Активами і пасивами в банку

Управління активами і пасивами у комерційному банку базується на стратегії формування структури банківського балансу. Причому, при управлінні активами і пасивами вирішується питання управління ризиками, прибутковістю та ліквідністю. Керівництво банку повинно задовольнити інтереси акціонерів банку та своїх клієнтів, причому їх інтереси частіше всього протилежні: акціонери зацікавлені в максимізації прибутку на вкладений в банк капітал, а клієнти хотіли б одер­жувати вищий дохід на розміщені ресурси та отримувати кредити під нижчі процентні ставки. В свою чергу керівництво повинно забезпе­чити прибуток та додержувати нормативних вимог НБУ.

Основний прибуток банк отримує від операцій з клієнтами, тому в банку повинні бути запропоновані конкурентоспроможні процент­ні ставки за кредитами, депозитами та комісійні тарифи. Якщо банк невзмозі задовольнити інтереси своїх клієнтів, це призводить до відтоку пасивів - основного джерела активних операцій.

Рівень ефективності управління активами і пасивами, як страте­гічний план комерційного банку, є одним із головних показників надійної та прибуткової діяльності банку.

Обсяг та структура активів і пасивів банку в першу чергу відо­бражається на величині прибутків банку, що є важливим показни­ком його діяльності. У свою чергу значний обсяг власного капіталу є порукою забезпечення такого критерія, як надійність банку.

Світова банківська практика у різні часи використовувала різно­манітні методи та підходи до управління активами та пасивами банку.

Управління через активи використовувалось в міжнародній бан­ківській практиці до 60-х років 20 століття. За такого підходу банкі­ри сприймали джерела формування ресурсів як такі, що не залежать від діяльності банку, а визначаються, в основному, можливостями та потребами клієнтів і акціонерів банку. Тому управління банку було зосереджено передусім на вирішення питань щодо напрямків надан­ня кредиту та їх умови. Такий підхід не забезпечував достатнього прибутку, оскільки банк не здійснював управляння залученими ре­сурсами, які повинні знаходитися у високоліквідній формі для під­тримання достатнього рівня ліквідності банку.

У 1960 - 70-х роках у зв'язку із зростанням відсоткових ставок на міжнародних ринках та інтенсивною конкуренцією у сфері залу­чення коштів банки розпочали пошук нових джерел фінансування. В результаті цього було встановлено контроль над джерелами бан­ківських коштів для реструктуризації балансу щодо мінімізації ви­трат за залученими коштами, що у підсумку призводило до збіль­шення капіталу і прибутку. Перевагою управління через пасиви є змога підвищити прибутковість шляхом установлення контролю за операційними, витратами і точнішого прогнозування потреби у лік­відних засобах. Управління фінансовими потоками банку через па­сиви не виключає паралельного управління активами — проблема полягає у їх розмежуванні та автономному застосуванні. Головним недоліком цього підходу є те, що кошти залучаються без урахування ефективності різних напрямів їх залучення. Вказаний підхід доціль­но використовувати у період економічного піднесення та зростання попиту на кредитні ресурси.

Починаючи з 1980-х років, банки почали використовувати збала­нсований підхід при управлінні активами і пасивами. Це було зумов­лено підвищенням ризику зміни відсоткових ставок. Зміст нового підходу полягав у розумінні того, що доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. Сутність збалансованої стратегії управ­ління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків. Особливість управління активами і пасивами полягає у поєднанні всіх методів автономного управління банківськими портфелями в один скоординований процес.

В Україні комерційні банки самостійно обирають методи управ­ління активами і пасивами з урахуванням вимог НБУ. Регулятивна функція НБУ полягає у підтриманні достатньої ліквідності банківсь­кої системи країни через встановлення граничних нормативів, яких повинні дотримуватися комерційні банки. Недотримання нормати­вів, що встановлює Національний банк, тягне за собою накладення на комерційні банки різноманітних санкцій - від штрафів і попере­джень до позбавлення банківських ліцензій. Завдання управління банком полягає в пошуку оптимальної прибутковості при існуючих нормативах ліквідності з урахуванням наявних ризиків.

Національний банк України встановив для комерційних банків нормативи капіталу, ліквідності, кредитного ризику, інвестування, ризику загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку. Причому розмір власного капіталу банку є базовим при об­численні більшості економічних нормативів, які встановлюються НБУ з метою регулювання банківської діяльності та фінансової системи в цілому.

До нормативів капіталу відносять норматив мінімального розмі­ру регулятивного капіталу, норматив адекватності регулятивного ка­піталу, норматив адекватності основного капіталу. Перелічені норма­тиви регулюють розмір капіталу комерційних банків та допустимий рівень ризику активних операцій. Чим більшим є власний капітал банку, тим більше можливостей для здійснення активних операцій він має, тобто тим більшою є база для отримання прибутку. З іншо­го боку, можливість розширення активних операцій банку обмежена місткістю ринку банківських послуг і клієнтською базою.

Ліквідність банку — це його здатність забезпечити своєчасне ви­конання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансовані­стю між строками і сумами погашення розміщених активів та стро­ками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кре­дитів, інших витрат). З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк встановив такі нормативи ліквідності, як миттє­ва ліквідність (Н₄), поточна ліквідність (Н₅) та короткострокова лік­відність (Н₆).

З метою зменшення кредитних ризиків Національний банк вста­новив такі нормативи кредитного ризику, як максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н₇); великі кредитні ри­зики (Н₈); максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н₉); максимальний сукупний розмір кре­дитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н₁₀), недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльно­сті банку.

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк встано­вив такі нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окре­мо за кожною установою (Н₁₁), інвестування загальної суми (Н_І2).

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банків­ських операцій, тому НБУ встановив норматив ризику загальної від­критої довгої / короткої валютної позиції (Н₁₃).

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і поза­балансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закри­тою, при нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг ви­мог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, розраховану за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Валютна позиція банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

Об'єм, структура і рівень ризику активних операцій нерозривно пов'язано з капітальною базою. При проведенні операцій банк нара­жається на певні ризики, тому при формуванні структури активів і пасивів повинно бути вирішено питання забезпечення бажаного рів­ня прибутку за умови виконання нормативних вимог НБУ і не ви­ходячи за межи ліквідності. Вирішення поставленого питання мож­ливо за рахунок балансування між активами і пасивами на базі вико­ристання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

Для здійснення управління активами і пасивами в банку згідно з рішенням правління створюється спеціальний орган - комітет по управлінню активами і пасивами (АLСО). Цей комітет розробляє і впроваджує методики щодо управління активами і пасивами, здійснює контроль за їх реалізацією. Головною метою створення коміте­ту з управління активами і пасивами є: управління банківськими ризиками, забезпечення ліквідності балансу і прибутковості. Комітет здійснює нагляд за управлінням різними видами ризику, визначає політику щодо лімітів і нормативів, планує і контролює використан­ня коштів банку, прогнозує зміни ситуації на ринках та інше. До складу комітету входять керівники структурних підрозділів банку, відповідальні за проведення активних і пасивних операцій. Виділя­ють основні функції комітету з управління активами і пасивами: встановлення лімітів і нормативів щодо структури балансу, ліквідно­сті, дохідності, ризиків; затвердження методик і процедур з управ­ління активами і пасивами (розподіл ресурсів за активними операці­ями, визначення дохідності кожного виду активу, управління процент­ним ризиком та інше); прийняття рішень у разі необхідності переви­щення (порушення) внутрішніх нормативів та лімітів.

Дата добавления: 2014-01-07