Методи управління кредитним портфелем комерційного банку

ТЕМА 7. УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

7.1. Методи управління кредитним портфелем комерційного банку.

7.2. Управління кредитним ризиком.

7.3. Управління проблемними кредитами.

Макроекономічна динаміка останніх років позитивно вплинула на розвиток банківського сектору, зростання активних операцій. За­гальні активи банківської системи за період із 1998 року по 2002 рік (включно) збільшилися більше ніж у три рази - на 51,46 млрд грн. Кредитний портфель банків України за цей же час збільшився на 37,52 млрд грн (на 407%), досягнувши на початок 2003 року 46,7 млрд грн. Динаміка загальних активів, кредитного портфеля та довгострокових кредитів представлено на рис. 10,1.

Кредитний портфель банку — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оці­нюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле, що є складовою час­тиною активів банку, має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик — основні параметри управління кредитним портфелем банку. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. В структурі кредитного портфеля банків України за останні роки пройшли суттєві зміни: найбільшу питому вагу займають креди­ти, надані суб'єктам господарювання на 01.01.2004 р. Питома вага цих кредитів становить -78,9%, що на 2,8% менше, ніж на 01.01.2003 р.; питома вага кредитів, наданих іншим банкам та НБУ, становить 12,1% (цей показник збільшився на 5,1%); питома вага кредитів, на­даних органам державного управління, становить на 0.1.01.2004 р.— 0,1% (у порівнянні з даними на 01.01.2003 р. цей показник зменши­вся не суттєво — на 0,3%). Значно змінилася за останні роки питома вага кредитів, наданих фізичним особам: на 01.01.2002 р.— 4,3%, на 01.01.2002 р.- 7%, на 01.01.2003 р.-10,9%, на 01.01.2004 р.- 8,9%.

На обсяг і структуру кредитного портфеля банку впливають: розмір капіталу; правила регулювання банківської діяльності, встановленні Національним банком та інших органів нагляду; кредитна політика банку; досвід і кваліфікація менеджерів; рівень дохідності та ризику різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у про­цесі регулювання кредитної діяльності банків. Нормативи відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля і дозволяють НБУ регулювати рівень ризику кредитної діяльності банків.

Динаміка кредитного портфеля, кредитів, наданих суб'єктам го­сподарювання та фізичним особам, представлено нарис. 10.2.

Національним банком України встановлено нормативи кредитуван­ня, які розраховуються у відношенні до капіталу банку, а саме до мак­симального розміру кредитного ризику на одного контрагента, великих кредитних ризиків, максимального розміру кредитів, гарантій та пору­чительств, наданих одному інсайдеру, максимального сукупного розмі­ру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контр­агента (Н₇) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контр­агента, до капіталу банку. Розраховане нормативне значення норма­тиву Н7 не повинно перевищувати 25%.

Норматив великих кредитних ризиків (Н₈) встановлюється з ме­тою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контр­агентом або групою пов'язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'я­зань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних Контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідно­шення суми всіх зобов'язань одного контрагента або групи пов'язаних контрагентів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятив­ного капіталу банку. Розраховане нормативне значення нормативу Н8 не повинно перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капі­талу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручи­тельств, наданих одному інсайдеру (Н₉), встановлюється для обме­ження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив призводить до того, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для нього, що спричиняє значні проблеми, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента здійснюється не завжди об'єктивно. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному Інсайдеру, визначається як співвід­ношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зо­бов'язань, -виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Розраховане нормативне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н₁₀), встановлюється для обме­ження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Норматив максимального сукупного розміру креди­тів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсай­дерів, та капіталу банку. Розраховане нормативне значення нормати­ву Н₁₀ не повинно перевищувати 40%.

Запорукою ефективної діяльності банку є правильна організація процесу кредитування. Для досягнення цього комерційні банки роз­робляють внутрішню кредитну політику банку, яка визначає пріори­тети й завдання кредитування, засоби і методи її реалізації, порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика банку повинна визначити допустимий рівень ризику кредитної діяльності, а також враховувати ринкову кон'юнктуру, досвід, кваліфікацію та спеціалі­зацію кредитних працівників. Вона створює основу організації про­цесу банківського кредитування у відповідності із загальною ринко­вою стратегією діяльності банку має чітко визначати цілі кредиту­вання, правила їх реалізації, а також відповідне документальне мето­дичне забезпечення.

