Управління проблемними кредитами

Здійснюючи управління кредитним ризиком керівництво банку повинно визначити пріоритетну стратегію та методи банківського ризик-менеджменту. Стратегія управління кредитним ризиком повинна забезпечувати уникнення ризику, зниження ступеня ризику, передачі ризику, утримання ризику. Уникнення ризику реалізується за рахунок відмови від ненадійних клієнтів або проектів як на стадії прийняття рішень, так і у процесі діяльності, така політика найменш ризикова, але вона не приносить банку значного прибутку. Зниження ступеня ризику впроваджується за рахунок використання методів управління кредит­ним ризиком на рівні окремої позички та на рівні кредитного портфе­ля. Комерційний банк може використовувати передачу ризику третім особам шляхом його часткового або повного страхування. Створення структурного підрозділу з управління ризиком дозволяє впроваджувати політику утримання ризику на певному рівні. Такий підрозділ має на меті використовуючи для кожної окремої кредитної операції найбільш ефективні методи управління кредитним ризиком, не допустити пере­вищення його максимально допустимого рівня.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосо­вуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемою неповернення кредитів. Проблемни­ми вважаються такі кредити, за яким у банку є сумнів їх повернення. Такі кредити виникають як результат помилок в організації кредитно­го процесу в банку, у зв'язку зі зниженням кредитоспроможності позичальників або внаслідок непередбачених змін у зовнішньому се­редовищі. Простежимо динаміку суми проблемних кредитів за останні роки: на 01.01.2001 р. проблемні кредити (прострочені і сумнівні) склали 2679 млн грн, на 01.01.2002 р. - 1863 млн грн, на 01.01.2003 р. -2113 млн грн, на 01.01.2004 р. - 2499 млн грн. Запропоновані дані свідчать про необхідність детальніше розглянути питання управління проблемними кредитами в Україні.

Основними причинами виникнення проблемних кредитів, які пов'язані з неефективної діяльністю банку, є: кредитування на піль­гових умовах інсайдерів; відсутність вичерпаної інформації щодо кредиту (мета, джерела погашення, застава) та позичальника; неефек­тивна робота кредитного комітету стосовно прийняття рішень щодо пролонгації кредитів; низька кваліфікація кредитних менеджерів; за­надто ризикова кредитна політика; відсутність постійного моніторингу за позичальником та заставленим майном.

Поява проблем з кредитами частіше всього пов'язана з виник­ненням труднощів у позичальника в період використання кредиту під впливом факторів зовнішнього середовища (погіршення еконо­мічної кон'юнктури, зміни в політиці та законодавстві) або факторів внутрішнього середовища клієнта: неефективна робота керівництва, погіршення якості продукції, помилки в оцінці ринків збуту, сла­бість контролю за станом фінансів т. п.

Виявляючи проблемні кредити, менеджер повинен ретельно про­аналізувати причини, розробити та впровадити адекватні заходи з ме­тою подолання негативних тенденцій. Такими заходами можуть бути:

> реструктуризація кредиту;

> зниження рівня заборгованості за рахунок ефективного управ­ління оборотним капіталом;

> залучення консультантів з відповідних питань;

> продаж активів;

> пошук додаткових джерел залучення коштів;

> одержання додаткового забезпечення;

> призначення представників банку на ключові керівні посади підприємства позичальника.

Керівництво банку у процесі роботи з проблемними кредитами може застосовувати два основні методи управління — реабілітацію чи ліквідацію.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальни­ком плану заходів щодо повернення кредиту. Реабілітацію кредиту проводять, якщо є імовірність виправлення становища і поновлення нормальної діяльності підприємства. Процес реабілітації починаєть­ся з комплексного аналізу діяльності позичальника і виявлення при­чин виникнення труднощів. Кредитний менеджер повинен зустріти­ся з позичальником і розробити план заходів для виходу з кризи. Співробітник банку повинен оцінити ризики, пов'язані з реабіліта­цією кредиту, та витрати на втілення плану реабілітації. Впрова­дження плану реабілітації кредиту здійснюється керівництвом пози­чальника під контролем співробітників банку, в окремих випадках можливо усунення керівництва і притягнення сторонніх фахівців, які мають досвід роботи в умовах кризи.

Важливим аспектом реабілітації кредиту є реструктуризація бор­гу — зміна умов погашення кредиту стосовно строків кредиту, суми, сплати відсотків. Також керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів (одержання додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з диско­нтом третій стороні).

