Управління залученими коштами

Недепозитні (позичені) кошти банку — це позики на грошовому ринку. Джерелами недепозитних ресурсів банку є: отримання міжбан-ківських кредитів, рефінансування у системі центрального банку, опе­рації РЕПО, емісія цінних паперів власного боргу. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.

Одним із основних джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансові стійкі комерційні банки, в яких є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках.

У міжнародній банківській практиці поширені операції із рефінансування у системі центрального банку. НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку, надання стабілізаційних кредитів, купівлі-продажу держав­них цінних паперів.

Комерційні банки також залучають ресурси за рахунок продажу власних якісних, низькоризикових, досить ліквідних активів, які згідно з угодою про зворотний викуп, можуть бути викуплені банком через певний термін та за встановленою ціною. Така операція має назву - операція репо.

Крім того, позичений капітал комерційного банку формується за рахунок коштів, отриманих від емісії облігацій. Облігація банку - це цінний папір, який надає його власнику право отримати у визначений термін грошові кошти розміром у номінальну вартість облігації з відпо­відною відсотковою платою, якщо облігація купонна, або без неї. Кош­ти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на пев­ний строк, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам.

Банки формують недепозитні зобов'язання, випускаючи в обіг власні цінні папери, серед яких, окрім облігацій, переважають вексе­ля, які є привабливим інструментом унаслідок їх високої ліквідності і надійності.

Серед недепозитних банківських операцій дедалі більшого роз­витку набувають операції з позабалансового фінансування. Основ­ними методами позабалансового фінансування є сек'юритизація ак­тивів (спосіб трансформування боргових зобов’язань у ліквідні цінні папери), продаж позичок і надання кредитних гарантій.

Формування зобов'язань в банку нерозривно пов'язано з управ­лінням активами. Комерційні банки повинні розподіляти залучені та запозичені кошти в різні види активних операцій, не знижуючи прибутковість та ліквідність. Величина й структура джерел ресурсів банку впливає на напрями їх розміщення. Розміщати ресурси комер­ційні банки можуть з використанням таких методів:

— метод об'єднання джерел ресурсів;

— метод подіту джерел ресурсів;

— збалансований підхід до управління ресурсами.

Метод об'єднання джерел ресурсів. В основі цього методу ле­жить ідея об'єднання всіх ресурсів, всі фонди банку отримані з єдиного джерела. Ресурси банку об'єднуються в єдиний фонд, а потім розподіляються між тими видами активів, які вважаються підходящими. Завдання керівництва банку полягає у визначенні пріоритетів розміщення активів. Використання вказаного методу при управлінні активами і пасивами дає банку можливість вибору категорії активних операцій. Перевагою методу є простота його практичного застосування при прийнятті управлінського рішення, а до недоліків можна віднести зневагу зв'язку між активами і паси­вами, відсутність чітких критеріїв для розподілу засобів за катего­ріями активів.

Метод поділу джерел ресурсів передбачає розподіл конкрет­них джерел фондування кожного активного інструменту. Метод роз­поділення активів відомий також як метод конверсії ресурсів, дозво­ляє збалансувати за різними термінами активи і пасиви і мінімізува­ти відсотковий ризик та полегшити управління ліквідністю банку. З іншого боку, з цим методом пов'язане недоотримання прибутку та збільшення трудомісткості.

Збалансований підхід до управління ресурсами - це інтегрований метод, який включає елементи двох попередніх, забезпечуючи таким чином більшу гнучкість управління. Сутність збалансованого методу міститься в тому, що за визначеними фондами закріплюються конк­ретні активи без зайвої деталізації. Адресність ресурсів дозволяє відповід­ним підрозділам банку чітко оцінювати собівартість фондування та поглиблено підходити до формування своїх портфелів (з урахуван­ням забезпечення мінімальної маржі).

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов'я­заннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменши­ми витратами для фінансування тих активних операцій, які має здій­снити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг, причому необхідно враховувати таку складову, як дотримання нормативних вимог Національного банку щодо якості ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-07