слід спокійно ставитись до необхідних, але не творчих обов’язків, оскільки давно відомо, що неможливо зробити справу добре і швидко, якщо мати відразу до неї.

2.2. Прийоми раціональної організації діяльності.

· Спочатку треба визначити мету. Якщо не знати, куди йти, то ніколи не дізнатись, чи дійшли. Тому чітко треба визначити свою мету, яка має бути значущою, стратегічною.

· Складання плану. Він має бути невеликий за обсягом, краще спроектувати 2-3 справи, які були відкладені, і виконати їх.

· Визначення терміну виконання справи. Не треба починати нову справу, не закінчивши попередню. Не відкладайте на завтра те, що можна зробити сьогодні. „Завтра, завтра, не сьогодні”, - так говорять ледацюги. Сьогодні ж сплануйте і наступний день, маючи на увазі, що будь-яка робота вимагає більше часу, ніж здається на перший погляд.

· Наявність стимула. Якщо немає об’єктивного, його треба вигадати. Це допоможе виконувати те, чого не має бажання робити. Можна зробити таким чином: визначити всі позитивні і негативні моменти, пов’язані з виконанням справи. Уявіть, якщо позитивного виявиться більше.

· Навчиться обирати головне. Існує безліч справ, які взагалі можна не робити. Визначте, що для вас найтерміновіше і найважніше, визначте черговість справ.

· Обміркувавши ситуацію, не слід гаяти час. Треба починати виконання роботи. Можна поступово включатися до роботи, почавши виконання легких завдань. Якщо добре почуваєтесь, то беріться за головне.

· Плідно використовуйте свій час.

Умовами успішного виконання роботи виступають:

· послідовність і систематичність, а також

· ритмічність. Для розумової праці ритм буває різний – добовий, багатоденний, сезонний. Люди – „жайворонки” прокидаються рано вранці і найбільш активні протягом першої половини дня. Таких людей 15-20%. Люди - „сови” найбільш активні вечорами. Кожна третя людина – сова. Більше половини людей діють за обставинами або за звичкою. Є й такі, хто активно діє в залежності від пори року.

Завдання для СР. За допомогою тесту з книги Є. Жарікова „Для тебе і про тебе” визначте час вашої найбільшої активності (с.110-111) і намагайтеся будувати свою діяльність, враховуючи ритм активності.

· Порядок на робочому місці – важлива умова продуктивної праці. Не марнуйте час на пошуки потрібного. Закінчивши виконання завдань, приберіть все непотрібне, залишайте чистим робочий стіл.

· Зосередження. Не треба братися одразу за декілька справ, це розсіює увагу. Її концентрації сприяє м’яке освітлення, зелений колір.

· Будьте зібраними. Все, що треба, готуйте звечора, складіть список дрібниць, які не тримаються в пам’яті.

· Навчиться слухати уважно, щоб швидко з’ясувати, що, де, коли, як і чому для того, щоб не гаяти час на уточнення.

· Заведіть собі записник для нотаток.

· Робіть перерви в роботі, змінюючи види діяльності.

· Самоконтроль допомагає не відкладати протягом дня важливі справи, відкидаючи те, що не має важливого значення.

· Якщо ви самостійно додасте власні правила раціональної організації діяльності, це означатиме, що ви досягли вже певних успіхів в раціональній організації навчальної діяльності.

Роботу слід розподіляти рівномірно, не слід братися до наступної справи, не закінчивши попередню, не відкладайте розпочату роботу, не закінчивши її, шукайте нестандартні способи виконання завдань.

3. Участь у дискусіях. Будь-якій людині доводиться відстоювати свою позицію завдяки логіці та аргументації. Але правильно критикувати і слухати критичні зауваження мало хто вміє. Неприємна правда позбавляє внутрішнього комфорту, потребує активної реакції.

Словник визначає критику як „обговорення, аналіз будь-чого з метою визначити переваги і виправити недоліки.” Сперечання породжує не істину, а перемогу. Переможений залишається при своєму, втрачаючи здатність сприймати чужі аргументи і сподіваючись на реванш. Критика – не самоціль. Вона має бути вчасною. Форма критики має відповідати її меті. Якщо людина старається, але їй бракує досвіду, критика тут не допоможе. А якщо невдаха усвідомлює своє невміння, то у нього можуть опуститися руки, працювати краще він буде неспроможний. У даному випадку потрібна доброзичливість. Завдання критики – допомогти, виправити помилки, зробити справу якнайкраще.