У структурі активів українських банків кредити складають близько 70%, що пов'язано, в першу чергу, з рівнем дохідності цих операцій. Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керу­ється правилом — видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи і не перевищують максимально допустимий рівень ризику. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової став­ки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та при­йнятою системою нарахування відсоткових платежів.

У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів встановлення ставки за кредитом.

Метод «вартість плюс» враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту. Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними опера­ціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кож­ним кредитом. Метод не враховує ринкові чинники, такі як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо.

Метод «базова ставка плюс». Сутність методу полягає у визна­ченні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського ринку, ставку першокласного позичальника, ставки міжнародних ринків. Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'я­зань клієнтом та премію за строк надання кредиту. Розмір кредитно­го спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. Перевагами методу є простота, необов'язко­вість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність за­стосування в умовах встановлення плаваючих ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.

Метод надбавки полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та над­бавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Такий метод ціноутворення використовують для надання кредитів великим фірмам на короткі строки, включаючи кредити овернайт.

Метод аналізу дохідності клієнта базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові до­хідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються у цьому банку. Метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат, пов'язаних з кожним клієнтом. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту переви­щує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рів­ня для заохочення найвигідніших клієнтів. Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки - це складність, громіздкість, необхід­ність розробки докладної звітності за доходами та витратами з об­слуговування кожного клієнта.

Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмін­ними протягом усього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що переглядаються періодично зі зміною базової ставки.

При встановленні процентної ставки повинні бути враховані такі показники: вартість залучених банком ресурсів, категорія надійності позичальника, ступінь кредитного ризику, витрати з оформлення позики та контролю за її погашенням, маржа прибутку від кредитної операції. Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма дохідності:

МНД = (%В + Мпр) х (п /360) = (Д-В)К₃,

де МНД— мінімальна норма дохідності за позикою;

%В - процентні витрати за залученими ресурсами, %;

Мпр — мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %;

п — строк кредитування у днях;

Д— мінімально припустимий дохід за позикою як сума процент­них та комісійних платежів, ум. гр. од.;

В — операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр.од.;

Кз - основна сума кредиту + відповідна сума обов'язкового ре­зерву на коррахунку банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом (R₀) розраховується так:

R₀ = (Д/К) * 360/n

де Д- мінімально припустимий дохід;

К— основна сума кредиту;

n - термін кредитування у днях.

У кредитному договорі обов'язково фіксується обрана система нарахування відсотків та правила встановлення ставок.

Цінова політика банку у сфері кредитної діяльності зумовлюєть­ся низкою факторів, серед яких: тип операції, ринкові умови, пове­дінка конкурентів, стратегія бізнесу, взаємовідносини з клієнтом, вплив на баланс і основні коефіцієнти, нормативні вимоги НБУ, собівартість кредиту для банку. В свою чергу, на величину процент­ної ставки впливають попит і пропозиція, що склалися на ринку позичкових капіталів, рівень і динаміка інфляційних процесів в країні, термін, на який надається кредит, ціна кредитних ресурсів.

Використовуючи статистичні методи, вивчають динаміку процент­них ставок під впливом основних факторів, вплив на динаміку доходів банку динаміки обсягу позичок і процентних ставок, а також прогнозу­ють ці показники. Процентна ставка за кредит з урахуванням ступеня ризику за даним видом кредитування розраховується за формулою:

ПС = ПС_б.р +(ПС_б.р /І_ц) + ПС_{б.р *}r_s

де ПС_б.р, - процентна ставка без ризикового рівня;

І_ц — індекс цін;

г_і. — рівень ризиковості певного виду кредиту.

До складу цього інтегрованого показника входять: процентна став­ка безризикового рівня; процентна ставка безризикового рівня, скоригована на індекс цін; процентна ставка безризикового рівня, скоригована на рівень ризиковості певного виду кредиту.

Як висновок необхідно зазначити, що визначення ціни кредиту є важливою частиною процесу управління в банку, а також суттєвим фактором збільшення прибутковості.

Дата добавления: 2014-01-07