Поняття банківської ліквідності

ТЕМА 10. УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ.

10.1. Поняття банківської ліквідності

10.2 Методи оцінювання потреб в ліквідних засобах.

10.3. Методи управління ризиком ліквідності.

У міжнародній банківській практиці під ліквідністю банку розу­міють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невід­кладні потреби у грошових коштах, тому одним з найважливіших завдань управління банком є забезпечення відповідного рівня його ліквідності. Банк вважається ліквідним, якщо він має достатньо високоліквідних активів, а також має можливість швидко і за розум­ною ціною залучити ресурси тоді, коли вони потрібні.

Ліквідність банку постійно змінюється під впливом попиту і пропозиції на грошові ресурси. Грошові ресурси комерційного банку збільшуються за рахунок надходження депозитів від клієнтів, дохо­дів від недепозитних банківських послуг, погашення раніше вида­них кредитів, продаж активів, залучення коштів на грошовому рин­ку. В свою чергу відтоки грошових ресурсів і зменшення ліквідності банку виникають у зв'язку зі зняттям клієнтами коштів зі своїх рахунків, із надходженням кредитних заявок, які банк вирішує задо­вольнити, оплати витрат по залученню недепозитних коштів, випла­ти дивідендів акціонерам, настання термінів платежів за зобов'язан­нями банку. Позиція ліквідності визначається як різниця між сумою джерел пропозиції ліквідних коштів і сумою джерел попиту на ліквід­ні кошти. У зв'язку з тим, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює пропозиції, керівництво банку своєчасно повинно приймати рішення щодо підтримки ліквідності на оптимальному рівні, тому що дефіцит ліквідності призводить до порушень встановлених нормативних ви­мог, а як наслідок - до штрафних санкцій і відтоку депозитів, а при надлишку ресурсів зменшується прибутковість банківської діяльності - найбільш ліквідні активи не генерують доходів.

При управлінні ліквідністю вирішальне значення мають строкові характеристики попиту і пропозиції на ліквідні кошти. Для комер­ційного банку потреба в ліквідних коштах може мати короткостроко­вий характер (невідкладна, негайна потреба в ліквідних коштах), яку задовольняють за рахунок джерел, які можуть бути задіяні відразу, а також довгостроковий характер, який залежить від сезонних, трендових, циклічних факторів. В більшості випадків проблеми з ліквід­ністю виникають у комерційних банках під впливом чинників зов­нішнього середовища та клієнтський операцій.

Комерційний банк у своїй діяльності може зіткнутися з ризиком незбалансованої ліквідності - імовірністю втрат у випадку нездатно­сті банку виконати свої зобов'язання за пасивами балансу та вимога­ми за активами.

НБУ з метою управління ризиком ліквідності комерційних бан­ків України встановив відповідні нормативи: норматив миттєвої лік­відності, норматив поточної ліквідності, норматив короткострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Нормативне зна­чення нормативу Н₄ має бути не менше ніж 20%.

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення ак­тивів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з від­повідними термінами виконання. Нормативне значення нормативу Н₅ має бути з 01.01.2003 р. не менше ніж 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н₆) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткостро­кові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Норматив коротко­строкової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних ак­тивів до короткострокових зобов'язань. Нормативне значення нор­мативу Н₆ має бути не менше ніж 20%.

Стан ліквідності комерційного банку здебільшого визначається такими якісними чинниками, як структура та стабільність ресурсної бази і структура та якість портфеля активів, тому управління ліквід­ністю нерозривно пов'язано з управлінням активами і пасивами, прибутковістю та ризиками банківської діяльності. Вирішення цього комплексу питань покладено на казначейство банку.

Основними завданнями казначейства банку є: оптимізація та ре­гулювання основних грошових потоків, підтримка на необхідному рівні кореспондентських рахунків в національній та іноземній валю­тах, координація діяльності підрозділів банку на різних фінансових Ринках, збалансування кредитних ресурсів для забезпечення вико­нання поточного і стратегічного планів розвитку банку, оптимізація структури активів і пасивів з метою підтримки максимальної дохід­ності та мінімальної вартості залучених в обіг ресурсів, їх узгоджен­ня за строками, сумами й рівнем процентних ставок, консолідоване управління ліквідністю, вжиття заходів, спрямованих на дотримання вимог НБУ щодо формування обов'язкових резервів, встановлення тарифів на внутрібанківські ресурси, оптимальне використання віль­них власних і залучених коштів.

Перелічені завдання, які повинно вирішувати казначейство бан­ку у своїй діяльності, дозволяє здійснювати управління банківськи­ми ризиками, ліквідністю банку та приймати оперативні рішення щодо стабілізації стану коррахунків.

Наявність оптимального обсягу ліквідних активів комерційного банку протягом його діяльності є результатом ефективного управ­ління ліквідністю, що забезпечує своєчасне виконання банком своїх зобов'язань та певний рівень рентабельності.

Функції управління банківською ліквідністю складаються із вирі­шення у комплексі цілої низки завдань, що полягають у задоволенні кредитного попиту, виконанні доручень клієнтів щодо вилучення депозитів, піднесення престижу банку, обмеження вартості залуче­них ресурсів, оптимізація прибутку.

У практичній діяльності банки застосовують кілька загальних підходів до правління ліквідністю, це:

> стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

> стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідніс­тю через пасиви);

> стратегія збалансованого управління ліквідністю (управління ліквідністю через активи і пасиви).

Сутність стратегії трансформації активів полягає в накопичені банком ліквідних ресурсів у вигляді грошових коштів та ліквідних цінних паперів. При виникненні потреби нагромаджені високоліквідні активи продаються на ринку. Цій стратегії притаманні мінімальні ризики, але підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

Стратегія запозичення ліквідних засобів вважається найбільш ри­зикованою стратегією, вона реалізується шляхом запозичення ре­сурсів на ринку. Основними джерелами запозичення ліквідних засо­бів для банків є позики на міжбанківському ринку, угоди РЕПО, врахування векселів та отримання позик у центральному банку, ви­пуск цінних паперів.

Стратегія збалансованого управління ліквідністю. Згідно зі збала­нсованим підходом до управління ліквідністю накопичення ліквід­них активів здійснюється в розмірі очікуваного попиту на них, у випадку виникнення непередбачуваної потреби попит на ліквідні засоби задовольняється за рахунок проведення операцій купівлі ак­тивів на ринку.

В сучасній банківській практиці здебільшого використовують стра­тегію збалансованого управління ліквідністю завдяки тому, що вона відрізняється гнучкістю і дає змогу мінімізувати ризики. Але для ефективного застосування обраної стратегії необхідно враховувати значну кількість параметрів співвідношення накопиченої та купівельної ліквідності. Розробляючи стратегію управління ліквідністю банку, його менеджери повинні спрогнозувати вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на діяльність банку, а також визначити сукупну потребу банку у ліквідності.

Дата добавления: 2014-01-07