Дуже важлива коректність критики, особливо якщо вам особисто неприємний той, кого критикують. Не можна відмовлятися від пропозицій, якщо її автор комусь неприємний, це не допоможе справі.

Перш, ніж критикувати, треба з’ясувати, у чому сутність справи, хто винен у тому, що сталося, що треба зробити, щоб виправити становище, як запобігти повторенню ситуації в майбутньому.

Критика не повинна позбавляти людину самостійності, бажання працювати краще. Критичний виступ має бути змістовним і недовгим. Вчиться спілкуватися, висловлювати свої думки, дисциплінуйте думку. Критикуйте думку, а не людину, звертайтеся до аудиторії, а не до опонента. Але головне – це доброзичливість, повага до інших людей.

4. Спілкування.

Вміння переконувати. Мета красномовства – спонукати людей до того, чого вони не прагнуть, попередити те, чого вони прагнуть, і при цьому забезпечити їх впевненість у тому, що вони діють за власним бажанням. Уміти переконувати означає вміти виконувати чотири операції:

· Інформувати. Перш за все, людина має знати, навіщо їй те, що ви пропонуєте. З’ясовуючи це, треба враховувати темперамент співбесідника. Холерику треба уявити загальну картину, а потім перейти до деталей. Питання, яке цікавить, має бути поставлене наприкінці розмови, інакше нетерплячому холерику буде нецікаво слухати все інше. Для флегматика краще йти від окремих фактів до узагальнень, тому починати треба з постановки питання, тоді він уважно сприймає деталі. У будь-якому разі в опоненті необхідно вбачати самостійну, думаючу особистість.

· Роз’яснювати слід у залежності від характеру співрозмовника. Інструктаж корисний тоді, коли треба просто запам’ятати порядок дій, перелік справ тощо. Хто звик діяти за інструкцією, не заперечуватиме, якщо для нього все розкласти по поличкам. Люди ж творчі віддають перевагу розмірковуванням. Тому слід поставити проблему, обміркувати її, визначивши всі „за” і „проти” разом, і надати можливість самостійно знайти рішення.

· Доводити. Для цього потрібні факти. Не слід вступати в дискусію, не маючи серйозних аргументів на свою користь.

· Спростовувати. При цьому треба пам’ятати три соціально-психологічних правила:

1. Звертатися до почуття власної гідності, яке являє собою дріб, у числівнику якої – думка оточуючих про людину, а у знаменнику – її самооцінка. Формою звернення, стимулюванням до самостійних роздумів, ініціативою дайте зрозуміти опонентові свою повагу до нього.

2. Враховуйте інтереси людини. Дайте опоненту змогу відчути, що ваші пропозиції не суперечать його інтересам, це допоможе залучити його на свій бік.

3. Виявляйте увагу до співрозмовника. Це допоможе краще зрозуміти одне одного.

12 засобів переконати співрозмовника (за Д. Карнегі):

· Єдиний спосіб перемогти в суперечці – ухилитися від неї.

· Поважайте думку співрозмовника. Ніколи не кажіть йому, що він не правий.

· Якщо ви не праві, визнайте це швидко і рішуче.

· Дотримуйтеся дружнього тону.

· Примусьте опонента одразу ж відповісти вам „да”, почавши розмірковування з питання, де не має розбіжності думок.

· Дозвольте більшу частину часу говорити опоненту.

· Дозвольте співрозмовнику вважати дану думку своєю.

· Відверто намагайтеся дивитися на проблему очима співрозмовника.

· Співчувайте думкам і бажанням інших.

· Довіряйте співрозмовнику, звертайтеся до його кращих почуттів, шляхетних мотивів.

· Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.

· Кидайте виклик, зачіпаючи за живе.

Якщо вам треба переконати людину, яка вже має власну думку, або повідомити їй щось не зовсім приємне про її успіхи або поведінку і при цьому не образити її, то:

· Починайте з похвали та щирого визнання позитивних якостей співрозмовника.