У випадку, коли визначено неефективність проведення реабіліта­ції, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який приховано означає визнання того факту, що банк припустився помилки, надав­ши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку.

Ліквідація боржника здійснюється шляхом його банкрутства, що забезпечує повернення кредитних коштів за рахунок продажу майна банкрута. Але процес банкрутства здійснюється, як правило трива­лий час. У деяких випадках він може тривати 2-3 роки і протягом цього часу банк не зможе повернути свої кредити. Крім того, такі методи управління проблемними кредитами досить дорогі тому, що вимагають додаткових фінансових та трудових витрат, оплати юри­дичних послуг та інше. Тому найкраща політика з управління витра­тами полягає в уникненні появи проблемних кредитів.

Комерційні банки прагнуть звести до мінімуму питому вагу про­блемних кредитів в структурі кредитного портфеля за рахунок удо­сконалення методик оцінки кредитного ризику, організації якісного обслуговування кредитної операції, впроваджень сучасних моделей управління ризиками в банку.

Нині банки мають можливість використовувати різноманітні ме­тодики оцінки кредитоспроможності, які базуються на комплексно­му застосуванні кількісних і якісних показників, розроблені як зару­біжними, так і вітчизняними фахівцями. В зарубіжній банківській практиці методи і моделі оцінки кредитоспроможності позичальника поділяються на класифікаційні (статистичні), до яких належать рей­тингові методики і моделі прогнозування банкрутств (модель нагля­ду за позиками Чессера, система показників Вівера, «модель Зета» та інші), а також моделі комплексного аналізу, засновані на експертних оцінках («Правила 6С», САМРАRІ, РАRТS). Класифікаційні моделі і моделі комплексного аналізу мають свої переваги та недоліки, вони використовуються вітчизняними банками, але необхідно відзначити, Що ці моделі і методи іноді слабо адаптовані до сучасних умов Украї­ни та специфіки вітчизняних підприємств.

Дослідженню питань щодо удосконалення методики оцінки кре­дитоспроможності присвячено багато вітчизняних наукових праць, але на сьогоднішній день не існує в теорії і практиці єдиного підхо­ду до визначення кількісних показників, котрі комплексно характе­ризували кредитоспроможність позичальника, вибору методів і мо­делей аналізу.

Так, Я. Чайковський запропонував комплексно-рейтингову мето­дику аналізу, яка враховує характер (репутацію) позичальника, його фінансовий стан, грошові кошти (рух коштів на рахунках позичаль­ників), діловий ризик. Автором запропоновано для оцінки кредито­спроможності позичальника розраховувати окрім традиційних такі коефіцієнти: інвестування; фінансової незалежності; співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості; оборотність оборотних коштів, матеріальних запасів, готової продукції та кредиторської забо­ргованості; рентабельності власного капіталу і залучених коштів. За­пропонована система показників дозволяє відповісти на питання, які стосуються прогнозу вчасності здійснення майбутніх платежів, ліквід­ності та реальності оборотних активів, можливих меж зниження обся­гу прибутку, оцінки загального фінансового стану позичальника.

В свою чергу актуальними на сьогоднішній день є розробки віт­чизняних авторів, які спрямовані на удосконалення методів аналізу. Наприклад, О. Терещенко запропонував використовувати для оцін­ки кількісних параметрів кредитоспроможності позичальника дискримінантний аналіз, який дозволяє врахувати галузеві особливості діяльності підприємства, обґрунтовує вагомість впливу показників на результати аналізу, вирішує проблему інтерпретації результатів аналізу (проблематика критичних значень) і забезпечує швидку об­робку інформації та інше.

Іншим напрямком досліджень являється впровадження концеп­ції суб'єктивно орієнтованого економічного аналізу. Так, В. Галасюк пропонує в рамках цієї концепції при проведенні оцінки кредито­спроможності позичальника використовувати аналіз здатності пози­чальника генерувати SС-потоки а також зіставляти умови кредиту­вання і здатність позичальника генерувати FSC-потоки позичальни­ка, що дозволить підвищити рівень формалізації та обґрунтованості процесу прийняття рішень щодо кредитування конкретних суб'єктів господарювання і відповідно знизити рівень кредитних ризиків у банку.

Наявність в портфелі банку проблемних кредитів іноді пов'яза­но з неякісним внутрішньобанківським контролем за кредитною діяльністю.

