Забруднення важкими металами

Проблема забруднення довкілля важкими металами весь час загострювалась і нині набула загрозливих розмірів. У багатьох індустріальних районах світу з'явились техногенні біогеохімічні зони з аномально високим вмістом у грунті важких металів.

За ступенем можливого негативного впливу важких металів-забруднювачів на ґрунт, рослини, тварини та людину виділяють три класи небезпеки: високонебезпечні, небезпечні та малонебез-печні речовини. До першого класу належать арсен, кадмій, ртуть, селен, свинець, кобальт, цинк, фтор; до другого — бор, кобальт, нікель, молібден, сурма, хром; до третього — барій, ва­надій, манган, стронцій.

Основними джерелами надходження важких металів на зем­ну поверхню є пилогазові викиди гірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Забруднення ґрунтового покриву ду­же тісно пов'язане з роботою електростанцій, автомобільного та залізничного транспорту. Підвищений вміст важких металів у грунті може бути наслідком застосування в сільськогосподарсь­кому виробництві меліорантів, добрив та пестицидів, а також використання для зрошення забруднених побутових і промисло­вих стічних вод.

Рівень забруднення Грунту та закономірності просторового поширення важких металів залежать від потужності підпри-ємств-забруднювачів, тривалості їх діяльності, якості сировини, технології виробництва, ефективності роботи очисних споруд. У більшості випадків забруднення ґрунтового та рослинного по­криву носять локальний характер. Вони проявляються у радіусі десятків кілометрів від джерела забруднення.

Найістотніші наслідки спостерігаються на територіях, що при­лягають до підприємств. Наприклад, на металургійних заводах під­вищений вміст важких металів виявляється на відстані до 15— 20 км. Зона впливу комбінатів по виробництву азотних добрив про­стягається до 40 км. Поблизу таких підприємств формується тех­ногенна пустеля в радіусі від 200—300 м до 1,5—2 км залежно від потужності підприємства, рельєфу та клімату місцевості.

У промислових районах, де застосовується зрошення посівів водами з підвищеним вмістом важких металів, значне забруд­нення може спостерігатися на відстані 20—30 км від джерела забруднення. Це результат вторинного забруднення ґрунтів важ­кими металами при зрошенні.

На великих промислових комплексах зони забруднення окремих підприємств можуть перекриватися, а токсичні викиди переноситись у віддалені райони, розширяючи територію забруд­нення. На думку Л. К. Садовнікової (1989), внаслідок аерозоль­ного розсіювання вплив речовин, що забруднюють довкілля, може проявитися на площі до 1000 км².

У складі промислових викидів нараховують до 10—20 хіміч­них елементів. Але в найбільших кількостях трапляються і найбільшої шкоди завдають 4—6 елементів. Біля металургійних за­водів утворюються характерні зони інтенсивного забруднення Грунтів свинцем, цинком, кадмієм, ртуттю, міддю. Біля свинце­во-плавильних підприємств крім свинцю та цинку головними забруднювачами є кадмій, мідь, ртуть, арсен, селен і т. п. Висо­кий вміст міді та нікелю фіксується в ґрунтах навколо комбіна­тів кольорової металургії. Забруднення хромом характерно для довкілля цементних заводів і нафтопереробних підприємств.

У зонах забруднення вміст важких металів може сягати ти­сяч міліграмів на 1 кг грунту. Це перевищує нормальний фоно­вий вміст у сотні—тисячі разів. Такі території не можна викори­стовувати в сільськогосподарських цілях.

Локальне забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами можуть спричинити транспортні засоби. Вздовж авто-доріг з високою інтенсивністю руху (10—20 тис. машин за добу) забруднення зазнає придорожня смуга на відстані до 200 м із переважанням свинцю, що міститься в антидетонаційних при­садках до бензину. З продуктами дизельного палива, мастиль­ними матеріалами та відходами автопокришок у довкілля потра­пляють кадмій та цинк.

Розподіл важких металів вздовж шляхів залежить від інтен­сивності та швидкості руху автотранспорту, напрямку вітру то­що. Максимальне забруднення ґрунтів спостерігається на від­стані 7—10 м від дороги, а в зоні 30—80 м відмічаються знижен­ня врожайності і різке погіршення якості сільськогосподарської продукції. До забруднювачів ґрунтів належать також мінеральні добрива і хімічні меліоранти, істотним недоліком яких є наяв­ність в них баластних речовин, у тому числі токсичних елемен­тів і сполук. За даними А. Є. Басманова і А. В. Кузнєцова (1990), кількість важких металів у фосфорних добривах, що ви­пускалися в СРСР, коливається в широких межах і в середньо­му становить, г/т: міді — 127; цинку — 164; кадмію — 3,0; свин­цю — 34; нікелю — 92; хрому — 121.

Азотні та калійні добрива забруднені важкими металами мен­шою мірою.

Особливу екологічну небезпеку становить ненормоване за­стосування хімічних меліорантів і відходів промисловості.

Дата добавления: 2014-01-07