· Не говоріть прямо про помилки. Надайте людині можливість „зберегти обличчя” та водночас дайте зрозуміти, чого ви від нього очікуєте.

· Перш, ніж критикувати інших, почніть із себе.

· Не наказуйте, натомість поцікавтеся: „Чи не могли ви зробити…?”

· Надайте людині можливість врятувати свій престиж.

· Хваліть людину за будь-які успіхи – відверто і щедро.

· Створюйте людині добру репутацію, яку вона буде прагнути виправдати.

· Покажіть, що припущену помилку можна легко виправити.

· Зробіть таким чином, щоб ваше прохання було виконано з бажанням.

Існують і інші прийоми переконання:

· „обдурені очікування”. Співрозмовник розгубиться, якщо не зустріне з вашого боку очікуваної реакції. У такому стані він здатен без вагань прийняти вашу пропозицію.

· „вибух”. Прийом, запропонований А.С. Макаренко, полягає в тому, щоб поставити людину в такі умови, коли не очікувана і незвична подія або інформація змушує її змінити свою точку зору.

Фахівець в галузі управління П. Міцич у книзі „Як проводити ділові бесіди” зауважує, якщо прийняти необхідне повідомлення за 100%, то те, що буде висловлене, складе 70% від задуманого, почуте – 80% від висловленого, зрозуміле – 70% від почутого, а запам’ятається 60% від зрозумілого. Слухати і чути, на думку психологів, не вміють приблизно дев’ять людей з десяти. На жаль, і вчитель достатньо часто працює, так би мовити, „на монологічному висловлюванні”. Тож треба вчитися слухати і чути співрозмовника. Уміння слухати і чути складається з:

1. Уваги.

· Поважайте співрозмовника, цінуйте його бажання повідомити щось нове.

· На початку бесіди встановіть з ним контакт, давши зрозуміти, що ви відверто готові слухати.

· Не відводьте очі, дивіться на співрозмовника.

· Не переривайте співрозмовника. Терпляче чекайте, коли він висловить все, що бажає сказати.

· Не кваптеся з висновками.

2. Доброзичливості.

· Не тисніть на співрозмовника авторитетом, інформацією або тривалими словесними монологами. Інакше ви не зрозумієте його, а він думатиме не про переконливість своїх аргументів, а про психологічний захист.

· Не давайте волі емоціям. Якщо відчуєте, що не контролюєте їх, уявіть себе на місці співрозмовника.

· Не кваптеся заперечувати. Перериваючи співрозмовника, ми породжуємо у нього прикрість (досаду), яка не дозволить йому погодитися з запереченнями. Розрядившись, він буде слухати вас більш охоче.

· Не демонструйте своїм виглядом зневагу до висловлювань співрозмовника. Таким чином ви не зможете ні до чого домовитися.

· Робіть паузи. Охолоньте і дайте висловитися співрозмовнику.

3. Активності.

· Не мовчіть, давайте зрозуміти співрозмовнику, що ви слідкуєте за його думкою і розумієте його.

· Стриманість – хороша якість, але тут потрібне почуття міри, інакше співрозмовник подумає, що ви до нього погано ставитесь.

· Не мудруйте, це не сприяє взаєморозумінню.

· Поводьтеся таким чином, щоб у співрозмовника не зникло бажання спілкуватися.

· Якщо ви втомилися, краще вибачитися і відкласти розмову.

Завдання для СР. За допомогою тесту з вище означеної книги (с.129-131) перевірте своє вміння слухати, оскільки це дуже важливо для вчителя.

Література

1. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987.

2. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред І.А. Зязюна. – К., 1997.

3. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М., 1991.

4. Соловейчик С. Час ученичества. – М., 1986.

5. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Порада 1. // Вибр. твори: У 5-ти т. – К., 1976. – Т.2.

6. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибр. твори: У 5-ти т. – К., 1976. – Т.1.

7. Чернокозов И.И. Профессиональная этика учителя. – К., 1988.

8. Щуркова Н.И. Новые педагогические технологии воспитательного процесса. – М., 1993.

Дата добавления: 2014-01-07