Внутрішньобанківський контроль - це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами, запобігання шахрайству, зведення до мінімуму по­милок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського об­ліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також до­тримання положень і виконання вказівок керівництва.

Кожний проблемний кредит має свої особливості і завдання кре­дитного менеджера - відстежувати негативні тенденції, які можуть призвести до непогашення кредиту або відсотків за ним. Отримання оперативної інформації можливо тільки якщо кредитний менеджер проводить моніторинг операції на всіх етапах кредитування.

Банківська практика свідчить, що виникнення труднощів у по­зичальника з поверненням кредиту не виникає раптово і частіше усього обумовлені впливом процесів, що розвиваються протягом визначеного періоду часу. Тому працівник банку повинен якомога раніше помітити ознаки фінансових утруднень, що зароджуються в позичальника, і вжити заходів до їхнього запобігання і захисту бан­ківських інтересів. Найпоширенішими ознаками, що свідчать про проблеми з кредитоспроможністю позичальника, являються:

> порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та відсотків;

> припинення контактів з працівниками банку;

> подання фінансової звітності із затримками, які не поясню­ються;

> наявність чистих збитків протягом одного або кількох звітних періодів;

> негативні тенденції зміни значень фінансових показників: лік­відність, платоспроможність, рентабельність, ділова активність та інше.

Система внутрішньобанківського контролю за кредитними опе­раціями включає адміністративний і бухгалтерський контроль і охо­плює: контроль за виконанням нормативних правових актів, перевірку якості кредитного портфеля, оцінку управління кредитною діяльні­стю, перевірку виконання внутрішніх положень і процедур кредиту­вання, перевірку виконання рекомендацій внутрішнього аудиту, на­даних за результатами попередніх перевірок, проведення цільових перевірок. Контроль за своєчасним і повним погашенням кредиту і виплатою відсотків за ним повинна здійснюватися систематично шляхом аналізу кредитного досьє позичальника, перегляду кредитного портфеля банку, оцінки стана позичок і проведення аудиторсь­ких перевірок. Згідно з Положенням «Про організацію внутрішньо­го аудиту в комерційних банках України» комерційні банки повинні проводити аудит кредитних операцій з метою оцінки та вдоскона­лення системи внутрішнього контролю банку, Внутрішній аудит бан­ку - це незалежна експертна діяльність служби внутрішнього аудиту банку для перевірки й оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю та якості виконання призначених обов'язків співробітниками банку.

Служба внутрішнього аудиту банку - це самостійний структур­ний підрозділ банку, який створюється за рішенням виконавчого органу банку і підпорядковується безпосередньо Правлінню (раді директорів) банку. Перевірки, що проводяться в банку службою внутрішнього аудиту банку, здійснюються на підставі Положення про службу внутрішнього аудиту банку, стандартів внутрішнього аудиту, які розробляються кожним банком самостійно з дотриман­ням вимог Національного банку України та специфіки діяльності самого банку..

Служба внутрішнього аудиту з метою адекватного контролю за кредитною діяльністю банку має право: ознайомитись з усією докуме­нтацією банку та нагляду за діяльністю будь-якого підрозділу банку, а також вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених недоліків у роботі; визначати відповідність дій та операцій, що здійснюються співробітниками банку, згідно з вимо­гами чинного законодавства України, нормативними актами Націона­льного банку України, рішеннями керівних органів банку, які визна­чають політику та стратегію банку, процедуру прийняття і реалізацію рішень, організацію обліку та звітності; мати безперешкодний доступ до підрозділу, що перевіряється, а також у приміщення, що викорис­товуються для зберігання документів, готівки та коштовностей, отри­мувати інформацію, яка зберігається на магнітних носіях; при вияв­ленні грубих порушень чинного законодавства, випадків розкрадань, допущених працівниками банку, рекомендувати Правлінню банку усу­нення їх від виконання службових обов'язків; при встановленні фак­тів зловживання службовим становищем керівників банку повідомля­ти про такі випадки Раду банку.

Керівництво банку зобов'язано своєчасно реагувати на рекомен­дації служби внутрішнього аудиту. Служба внутрішнього аудиту банку не несе відповідальності та не має владних повноважень щодо операцій, за якими вона здійснює аудит.

Служба внутрішнього аудиту повинна: проводити аудиторські перевірки з метою здійснення оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю банку, її відповідності ступеню потенційного ризику, притаманного різним сферам діяльності бан­ку, а також оцінювати його; забезпечувати організацію постійного контролю за дотриманням співробітниками банку встановленого документообороту, процедур проведення операцій, функцій та повноважень згідно з покладеними на них обов'язками; проводити роз­гляд фактів порушень співробітниками банку чинного законодавст­ва, нормативних актів Національного банку України та стандартів професійної діяльності, внутрішніх документів, які регулюють та визначають політику банку; рекомендувати керівництву банку при­ймати рішення щодо забезпечення недопущення дій, результатом яких може стати порушення чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України; забезпечувати повноту докуме­нтування кожного факту перевірки, оформлювати письмово висно­вки, де мають бути відображені усі питання, вивчені в ході переві­рки, та рекомендації, надані керівництву банку та інше.

Проведення аудиту кредитного відділу банку здійснюється служ­бою внутрішнього аудиту на підставі погодженого з Радою банку та затвердженого Правлінням банку плану (графіка) проведення пере­вірок на поточний рік. За окремими дорученнями Правління (ради директорів) банку служба внутрішнього аудиту банку має право здій­снювати позапланові перевірки з окремих питань. Внутрішній аудит може проводитись на вимогу Національного банку України в рамках пруденційного нагляду.

Недоліки, що виявлені у процесі проведення аудиторської пере­вірки банку, мають найти відображення в аудиторському висновку. Аудиторський висновок складається з урахуванням стандартів та ме­тодів проведення аудиту, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України, і підписується керівником служби внутрішнього аудиту банку.

Діяльність служби внутрішнього аудиту контролюється НБУ. Інформація про роботу служби внутрішнього аудиту банку має вклю­чатися до пояснювальної записки банку при складанні річної фінан­сової звітності. Уразі необхідності Національний банк України може затребувати у банків звіт про роботу внутрішнього аудиту за певний період часу його діяльності, а також іншу інформацію з питань ком­петенції служби внутрішнього аудиту банку.

Для того щоб забезпечити ефективність роботи внутрішнього аудиту, в цьому підрозділі повинні працювати компетентні спеціалі­сти, які розбираються як в аудиті, так і в специфіці банківських операцій. У зв'язку з достатньо швидкими змінами законодавства, розширенням сфер діяльності банків, впровадження нових інформа­ційних систем аудитори повинні постійно підвищувати свій профе­сійний рівень. Банкам при проведенні окремих ризикових банків­ських операцій доцільно залучати спеціалістів-аудиторів, які мають можливість виявити фактори, які впливають на рівень ризику акти­вних операцій банку.

Важливе місце у запобіганні появі проблемних кредитів належить моделюванню кредитної діяльності з метою комплексного аналізу кре­дитного ризику. Аналіз кредитного ризику може бути кількісним і якісним. Кількісний аналіз дозволяє визначити розмір грошових втрат банку від появи проблемних кредитів, визначити відхилення від вста­новлених лімітів і нормативів, а якісний аналіз проводять для вияв­лення впливу факторів на появу кредитного ризику. При оцінці кре­дитного ризику досліджують залежність між розміром втрат та ймові­рністю їх виникнення. Типова крива ймовірності ризику є класичної кривою Гауса. Розглядаючи дану криву, встановлюють області допус­тимого ([0b] і [bс]) і критичного ризику ([а0] і [cd]). На рис. 10.3 представлено криву ймовірності виникнення ризику.

Побудова кривої спирається на комплексний аналіз ризику: ста­тистичний, аналіз, доцільності затрат, спосіб експертних оцінок, ана­літичний, спосіб використання аналогів.

Сучасний підхід до оцінки кредитних ризиків у комерційних банках полягає у визначенні необхідних рейтингів для кожного кре­диту, які визначають залежність зміни ринкової вартості кредиту від змін його рейтингу. Використовуючи накопичені данні здійснюєть­ся розподіл ймовірностей змін ринкової вартості кредитів, обумовле­них кредитним ризиком, що дозволяє розрахувати єдину оцінку мож­ливих збитків банку.

Таким чином, використання в комплексі перелічених методів І моделей управління кредитним ризиком дозволить звести до мініму­му питому вагу проблемних кредитів в портфелі банку і тим самим збільшить рівень його надійності.

Дата добавления: 2014-01-07